Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — захисник Андрій Олтаржевський із Житомирщини. У 20 років він добровільно вирішив стати на захист України. Після завершення війни хлопець мріяв про мирне й спокійне життя поруч із рідними й коханою дівчиною, яку зустрів під час служби.
Вільне Радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Про життя Андрія Олтаржевського журналістам Вільного Радіо розповіла його мама Тетяна.
Андрій Олтаржевський народився 1 квітня 2004 року в селі Звиняче на Житомирщині. Він був найстаршим сином у родині. Після нього в сім’ї народилися ще два хлопчики та дівчинка.
У 2019 році Андрій закінчив Чорнорудську загальноосвітню школу. Після випуску вступив до Бердичівського вищого професійного училища №33, де три роки навчався за професією тракториста-слюсаря. Диплом отримав із відзнакою.
Ще під час навчання хлопець намагався заробляти власні гроші — підробляв у піцерії. Кулінарія була одним із його захоплень. У дитинстві Андрій навіть мріяв стати кухарем, та згодом захопився технікою.
Після училища хлопець працював за спеціальністю, зокрема в агрофірмі в селі Парипси.
Андрій багато допомагав батькові по господарству. Разом вони ремонтували техніку.
“Він дуже любив татові допомагати ремонтувати трактора і машину. Сам собі скутера відремонтував”, — згадує мама.
У вільний час Андрій любив їздити на риболовлю. Також він грав на гітарі — ще у школі закінчив курси гри на цьому інструменті. Крім того, вже під час служби Андрій навчився грати на губній гармошці.
Особливе місце в житті хлопця займали молодші брат і сестра.
Перед підписанням контракту Андрій приїхав додому лише на день. Попри короткий час, який міг провести з рідними, він встиг привезти молодшим багато смаколиків.
“Любив своїх братиків і сестричку”, — говорить Тетяна.
Мама каже, що син завжди допомагав родині й був людиною, на яку можна було покластися.
“Він взагалі був дуже доброю дитиною, завжди всім допомагав, був за справедливість”, — розповідає жінка.
Про військову службу Андрій почав замислюватися після початку повномасштабної війни. Кілька разів говорив із батьками про бажання піти до війська, однак рідні переймалися за нього й намагалися відмовити.
У січні 2025 року Андрій поїхав із дому. Батькам сказав, що вирушає до Києва на роботу. Мама телефонувала хлопцеві, однак той не відповідав. Увечері писав, що все добре, просто багато роботи.
Згодом родина дізналася, що Андрій вирішив стати військовослужбовцем. Він долучився до 3 окремої штурмової бригади, а 10 травня 2025 року підписав контракт.
Андрій служив у військовій частині А4638 на посаді солдата й кулеметника-розвідника.
Під час підготовки хлопець багато розповідав рідним про навчання. Однак коли вирушив на Харківщину, про службу говорив уже значно менше.
Попри це, за словами мами, Андрій знаходив можливість допомагати побратимам. Він готував для них їжу, навіть смажив шашлики.
Під час служби Андрій також ремонтував техніку. В Ізюмі він полагодив автомобіль «Жигулі», яким його побратими користуються й досі.
Однією з найважливіших подій у житті Андрія стало знайомство з дівчиною під час служби.
Зустрілася пара через інтернет, а згодом з’ясувалося, що батько дівчини працював кухарем там, де служив Андрій.
Так знайомство переросло у стосунки.
“Найбільше він під час служби він цінував, що зустрів свою половинку. Він дуже її полюбив. Я їй дуже вдячна, що мій син був щасливий в останній момент”, — говорить Тетяна.
Андрій планував піти у відпустку в жовтні 2025 року. Він мав побачитися з рідними та повернутися додому хоча б на деякий час.
Однак до омріяної поїздки він не дожив.
9 вересня 2025 року Андрій виконував бойове завдання в районі населеного пункту Глущенкове Харківської області.
Близько 10-ї ранку під час заміни особового складу військовий підірвався на міні, яку окупанти встановили дистанційно.
За словами мами, під час вибуху Андрій прикрив собою побратима. Так увесь удар припав на її сина.
Військовий зазнав поранень грудної клітини, несумісних із життям.
Андрію був 21 рік.
Після загибелі захисника побратими продовжують підтримувати зв’язок із його родиною. Вони приїжджають на його могилу та навідуються до батьків.
29 липня 2026 року мама Андрія Тетяна Олтаржевська зареєструвала петицію до президента України з проханням посмертно надати її синові звання Героя України.
Жінка каже, що хоче зібрати якомога більше підписів, аби вшанувати пам’ять сина.
“Я дуже пишаюся своїм хлопчиком, що, бувши таким юним, пішов захищати нас і всю Україну. І захищав нас до останнього свого подиху”, — говорить Тетяна.
Андрій мріяв після завершення контракту повернутися до мирного життя в Україні. Хотів працювати, бути поруч із родиною та будувати своє майбутнє.
Вічна пам’ять і шана захиснику України.