Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо пам’ять усіх, хто загинув через загарбницьку війну Росії проти України. Євген Пашнюк-Пашнєв із позивним “Жим” — один із них. На початку відкритого вторгнення головний сержант обороняв Маріуполь у лавах “Азову”. Життя захисника обірвалось у полоні під час теракту в Оленівці. Євгену назавжди залишиться 29.
Євген Пашнюк-Пашнєв народився у селищі Велика Олександрівка на Херсонщині. Після закінчення 9 класів школи вступив до Бериславського фахового педагогічного коледжу.
“На третьому курсі син призвався в лави армії. Відслужив там рік строкової служби. Повернувся та одразу підписав контракт із херсонською військовою частиною 3056 [Нацгвардії України]. Вже заочно закінчив коледж — вчитель початкових класів і вчитель інформатики”, — розповідає Вільному радіо мати загиблого захисника Наталія Пашнюк-Пашнєва.
У Нацгвардії у Херсоні Євген служив упродовж 10 років. Рідні та близькі час від часу запитували, чи планує хлопець повернутися до цивільного життя, але той відповідав, що не хоче.
“Друзі, хлопці, які контракти позакінчували вже, йому казали: “Давай вже завершуй військову службу”. А він їм каже: “Ні, у мене вже “військові метастази” в голові”. У мене про навчання син запитував. Я тільки “за” була. Він то на юридичний, то ще кудись планував”, — зазначає Наталія.
Напередодні повномасштабної війни Євген приєднався до лав “Азову”. Чим, як каже його мати, дуже пишався.
“У листопаді 2021-го у них набір рекрутів був, він пройшов співбесіду, а його запросили вже як спеціаліста. 10 років хлопець прослужив, про що ще можна говорити, у нього було багато ротацій на схід. Тепер тільки це все взнаємо. Коли перейшов, то сказав: “Я жалію, що не зробив це раніше”. Його емоціям не було меж. Я пишалася ним, але казала: “Синочок, ну вже 29 років, пора ж сім’ю заводить, пора, може, вже піти?”, а він: “Я подивлюсь”, — згадує співрозмовниця.
З перших днів відкритого вторгнення російських військ Євген Пашнюк-Пашнєв обороняв Маріуполь. Родину ж захисник просив виїжджати подалі з рідного селища.
“Я кажу йому: “Я буду вас чекати вдома”. У нас молодший син Павло теж військовий, закінчував Харківську академію Національної гвардії, третій курс. Його [відкрита] війна застала за 10 кілометрів від кордону. Він на навчаннях був [на Харківщині]”, — розповідає Наталія.
Згодом разом із іншими військовими Євген опинився на “Азовсталі” в оточенні російських військ. Там захисник телефоном зробив пропозицію своїй коханій Ангеліні.
Наталія ж разом із чоловіком і 17-річною донькою провела декілька місяців в окупації. Молодшого сина, додає вона, окупанти шукали, а про Євгена нічого не знали.
“Я одразу, коли син пішов в “Азов”, казала [близьким], щоб нікому ні слова про це. Дома були ж форми синочків. Женчик дзвонить: “Все спаліть”. Я один кітель взяла, понюхала, пахне Женчиком, другий пахне Павліком. Плачу сиджу, кажу чоловіку: “Як я можу це все спалити? Ну як?” Ми у мішки сложили та закопали на городі”, — згадує співрозмовниця.
Згодом родина евакуювалася в інший регіон, а після звільнення селища повернулася додому на Херсонщину.
Російський полон після виходу з “Азовсталі” — про таку подальшу долю Євгена у травні минулого року дізналася його родина.
“Я знайшла відео в тіктоці, де він виносив хлопчика на собі, у якого ноги прострелені були, коли виходив з “Азовсталі”. Цей хлопчинка в першому обміні повернувся додому. Він казав: “Я не знаю, хто мене ніс. Я сидів на землі, пробігав “азовець”, підхопив мене на плечі та поніс”. Це риса моєї дитини. Він ніколи не пройшов би повз”, — згадує мати полеглого бійця.
16 травня командири виконали наказ вищого військового командування України — зберегти життя особового складу та скласти зброю. Упродовж п’яти днів із бомбосховищ заводу вийшли 2 439 військових. Так українські захисники, сподіваючись на подальший обмін, опинились у полоні Росії.Для довідки:86 днів українські військові тримали позиції та захищали Маріуполь від окупантів. На початку травня 2022-го російська армія розпочала штурм заводу “Азовсталь”, де перебували десятки цивільних і військових майже без їжі та боєприпасів.
Євгена та інших українських військових росіяни утримували в колонії окупованої Оленівки. Декілька разів захиснику вдавалося з полону зв’язатися з рідними.
“20 червня [2022 року] ми з ним побалакали 17 хвилин. Це для полону дуже багато. Він всім дав нам указання, кому що треба робити, кому як себе вести. Син казав: “Мам, так хочеться коржиків. Пам’ятаєш? Їх бабуся мені пекла”. Мені ці слова досі спокою не дають. Такі ж вони у полоні голодні були… Я не думала, що це наша остання з ним розмова…” — ділиться Наталія.
Життя Євгена обірвав російський теракт в Оленівці. Захисникові було 29 років.
“Я тільки побачила перше фото, оці ліжка обвуглені, у мене такий був ступор. Мабуть, вже тоді моє материнське серце відчуло: “Наташа, там твоя дитина”. Я кудись бігла, чоловік мене доганяв, так плакала…” — зізнається мати загиблого.
Причиною вибуху, як свідчать висновки міжнародних експертів, була термобарична зброя, яку застосувала Росія. ООН не змогла провести розслідування теракту, запевняючи, що росіяни не пускають туди їхню місію. Пізніше експерти організації заявили, що колонію обстріляли не ракетами HIMARS — саме на цій версії подій наполягають росіяни.Для довідки:У ніч проти 29 липня 2022 року в одному з бараків колонії в Оленівці пролунав вибух. Того дня загинули понад 50 людей, яких росіяни утримували у полоні, ще більше ніж 100 дістали поранень.
Тіла військових, загиблих в оленівській колонії, українській стороні вдалося повернути торік у жовні. Та ДНК-експертизи тривали значно довше. Лише наприкінці червня 2023-го загибель Євгена підтвердилась.
“Це був другий збіг. Про перший у лютому мені не сказали. Чому? У російських списках сина вказали загиблим. Я приходила в Координаційний штаб кожного місяця як на роботу, розумієте? А мені казали: “Чекайте, чекайте, він у полоні”. Я жила від обміну до обміну. Сну не було, та і зараз теж. Чекала весь цей час…” — каже мати полеглого захисника.
Дуже добрий і веселий — таким Євгена згадують рідні та близькі.
“Синочок був начитаний, грамотний. Останнім часом шукав себе. Так і казав: “Я хочу знайти себе”. Він займався фотографією, малюванням, що він тільки не пробував. Дуже творчий був, вірші писав з 13-14 років”, — ділиться Наталія.
Мати загиблого бійця прагне, аби суспільство не забуло про злочин росіян у колонії Оленівки. Тому вона долучилася до громадської організації Olenivka Families Community. Це, каже Наталія, також дає їй сили триматися після втрати сина.
“Ми всі хочемо, щоб скоріше повернули наших полонених. Я дуже цього чекаю. Може хтось з них розповість хоч якусь інформацію про мого сина. Що він пройшов там, хочу знати все. Я пишаюсь своєю дитиною, завжди ним пишалась, з самого його народження”, — зізнається співрозмовниця.
Євгена поховали на Берковецькому кладовищі у Києві.
Світла пам’ять загиблому.