Назавжди 19: згадаймо кулеметника Владислава Свириду, який загинув на Луганщині

Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо пам’ять усіх, чиє життя забрала загарбницька війна Росії проти України. Закарпатець Владислав Свирида з позивним “Хан” — один із них. 19-річний хлопець пішов на фронт добровольцем і обороняв країну у Запорізькій і Луганській областях. 9 серпня 2023-го його життя забрала російська куля.

Владислав Свирида мріяв стати військовим 

Владислав народився у селі Кам’яниця на Закарпатті. Закінчив 9 класів місцевої школи та вступив в обласний ліцей-інтернат із посиленою військовою підготовкою, розповідає Вільному радіо його сестра Даніела Свирида.  

“У школі він брав участь у всеукраїнських змаганнях із фізично-військової підготовки. Спочатку був гравцем, а потім вже став наставником. Брат багато де працював, десь з 10-го класу. Спочатку ходив на футбол, як охоронець, потім пішов працювати в охоронну службу.  [Після ліцею] хотів стати прикордонником, але його не взяли, бо йому робили операцію на ногу. Пішов вчитися далі в УжНУ (Ужгородський національний університет) на [правоохоронну діяльність], вступив одразу ще на військову кафедру”, — ділиться сестра загиблого.

На початку повномасштабного вторгнення Росії хлопець говорив рідним, що хоче піти на фронт. Остаточне рішення він ухвалив після поранення батька, який служив тоді на Донеччині.  

“Коли почалася війна, тато повернувся із-за кордону та пішов на війну. Пішли ще двоє наших сусідів, які загинули. Батько був поранений взимку, він пролікувався, але брат сказав: “Тепер, тату, ти сидиш вдома, іду я”, — каже Даніела.

Стати військовим, додає дівчина, Владислав прагнув усе свідоме життя. 

“Військова форма, зброя — це його. Він горів цим, дуже хотів. Він казав: “Якщо я іду, то тільки в “Азов”. Коли брат вступив туди, ми дуже тішились. Брат не сказав нам, що вже їде, просто зібрав документи, був вже з речами на виході та сказав мамі: “Я пішов”, — згадує сестра захисника.

“Коли був вдома, він спав по 2-3 години, щоб пожити”

Після майже двох місяців навчань на Київщині Владислава разом із іншими бійцями полку “Азов” відправили на передову. Хлопець обороняв країну у Запорізькій та Луганській областях. 

“Брат був кулеметником. Знаю, було таке, що дуже близько біля нього прилетіло, але він встиг сховатись. [За час служби] у нього були легкі контузії. Після однієї важкої контузії — їх дуже сильно накрили — йому дали відпустку”, — розповідає сестра полеглого військового.

Під час цієї короткої відпустки, каже Даніела, хлопець намагався якомога більше спілкуватися з рідними та друзями. 

“Коли був вдома, він спав по 2-3 години, щоб пожити. Він весь час десь з кимось був. Не знаю, може він відчував щось. Потім знову повернувся на фронт. Дзвонив відносно часто. Я з ним завжди мала зв’язок, а батькам дзвонив трошки менше”, — згадує дівчина. 

Сестра зізнається: пережите на службі помітно вплинуло на Владислава. 

“Він дуже сильно змінився психологічно, це стала зовсім інша людина. У нього зовсім все переосмислилося, іншим очима дивився на цей світ. Багато чого брат там пережив. Я знаю одну ситуацію. Під час бою якийсь військовослужбовець [з іншої бригади] помер на полі бою. Брат казав, що вони купу разів проходили біля [тіла], два дні обстріли не давали можливості забрати. Але вони витягнули його, під обстрілами евакуювали”, — ділиться співрозмовниця.

Рідні хочуть, аби Владиславу надали звання “Герой України”

Свій останній бій 19-річний Владислав Свирида прийняв 9 серпня 2023 року поблизу Серебрянського заповідника на Луганщині. 

“Брат заходив останній на позицію. Там він був з іншими хлопцями, не зі своїми. Прямий постріл у голову, був тільки один постріл і у брата. Його хлопці дуже довго не могли евакуювати, бо [тривали] дуже важкі бої”, — каже Даніела.

Надзвичайно сильний і відважний — таким сестра згадує Владислава. 

“Він завжди був на позитиві та давав цей позитив іншим. У нього було велике коло спілкування. Всі пам’ятатимуть мого брата найдобрішою людиною. Він мені завжди казав, щоб я не плакала. І батькам казав, щоб ми не переживали за нього…” — сумує дівчина. 

Оговтатися після втрати брата, додає Даніела, їй важко. 

“Це ніби відрізали половину мене. Взагалі нічого не хочеться. Ми з ним двійнята. Завжди всюди разом. Він був єдиною моєю підтримкою. Це була моя найбільша любов. За останні роки ми стали дуже близькими та пообіцяли один одному бути разом все життя”, — зізнається співрозмовниця.

Сестра просить надати полеглому бійцю звання “Герой України”. Таку петицію вона опублікувала на сайті президента. Зараз вдалося зібрати понад 15 тисяч голосів із 25 тисяч, які необхідні, аби її розглянули. 

Крім сестри, вдома на Владислава чекали тато, мама, похресник, інші рідні та друзі.

Світла пам’ять загиблому.