Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Сергія Бобрицького — бійця “Азову” із Запоріжжя. Чоловік став на захист країни ще у 2015 році. Проте за кілька років до повномасштабного вторгнення повернувся до цивільного життя і встиг здійснити дві свої мрії.
Історію життя захисника опублікували на платформі пам’яті “Меморіал”.
Вільне Радіо публікує історії загиблих внаслідок російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Сергій Бобрицький народився 19 листопада 1969 року у Запоріжжі. Навчався у школах №10 і №34, а після випуску вступив до ПТУ №15.
Після строкової служби працював водієм-автослюсарем у приватних фірмах рідного міста.
Донька Сергія Марина згадує батька як людину, яка вміла підтримати інших навіть у складні моменти.
“Батько завжди створював довкола себе атмосферу радості та сміху, умів перетворювати буденність на щось цікаве. Навіть у найтяжчі моменти, коли поруч були небезпека й стрес, його гумор і оптимізм рятували від відчаю. А ще він умів слухати, розуміти та підтримувати. У нього не було ворогів. Він був справжнім чоловіком. Його характер і вчинки притягували до нього людей зі схожими цінностями — поруч із ним завжди були щирі й достойні люди”, — розповіла вона.
У 2005–2008 роках Сергій працював монтажником, а згодом — майстром ділянки на підприємстві у Запоріжжі.
Після 2015 року чоловік служив у Нацгвардії, виконував бойові завдання на фронті, а пізніше перевівся до окремого загону спеціального призначення “Азов”. Там був водієм. Про свою службу рідним майже нічого не розповідав.
За два роки до повномасштабного вторгнення Сергій здійснив дві свої мрії: придбав мисливську рушницю та показав дружині Галині Україну.
“У 2021-му після звільнення зі служби тато став далекобійником і поєднував роботу з подорожами — за рік вони разом [із мамою] об’їздили майже всю країну. Він завжди її оберігав, усе брав на себе, і вона знала, що може покластися на нього”, — згадує Марина.
Після початку повномасштабного вторгнення Сергій повернувся до полку “Азов” і вирушив до Маріуполя.
8 травня 2022 року Сергій Бобрицький загинув. Того дня російські війська скинули авіабомбу на бункер “Магазин 20” на території Азовсталі.
Уже після його загибелі рідні дізналися, що під час боїв захисник зазнав контузії та врятував побратима, витягнувши його з-під обстрілу.
Сергію було 52 роки.
Захисника нагородили відзнаками “За участь в антитерористичній операції”, “Операція об’єднаних сил. За звитягу та вірність”, “За участь в бойових діях”, а посмертно — орденами Богдана Хмельницького та “За мужність” III ступеня.
“Він був батьком, який не скаже слова «люблю», але завжди доведе це вчинками. І лише один раз ми з сестрою почули ці слова: він обійняв мене, сестру і маму й тихо промовив: «Мої три білявочки, люблю вас». Нам дуже бракує його, його сміху і запаху. Він завжди пах дизельним пальним, машинним мастилом і милом. І цей запах, на жаль, із роками стирається з пам’яті. Це дуже боляче, бо ніхто вже ніколи його не нагадає. Адже це був особливий, рідний запах нашого татуся”, — каже донька Марина.
Світла пам’ять захиснику.