Дмитро Лісовський волонтерить у команді благодійної організації “Спасемо Україну” майже з перших днів відкритої війни. Останні 3 місяці допомагає мешканцям Луганщини та Донеччини евакуюватися в безпечні регіони України. В розмові з нашими журналістами Дмитро поділився своїм досвідом порятунку людей з-під обстрілів.
Останні 5 років Дмитро Лісовський жив у Києві. Хлопець навчався та працював журналістом на місцевих телеканалах. У перші дні після початку відкритої війни він залишив роботу і подався у волонтери.
“Коли в церкві “Філадельфія” (християнська церква у Києві, — ред.) написали в групу повідомлення, що для пункту евакуації потрібні волонтери, я прийшов туди на допомогу. З ранку до вечора був на реєстрації людей, яких вивозили з Бучі, Ірпеня, Гостомеля та інших навколишніх населених пунктів, яким загрожувала окупація. Далі ми відправляли їх в безпечні регіони України та закордон”, — розповідає волонтер.
Команда благодійників “Спасемо Україну” давно працює на базі церкви “Філадельфія” — допомагає транспортом та волонтерами під час евакуації. Поступово в організації з’явилися нові задачі, а у Дмитра — нові обов’язки.
“Масштаби збільшувалися. Я почав відповідати за комунікацію з поліцією, безпеку, всю реєстрацію та спілкування з водіями. Наприклад, при перевірці документів, коли ми бачили підозрілих чоловіків, затримували їх, викликали поліцію і відправляли у відділок. Були випадки, коли нам вдавалося виявляти людей, які були у розшуку”, — каже Дмитро Лісовський.
Поступово географія благодійної діяльності “Спасемо Україну” охопила і схід. І тепер, впродовж останніх 3 місяців, волонтер зі своєю командою допомагає мешканцям Луганщини і Донеччини виїжджати з-під обстрілів.
“Вже 3 місяці я волонтерю в команді від Покровського хабу на Донеччині. Ми допомагаємо людям виїжджати з гарячих точок Донецької та Луганської областей. За цей час побували в Привіллі, Лисичанську, Слов’янську, Краматорську, Сіверську, Бахмуті, Соледарі, Костянтинівці, Дружківці, Авдіївці, Торецьку, Вугледарі та інших навколишніх населених пунктах. Людей з-під обстрілів вивозимо щодня”, — уточнює волонтер.
Як зазначає Дмитро, головне під час евакуації в небезпечних районах — робити все швидко.
“Моє завдання — швидко знайти адресу, звідкіля необхідно забрати людей, та спілкуватися з ними. Знаходимо, швиденько їм пояснюємо, що треба робити, адже у нас лише 2 хвилини на збори. Потім бігом завантажуємо сумки. Якщо це лежачі люди, ми виносимо їх на руках, ковдрах та різних підручних засобах до реанімобіля”, — розповідає Лісовський.
Врятованих людей волонтери везуть до пункту евакуації, який знаходиться при одній з церков на Донеччині. Тут евакуйованим надають першу необхідну допомогу.
“Всіх людей на місці відразу годують. Деякі з них дуже голодні, адже в зоні бойових дій вони не мають нормальних харчів. Ми обов’язково дивимося, кому треба зробити перев’язку, якщо людина була поранена. Кому замінити памперс, поміряти тиск чи дати якісь пігулки. Кого помити, а з ким просто поговорити, трішки заспокоїти”, — ділиться з журналістами Дмитро.
БО “Спасемо Україну” співпрацює з Укрзалізницею. Тож після короткого відпочинку волонтери везуть людей на залізничний вокзал.
“З Покровська ходить відомий евакуаційний потяг. Ми доставляємо всіх людей на вокзал і допомагаємо їм завантажити сумки у вагон. Для тих, хто має інвалідність, є окремий спецвагон з підйомником. Ми доставляємо їх туди на інвалідному візку або на ношах. Якщо це взагалі лежача людина, підносимо її до спецпідйомника і разом з нею піднімаємося у вагон. І так щодня”, — розповідає Дмитро Лісовський.
Він зазначає: особливу увагу волонтери приділяють вразливим групам населення.
“Якщо мамі з дітьми чи, наприклад, людині з інвалідністю нікуди їхати, ми заздалегідь домовляємося з нашими волонтерами з інших міст, щоб вони могли зустріти і прийняти їх. Телефонуємо їм і повідомляємо, що від нас, наприклад, сьогодні виїхали 3 маломобільні людини, у них такі-то хвороби. Скидаємо фото. Так ми постійно відправляємо людей в різні міста України: Хмельницький, Тернопіль, Львів та інші”, — пояснює хлопець.
У своїй благодійній справі волонтери заручаються також підтримкою місцевої влади.
“Коли перевозимо людей з інвалідністю евакуаційним потягом, заздалегідь домовляємося з владою, щоб машини “швидкої” зустріли їх. Тоді вони прямо з перону везуть цих людей у медичні спецзаклади, де потім надають їм необхідну медичну допомогу”, — додає волонтер.
Інколи під час перевезення маломобільних людей евакуаційним потягом виникають непередбачені ситуації.
“Ми слідкуємо, щоб всіх маломобільних людей, яких повинні зустрічати родичі, вчасно забрали з потяга. Постійно телефонуємо їхній рідні, нагадуємо про них. Однак бувають такі ситуації, коли люди в останній момент відмовляються [доглядати за хворим родичем]. І тоді ми вирішуємо, як забрати цю людину з платформи і шукаємо для неї ночівлю. По дорозі з потяга ми відправляємо її в один із наших хабів, де людину зустрічають волонтери. В такому тимчасовому прихистку вона може перебувати максимум 2 тижні. Там у неї є дах над головою, світло, вода та 3-разове харчування. Одночасно волонтери допомагають людині шукати житло, варіанти якого узгоджують з нею”, — розповідає волонтер.
Зазвичай волонтери вивозять людей, які подали заявку на евакуацію. Однак врятувати намагаються й тих, хто до цього не збирався виїжджати з-під обстрілів.
“Коли ми виїжджаємо за людьми, вже маємо їхні адреси. Додатково відвідуємо і ті місця, де можуть бути певні укриття, наприклад, школи та медичні заклади. Зазвичай тут у підвалах ховаються люди. Тож ми приїжджаємо в такі точки і пропонуємо мешканцям евакуюватися. Буває, що деякі з них погоджуються”, — розповідає Лісовський.
Кількість евакуйованих за день щоразу різна, каже Дмитро.
“В евакуацію відразу можуть поїхати 3 автобуси: по 50, 40 та 30 місць. Є заявки, і під них ми виділяємо конкретний транспорт. Якщо треба евакуювати до 20 людей, за ними їде “бус” на 20 чоловік. Він більший за маршрутку і трішки довший. Коли треба забрати 50 людей, ми оцінюємо ситуацію. Якщо в населеному пункті, звідки треба евакуювати людей, “гаряче”, туди їдуть 2 “буси” на 25 місць. Меншою за розміром технікою маневрувати простіше, та й виїхати будь-якими дорогами швидше”, — пояснює волонтер.
Буває, що у транспорті навіть не вистачає сидячих місць, однак це не є перепоною для евакуації всіх охочих, запевняє хлопець.
“Коли сидячих місць бракує, люди сідають на сумки, беруть один одного на руки і навіть стоять. Це постійна нормальна ситуація. Не так часто, але трапляються випадки, коли люди зупиняють нас просто по дорозі і просять забрати їх з собою. Звісно ми забираємо. Краще ми поїдемо як оселедці в банці, але врятуємо людей саме зараз, аніж будемо ризикувати, щоб вони чекали до завтра. Ніхто не знає, куди прилетить завтра або сьогодні, коли ми поїдемо”, — підкреслює Лісовський.
Заради порятунку людей волонтери ризикують своїм життям. Дмитро й сам не раз потрапляв під обстріли.
“За весь час мого волонтерства я вважаю найбільш небезпечною поїздку до Соледара 11 серпня. Зараз місто знаходиться за 2-5 кілометрів від лінії фронту. Люди, яких ми повинні були вивезти, жили в різних кінцях вулиці. Поки ми бігали й шукали їхні будинки, по нас гатили з мінометів. Спочатку міна прилетіла прямо на дорогу, десь метрів за 10-15 від нас. Потім “прильот” був саме за адресою, звідкіля ми забирали людей. Прилетіло також метрів за 10-15. В цей день ми позбивали до крові свої коліна та лікті. Адже коли чули свист міни, відразу падали на асфальт або в кущі вниз обличчям”, — пригадує Дмитро Лісовський.
У небезпечні поїздки волонтери одягають шоломи та бронежилети, які захищають їх від уламків снарядів. Однак удари можуть бути серйознішими, і від них не вбереже нічого окрім віри, говорить волонтер.
“Від удару ракети чи авіації вже нікуди не втечеш. Тож в дорозі ми молимося, щоб волонтери та люди, які нам довірились, доїхали живими та неушкодженими. Для нас це дуже важливо. Вивозячи людей з небезпечних місць, ми однозначно ризикуємо своїм життям. Однак ми впевнені: допомагаючи рятувати інших, робимо надзвичайно важливу справу”, — стверджує Дмитро.
Керівник БО “Спасемо Україну” Микола Кулеба розповідає: його організація спеціалізується на порятункових операціях ще з 2014 року.
“Наше основне завдання — евакуація людей із зон бойових дій та надання їм екстреної допомоги: психологічної, медичної, соціальної, юридичної. Сьогодні ми в більшості працюємо на сході і півдні, там, де точаться бої”, — розповідає Микола Кулеба.
Центральний офіс організації знаходиться в Києві, а її осередки працюють по всій Україні.
“На Луганщині зараз практично не залишилося де працювати, і тому наші центри переїхали на Дніпропетровщину, Донеччину та Запоріжжя. При наших хабах сьогодні працює більш ніж 50 одиниць видів різної техніки. Це броньований транспорт, машини “швидкої”, реанімобілі, автобуси, мікроавтобуси, легковий броньований транспорт. Половина техніки зараз знаходиться саме на сході”, — каже засновник благодійної організації.
Він додає: за пів року відкритої війни станом на сьогоднішній день “Спасемо Україну” евакуювала майже 60 тисяч людей. Більшість із них — це діти та жінки, а також літні люди, важкохворі та люди з інвалідністю.
* * *
Охочим евакуюватися в безпечні регіони України необхідно подзвонити на “гарячу лінію” благодійної організації “Спасемо Україну” за номером 0800333129 і залишити свою заявку на евакуацію. Номер працює цілодобово, дзвінки безкоштовні по всій країні.
Оператор прийме заявку і передасть її координатору. Найближчим терміном евакуації може бути вже наступний день.
Нагадаємо, благодійна організація “Спасемо Україну” вже 3 місяці розвиває проєкт “FortHome” для переселенців з дітьми. Волонтери будують модульні будинки та облаштовують їх усім необхідним для проживання. Нове житло вже отримали 12 сімей. В планах — нове будівництво та нові поселення, а також фінансова та гуманітарна підтримка мешканців.
Читайте також: