Щодня о 9 ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, хто загинув через загарбницьку війну Росії проти України. Серед них — 19-річний Дмитро Красніков, який за прикладом старшого брата пішов у військо. Контракт із ЗСУ хлопець підписав за два місяці до відкритої війни. Життя Дмитра обірвалося під час бою у Хромовому.
Дмитро Красніков народився у Костянтинівці 28 червня 2003 року, розповідає його старший брат Євген. Хлопці рано втратили матір, і тато забрав їх до себе. Разом вони жили у селі Молочарка, брати навчалися у Новодмитрівському НВК. Родина не була заможною, тож Дмитро з Євгеном рано почали працювати, аби допомагати батькові.
Як і його брат, Дмитро полюбляв фізкультуру. Найбільше йому подобався настільний теніс та футбол. Хлопець регулярно виступав на міжшкільних, районних і обласних спортивних змаганнях, звідки нерідко привозив нагороди.
Після 9 класу Дмитро вступив до Костянтинівського професійного училища, а у грудні 2021-го вирішив укласти контракт із ЗСУ. За прикладом старшого брата пішов до артилерії, але служити поруч із ним не вийшло.
Повномасштабне вторгнення Росії хлопець зустрів у Києві, де проходив курс молодого бійця. Після трьох місяців оборони столиці повернувся до своєї частини в 92-у окрему штурмову бригаду в Чугуєві. Разом із побратимами Дмитро брав участь у визволені Харківщини.
“Він брав участь у боях за Ізюм, заходив одним із перших в місто. Воював на Куп’янському напрямку. Потім у вересні 2023-го їх перекинули на Бахмут. Там він і загинув. Це сталося 5 квітня 2023 року у селищі Хромове”, — розповідає Вільному радіо старший брат Дмитра Євген.
Друг полеглого захисника Олександр згадує: Дмитро був добрим і товариським та ніколи не відмовляв у допомозі побратимам.
“Ми давно дружили, постійно спілкувалися, служили разом до того, як його перевели у піхоту. В один день, 17 грудня [2021 року], підписали контракт, бо вже відчувалося щось неладне з новин. Служили разом в одному дивізіоні в арті. Він був відповідальним, сміливим, з добрим настроєм виїжджав на позиції”, — говорить побратим Дмитра.
Про загибель друга Олександр дізнався на чергуванні.
“Так сталося, що Дмитра перевели у піхоту, а я став медиком. Під час сповіщень побачив дані Дмитра [серед загиблих] та одразу написав його брату”, — говорить Олександр.
Старший брат Дмитра згадує, що той ніколи не скаржився на труднощі.
“В нього під час служби було поранення, потім ще уламок прилетів у бронік, він отримав забій спини, але все витримував мужньо. Ми з братом постійно, як був зв’язок, спілкувалися. Він ніколи не казав, що йому страшно або важко, хоча я знаю, що там було дуже непросто у Бахмуті”, — говорить Євген.
У день загибелі, продовжує він, Дмитро не мав їхати на бойове завдання.
“Він свої два дні відпрацював, але нікому було виходити на чергування. Він тільки приїхав з виїзду, півдня відпочив, і йому подзвонили, щоб повертався, бо вночі знов виїзд. Останнє повідомлення було про те, який боєкомплект їм видали у наряд. На цьому все”, — згадує Євген.
Поховали Дмитра у Києві, адже неподалік від його малої батьківщини точаться бої з окупантами.
Вшануймо пам’ять полеглого захисника хвилиною мовчання.