Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні згадаємо волонтерку Олену Полиніну. Вона народилася у російській Воркуті, однак понад 20 років прожила в Україні, яку вважала своєю Батьківщиною. Після початку відкритого вторгнення Олена допомагала жителям Слов’янська, а згодом повернулася до міста й опікувалася покинутими через війну тваринами. 30 жовтня 2025 року волонтерка загинула під час російського удару по Слов’янську. Їй був 41 рік.
Історію життя і загибелі Олени Полиніною розповіли на меморіальному сайті Словʼянської міської територіальної громади.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Олена Володимирівна Полиніна народилася 4 квітня 1984 року у Воркуті, що в Республіці Комі у Росії. Вона мала українське громадянство, а Україну, де прожила більшу частину свого дорослого життя, вважала своєю Батьківщиною.
Зі Слов’янськом Олена була знайома ще з дитинства. У місті жили її бабуся та дідусь, до яких вона щороку приїжджала на літні канікули. А у 2003 році, коли їй було 19, переїхала сюди жити.
Олена закінчила торговельний технікум. У Слов’янську працювала на різних роботах — спочатку була перукаркою, проходила курси з нарощування волосся, пізніше влаштувалася до магазину оптики.
У цьому ж місті Донеччини Олена познайомилася з Андрієм Уршановим, з яким створила родину. У них народилися дві доньки. Коли молодша пішла до школи, Олена вирішила залишити роботу, аби більше часу приділяти дитині.
Донька Валентина згадувала маму як людину з яскравим характером — водночас пряму й емоційну та дуже чуйну.
“Моя мама була шаленою, ексцентричною, дуже прямолінійною людиною, водночас мала чуттєву й ніжну душу. Останні три роки зацікавилася татуюваннями, хоча ніколи раніше їх не робила. Любила іграшкових ведмедиків”, — розповідала донька.
Після початку повномасштабного російського вторгнення Олена разом із родиною виїхали зі Слов’янська. Спочатку вони евакуювалися до Луцька. Саме там поступово почалася волонтерська історія Олени. Родина отримувала гуманітарну допомогу як вимушені переселенці, але частину продуктів та інших речей Олена з Андрієм вирішили відправляти до Слов’янська — містянам, які залишалися там і потребували підтримки.
З часом особиста ініціатива переросла у системне волонтерство. Олена почала співпрацювати з благодійними та громадськими організаціями, а Андрій допомагав їй. Пізніше родина перебралася до Києва. Звідти можливостей допомагати Слов’янську стало більше: гуманітарні вантажі до міста почали відправляти вже вантажівками. Будинок родини на Голубівці у Слов’янську перетворили на своєрідний гуманітарний хаб.
Олена, зокрема, була координаторкою Донецького напрямку гуманітарної місії громадської організації Let’s do it, Ukraine.
Згодом родина переїхала до Чорноморська на Одещині. Однак остаточно залишити Слов’янськ Олена не змогла — фактично жила між двома містами та продовжувала повертатися на Донеччину.
З часом одним із головних напрямків допомоги Олени стали безпритульні тварини. Через бойові дії та евакуацію людей у прифронтових населених пунктах залишалося багато покинутих собак і котів. Жінка організувала доставлення корму та сама їздила годувати тварин. Опікувалася ними не лише у Слов’янську — разом з Андрієм вони їздили по населених пунктах району.
Волонтерка співпрацювала, зокрема, зі Службою порятунку тварин громадської організації U-Hearts, звідки отримувала корм для своїх підопічних. Колеги Олени згадували її як людину, яка допомагала не заради визнання, а тому, що не могла пройти повз тих, хто потребував підтримки.
“Олена рятувала життя до самого кінця. Її доброта, відданість і любов до тварин залишаться прикладом для всіх, хто продовжує цю справу”, — написали після її загибелі в U-Hearts.
Вранці 30 жовтня 2025 року Олена забрала чергову партію корму та вирушила до тварин, якими опікувалася. Того дня вона приїхала на вулицю Олімпійську у мікрорайоні Лісний у Слов’янську. Там на волонтерку чекали безпритульні тварини, яких вона регулярно годувала.
Ця волонтерська поїздка стала для Олени Полиніної останньою. У цей час російські війська завдали по цій частині міста двох ударів із реактивної системи залпового вогню. Жінка загинула на місці. Разом із нею російська атака забрала життя ще двох людей. Волонтерці був 41 рік.
В Олени залишилися дві доньки, батько та собаки, про яких тепер піклуватимуться її рідні. За заповітом Олени, її тіло мали кремувати, а потім поховати у Чорноморську на Одещині.
Світла памʼять.