Нетактовні питання від родичів та друзів про плани заводити дітей, непрохані поради, неетична поведінка лікарів, схиляння до аборту — це неповний перелік речей, з якими зіштовхуються деякі українські жінки. І це психологічне насильство.
Зібрали історії трьох жінок, які відчули репродуктивний тиск на собі, але змогли з ним вдало впоратися, журналісти Громадського.
Вперше жінка завагітніла у 24, але через цукровий діабет у неї виникли складнощі.
“Ендокринологи ще до вагітності лякали, що з діабетом не можна народжувати, але ніколи не пояснювали, чому. Я ж дуже хотіла дитину. Коли на УЗД підтвердилася вагітність, лікарка мовила: «Гінеколог вирішить, що робити. Найпевніше, буде аборт»”, — розповідає жінка.
Через страх робити аборт вона вирішила зовсім не звертатися до лікарів аж до самих перейм. Пологи були важкими, тож Ані зробили кесарів розтин.
“Коли розплющила очі після операції, перше, що почула: «Дитина мертва». Я не могла повірити. Лікар-гінеколог, який приймав пологи, спитав, чому я не прийшла до них раніше. Якби звернулася до них вчасно, дитину можна було б врятувати. Я помилилася зі своїм рішенням, бо страх, що змусять зробити аборт, переважав усе. У мене було сильне відчуття провини перед дитиною, що я так вчинила”, — згадує Анна.
Завагітніти вдруге жінка спробувала за 4 роки. Але лікарі знову почали страхати її.
“На п’ятому місяці вагітності мене відправили на планове обстеження до ендокринологічного відділення у Донецьк. На другий день у лікарні мене викликала завідувачка відділення. Щойно я сіла в крісло в її кабінеті, ніби обдало холодом. «Ти розумієш, що помреш? А навіть якщо і ні, то в тебе буде виродок, а не дитина»”, — розповідає жінка.
Та все ж Анна вирішила народжувати на свій страх і ризик. Дитина народилася здоровою. Зараз їй вже 9 років.
Коли Настя повідомила про свої заручини батькам, вони одразу почали питати про дітей. І дуже здивувалися, коли дівчина відповіла, що не планує цього, поки в неї та її хлопця не буде стабільної роботи.
“Я не очікувала, що батьки почнуть запевняти: потім народжувати буде пізно. Не вважаю, що у 26 все втрачено. Маму шокували мої відповіді. «Як ти можеш не хотіти дітей?» — дивувалася вона”, — розповідає дівчина.
В хід пішли аргументи на кшталт “якщо дівчина не хоче дітей, значить вона не любить свого нареченого, бо коли люди люблять одне одного, то хочуть дітей”, “ми тебе неправильно виховали” й таке інше.
“Розмова з батьками вразила мене і нареченого. Найбільше мене засмутило те, що мою думку взагалі не враховують. Згодом почалися регулярні маніпуляції: «Ми тебе неправильно виховали», «Ти з дитинства не любила дітей, треба було змушувати тебе до цього»”, — зазначає Настя.
Настя намагалася апелювати до логіки батьків, донести, що спочатку вона хоче побудувати кар’єру. У відповідь на це батьки почали казати, що вони можуть виховувати дитину.
“Мені б не хотілося, щоб моїх дітей виховував хтось інший. Навіщо їх тоді заводити, якщо виховуватимуть батьки?”, — дивується дівчина.
Через тиск з боку батьків Настя почала проти своєї волі замислюватись над материнством.
“Складається враження, що мені постійно доводиться виправдовуватися за свої життєві рішення. Іноді проскакує думка: може, справді завести дітей і тоді від мене відчепляться? Але це неадекватно. Хоча деякі жінки справді можуть піддаватися такому тиску і народжувати, бо так хочуть батьки”, — підсумовує дівчина.
Жінка виховує шестирічного сина. Але їй вже кажуть, що час народити другу дитину. Робити цього Ольга не хоче, бо має травматичний досвід пологів.
“Питання від моїх близьких, імовірно, пов’язані з тим, що більшість наших родичів мають кілька дітей. Для них це типово, коли жінка не працює, сидить вдома та виховує малят. Тому вони питають моїх батьків, коли я планую народжувати другу дитину. А вже батьки питають мене”, — розповідає жінка.
Перша вагітність Ольги призвела до викидня. А друга завершилась тяжкими пологами. Жінці ввели спеціальні препарати, які викликають перейми, але говорити про це не стали. Перейми були вкрай болісними і тривали 12 годин. А коли породілля не могла спокійно лежати через біль, лікарі казали, що так вона вбиває свою дитину. Зрештою, вирішили робити кесарів розтин.
“З моменту мого приїзду до пологового минуло 12 годин. Коли я вже почала втрачати свідомість, лікарі сказали, що не чують серце малюка. Звинувачували мене в тому, що я вбиваю дитину, бо не можу спокійно лежати через біль. Мене сковував страх”, — згадує Ольга.
Виявилось, що за кілька днів до пологів дитина перевернулася. Це був однозначний показ до кесаревого. Якби лікарі помітили це та зробили операцію одразу, жінка могла б уникнути цього болю та, можливо, наважилась би на другу дитину.
“Мій чоловік теж не був готовий до того, що ситуація розгортатиметься саме так. Він дуже злякався за мене і дитину, не розумів, що відбувається. Попри пережите, у нього досі є велике бажання мати ще одну дитину. Але я не готова до цього. Тож і він розуміє, для нього важливіша наша нинішня родина і спокій”, — розповідає жінка.
Найдивніше для Ольги – чути запитання про другу дитину від малознайомих людей. На це вона зазвичай із подивом дивиться у відповідь.
“Не розумію, як можна таке питати чужу людину. Адже ніколи не знаєш, яку історію жінка прожила. Не можемо заздалегідь знати, скільки років жінка намагається завагітніти, чи хоче вона народити вже зараз або ж узагалі не хоче дітей. Це дуже особисте, це тільки моє”, — зазначає Ольга.
За словами психотерапевтки Анни Афіногенової, у більшості жінок, які до неї звертаються за терапією, запити вийти заміж та народити дитину нав’язані оточенням.
“У більшості випадків на таке начебто бажання впливають батьки. Переважно вони питають “коли діти?” через турботу, але не знають, як висловити її коректно. У нас не заведено питати: “Чи ти щаслива?” Типове спілкування — як за шаблоном: “Як на роботі? Знайшла собі хлопця? Коли заміж? Коли діти?” Дитина має бути готова до відкритого спілкування”, — каже психотерапевтка.
Як зазначає Анна Афіногенова, наразі залишається поширена думка, що місія жінки — народжувати дітей і бути з чоловіком. У більшості випадків такі думки дівчатам навіюють їхні батьки, бо не бачать інших варіантів та бажають жити тільки у своїй реальності, в якій раніше виховували їх самих.
У таких випадках психотерапевтка радить спочатку віднайти себе та зрозуміти свої справжні бажання, а вже потім відстоювати свої кордони у розмовах із батьками та родичами
Читайте також: