image

“Нам потрібно про це поговорити”: Вплив збройного конфлікту на сході України на дітей

|
07 Листопада 2018

Програма Вільного радіо “Нам потрібно про це поговорити” — це формат нашої розмови з психологом про психологічне здоров’я. Прості, буденні питання і поради “що робити?”. Я – Діана Шароді і сьогодні в полі уваги говоримо про важливу тему не тільки для жителів Донецької і Луганської областей, а і всієї України —  як переживають війну на Донбасі діти. Я зазначу, що з часів Другої світової війни, в Україні знову з’явився статус “Дитина війни”. Лише нещодавно процедуру його оформлення спростили та додали нові категорії. Станом на вересень цього року такий статус оформили більше півтори тисячі дітей. Є шість категорій малечі, що потрапляють під такий статус. І ті, хто живуть в зоні ООС або на окупованій території, можуть розраховувати щонайменше на визнання державою їх психологічної травми. Дітей війни за чотири роки бойових дій поступово росте ціле покоління. Розмовляємо про це з начальником кабінету психологічної допомоги  65-го Військового мобільного госпіталю Олегом Марчуком. 

Олег Марчук: Вітаю!

Діана Шароді: Збройний конфлікт на сході України триває вже понад чотири роки. Це дуже важко психологічно. Особливо для тих, хто живе на лінії вогню з обох сторін.  При цьому, частина сімей залишились у своїх будинках разом з дітьми. Поговорімо про них.

Для початку запропоную вам короткий фрагмент розповіді від першого обличчя. Як про вплив війни на дітей розповідають батьки на сході. Ось шматочок розмови жінки з червоної зони та наших колег з 24го каналу: “Падает постоянно на голову, пули свистят! Дети — очень больные. Стоят на учете, как часто болеющие, проблемы с позвоночником, с сердцем…”

Розкажіть, будь ласка, як саме впливають бойові дії на психіку дітей? Чи можна усіх вважати травмованими?

Олег Марчук: Звичайно, всі фактори, які має війна, вони дуже критичні для психіки людини. Навіть якщо спостерігаєш їх по телевізору — це вже страшно. А коли в реальному часі, це також має певний вплив.

Діана Шароді: Чи відрізняються психологічні травми у дітей на окупованих територіях, в червоній та сірій зоні?

Олег Марчук: Діти всі однакові. І я згадую свій перший досвід, коли я побачив перший обстріл, то, як дорослій людині, військовому, це було страшно, справді. Це нормально — відчувати страх. А що казати про дітей? Звичайно, навіть здалеку спостерігаючи, — це дуже серйозний вплив на психіку.

Діана Шароді: Наскільки ми можемо сюди, в категорію психологічної травми, віднести мову ненависті? Постійну пропаганду та викривлене пояснення реальності від батьків, вчителів самопроголошених республік тощо?

Олег Марчук: Ті категорії дорослих, що ви назвали (батьки, вчителі самопроголошених республік — ред.), вони певною мірою є авторитетом для дітей, і, звичайно, діти до них прислухаються, тому що їхня психіка і світогляд тільки формуються. І якщо пропаганда зроблена вдало, а ми знаємо що вона є, в цьому плані країною-агресором витрачаються великі кошти на це, звичайно, це зроблено професійно, тож має негативний вплив на психіку як дорослих, так і дітей.

Діана Шароді: Чи є різниця в тому, як сприймають бойові дії хлопці і дівчата?

Олег Марчук: Так, за науковою статистикою, то дівчата більш підпадають під вплив цих негативних факторів війни, ніж хлопці. Але по великому рахунку різниці немає.

Діана Шароді: А як з психологічної точки зору військовий конфлікт сприймають діти різних вікових категорій? Наприклад, порівнюючи трирічну дитину, та підлітка 15-ти років.

Олег Марчук: Розділимо умовно на дитину дошкільного і шкільного віку. От дитина дошкільного віку все сприймає в емоційному плані. А дитина дорослого віку вже більше розуміє що відбувається, розуміє наслідки. Але травма, як в одній категорії, так і в другій, дуже важка. На це батькам потрібно звертати дуже велику увагу.

Діана Шароді: Наскільки взагалі це серйозно? Чи є ризик, що через кілька років діти почнуть проявляти себе агресивно, враховуючи нинішні обставини?

Олег Марчук: Звичайно, всі ці фактори впливають, пригнічують психіку, і людина зжимається, як пружина. Але реакція, в залежності від темпераменту чи характеру людини, дуже різна. Одна замикається в собі, як в панцирі, ховається від людей, від спілкування, повністю закривається. Є категорія дітей, які навпаки, проявляють свою агресію показово. Дуже часто це садизм, і такі факти, на жаль, є.

Діана Шароді: Дайте пораду батькам, як цього можна уникнути? Можливо, є якісь реабілітаційні чи попереджувальні заходи, аби вберегти діток?

Олег Марчук: Батькам в цьому плані потрібно бути дуже уважними і завжди напоготові. Вони повинні мобілізуватися і всі свої наявні ресурси використовувати, щоб врятувати психіку дітей. Бо будь-яку людину, тим паче дитину, при зіткненні з цими факторами можна рахувати травмованою. Вона не стає психічно хворою чи ненормальною. Просто психіка отримує певну травму. Це дорослі повинні розуміти. На них подвійна відповідальність: і за себе, і за дитину. Батьки повинні постійно проявлять любов, спокій, впевненість, постійно повторювати дитині “я з тобою”, “мені також страшно”, “те, що відбувається — тимчасово”, “все буде добре”.

Діана Шароді: Яка роль батьків в цих реабілітаційних заходах, що вони повинні робити, а чого краще уникати?

Олег Марчук: Уникати варто песимістичних висловлювань. Якихось відмашок на кшталт “зараз не до тебе”, “не чіпай” і таке інше. Це категорично треба виключити з лексикону. Тільки позитивні, впевнені, спокійні слова. Тільки так можна зменшити той критичний вплив, який відбувається під час війни.

Діана Шароді: Наскільки на дітей можуть вплинути вчителі чи соціальні педагоги? Наскільки взагалі вагома їх роль зараз?

Олег Марчук:  Дуже велика їхня роль. По-перше, батьки не всі мають соціальну, психологічну чи педагогічну освіту, а ця категорія фахівців має певний багаж знань, і тому вони повинні весь свій наявний досвід і знання застосувати, аби врятувати якнайбільше дітей. Як відомо — чужих дітей не буває, і це загальна справа. Відповідальність не спадає ні з кого — не з батьків, не з працівників соціальної сфери. Тільки разом можна рятувати наших дітей.

Діана Шароді: І наостанок, що б Ви особисто порадили батькам, які зараз вимушені з дітьми переживати такий складний період, як бойові дії? Яким чином побудувати модель спілкування, аби досягти взаєморозуміння і підтримати один одного?

Олег Марчук: Батькам треба як ніколи зібратися, відправити подалі свої негативні емоції, і розуміти те, що тут і зараз треба здійснити більший позитивний вплив на людину. Говорити про це легко, але діяти, звичайно, важко. Але це — діти, це — майбутнє, і їм набагато важче, ніж нам. Тому тільки в позитивному ключі діємо. Якщо є можливість вивозити дітей з цієї зони хоча б на деякий час, було б дуже гарно. Якщо такої можливості немає, тоді треба зробити більше кольорів в житті — більше спілкуватися, гратися, гуляти. Фахівці дуже радять арт-терапію. Через малюнок дитина може показати свій внутрішній стан, попросити щоб вона намалювала свої переживання, страхи, біль чи інші емоції, а потім про це поговорити.

“Нам потрібно про це поговорити”: Вплив збройного конфлікту на сході України на дітей

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поділитись публікацією

Ця публікація створена за підтримки Європейського Фонду за Демократію (EED). Зміст публікації не обов'язково відображає думку EED і є предметом виключної відповідальності авторів .


Спонсор

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: