Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Віктора Бриткару з Одещини. З дитинства він захоплювався історією України та військовими фільмами — і зрештою присвятив життя захисту країни. 9 липня 2025 року штаб-сержант загинув під час виконання бойового завдання поблизу Довгої Балки на Донеччині. До свого 32-го дня народження не дожив тижня.
Про Віктора Вільному Радіо розповіла його сестра Анастасія.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Віктор Бриткару народився 15 липня 1993 року в селі Любашівка на Одещині. Навчався у Любашівській школі-ліцеї. З дитинства любив математику, історію та географію — і охоче допомагав молодшій сестрі з уроками.
“У нас було таке, як бартер: він приходив зі школи й робив мені уроки з математики — те, що я взагалі не розуміла. А я йому — малювання, те, що потрібно було зробити. Йому це подобалось”, — згадує сестра Анастасія.
Хлопець захоплювався риболовлею — сестра згадує, як вони влаштовували змагання, хто більше впіймає. Мав і незвичне хобі: хіромантію. Після того як у дитинстві вийшов фільм “Хіромант”, Віктор почав вивчати лінії на долонях і розповідав, що його життя трагічно обірветься між 30 і 33 роками. Але завжди додавав: долю можна змінювати.
Батьки Віктора й Анастасії тримали фруктовий сад — діти допомагали за ним доглядати. Сестра згадує, як одного разу, втомившись від роботи, брат запропонував “втекти з дому” і жити на покинутому консервному заводі.
“Я у 10 класі, 15 років — і повірила. Ми пішли на той завод. Він каже, будемо тут жити. Я питаю: а що їстимемо? Він: що знайдемо. Потім зголоднів, і ми пішли додому”, — сміється Анастасія.
Після школи хлопець вступив до Одеської національної морської академії, але довго не навчався — через рік пішов строковиком в армію, згодом деякий час працював із батьками.
У 2015 році Віктор пішов до зони АТО. Повернувся — і у 2018 році уклав контракт із Державною прикордонною службою України. Служив в Одесі. Контракт не переривав і з початком повномасштабного вторгнення продовжив службу в бойових підрозділах ДПСУ.
“Він міг не укладати контракт після АТО, бо розумів, наскільки там страшно. Але навіть після контузій не змінив рішення”, — розповідає сестра.
У січні 2025 року Віктор попросився на передову — і був зарахований до підрозділу розвідувально-ударних безпілотних авіаційних систем “Фенікс” 3 прикордонного загону імені Героя України Євгенія Пікуса. Став оператором дронів, здобув сертифікат на роботу з БПЛА “Вампір” — і дуже пишався цим.
Захисник виконував бойові завдання на Харківському та Костянтинівському напрямках. Про небезпеку рідним не розповідав.
“Він завжди казав: все добре, все тихо. Навіть коли не було що їсти, не скаржився. Це тільки для того, щоб нас зайвий раз не хвилювати”, — каже сестра.
Але в останні місяці Віктор все частіше повторював одне.
“«Нам головне вижити, нам головне залишитися в живих». Мрії в нього були, але планів вже не будував — казав, спочатку треба вижити”, — згадує сестра.
9 липня 2025 року о п’ятій ранку Віктора покликали допомогти з підготовкою дрона “Вампір”. Він вийшов разом із побратимом. Почувши звук російського FPV-дрона, встиг попередити товариша — той добіг до бліндажа. Сам Віктор не встиг. Снаряд влучив у дрон, боєприпаси здетонували, і штаб-сержант Віктор Бриткару загинув від поранень, несумісних із життям.
“Ми не розуміємо і досі питаємо себе: чому він? Він же був такий розумний, такий обачний. Він все контролював”, — каже сестра.
До 32-го дня народження Віктору лишалося шість днів. Поховали його в рідному селі Вишневе, де він провів дитинство.
З дружиною Анною Віктор мріяв про дітей, власний дім і щасливе майбутнє у вільній Україні. Але стати батьком так і не встиг.
Рідні ініціювали петицію до президента України з проханням надати Віктору Бриткару звання Героя України посмертно. Підтримати ініціативу можна, підписавши петицію за посиланням.
Світла пам’ять захиснику.