Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Дмитро Стельмах із села Нове Місто на Львівщині. До початку великої війни чоловік працював за кордоном, виховував разом з дружиною маленького сина. У листопаді 2022 року він підписав контракт із Державною прикордонною службою, багато навчався як оператор БПЛА. У свій перший бойовий виїзд Дмитро поїхав на Донеччину, але назад не повернувся. Захисникові було 26 років.
Про життя і загибель Дмитра Стельмаха журналістам Вільного Радіо розповіла його дружина Ірина.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Дмитро Михайлович Стельмах народився 27 жовтня 1998 року в селі Нове Місто на Львівщині. Там він виріс і навчався.
Однокласник Дмитра Олег Саган згадує його як харизматичного хлопця. Вони виросли на одній вулиці та багато часу проводили разом у школі. Своїми спогадами він поділився з дружиною Дмитра: “Він завжди був спритніший, відважніший. Мені здавалося, що мене біля нього і не помічають. Майже всі яскраві спогади тих років пов’язані саме з нашим спільним часом. Згодом дороги розійшлися, різні плани, різні освітні заклади. Ми бачилися рідко, але кожна зустріч повертала в атмосферу дитинства”.
Після школи Дмитро здобував освіту у Вишнянському коледжі за спеціальністю “Правознавство”. Працював, зокрема й за кордоном, намагався забезпечити майбутнє для себе і родини.
Зі своєю майбутньою дружиною Дмитро познайомився ще в юності — усе почалося зі звичайного листування в соцмережах.
“Історія наша почалася цікаво, але так часто знайомляться підлітки із сусідніх сіл. Він часто писав, питав, як справи, чи піду я гуляти. А я чомусь постійно відмовляла, казала, що іншим разом. Але в 2019 році все ж погодилась. І з того моменту ми почали більше часу проводити разом”, — розповідає історію знайомства з чоловіком Ірина Стельмах.
Їхня молодість, каже жінка, була простою і щасливою — з дискотеками, вечірніми прогулянками й компаніями друзів.
“Ми проживали той момент щасливого життя, безтурботного. Зараз, я думаю, у молоді в Україні такої можливості значно менше. Ми просто гуляли, разом відпочивали, танцювали, спілкувалися”, — додає Ірина.
Стосунки пари розвивалися швидко. Вже у 2020 році Дмитро зробив пропозицію, і вони одружилися. У 2022 році в подружжя народився син.
“Після одруження ми жили разом, у нас маленький синочок залишився”, — розповідає Ірина Стельмах.
У цивільному житті Дмитро був людиною спокійною і щирою. Найбільше любив прості речі — тишу, природу і риболовлю.
“Навіть якщо приходив змучений, він обожнював рибалку. Це був його відпочинок. Що цікаво, рибу він не їв, але сам процес дуже любив”, — згадує Ірина.
Чоловік часто їздив на риболовлю з друзями, інколи разом із дружиною, а згодом — і з маленьким сином.
“Якщо це було не на 5-ту ранку, то я складала йому компанію. Але якщо ми відпочивали компанією десь біля водойми, то вудочка була обовʼязково. З часом він і малого з собою брав на риболовлю. Це був їх час тата і сина”, — розповідає Ірина Стельмах.
Для нього, каже дружина, це був час тиші й роздумів — момент, коли можна побути наодинці з собою.
Повномасштабне вторгнення Дмитро зустрів удома разом із дружиною. Він нещодавно повернувся з робочого виїзду за кордон, щоб оновити документи. Ірина тоді була вагітна.
“Мені мама вранці подзвонила і сказала: “Діти, війна почалася”. Я не вірила… Казала, що це нереально, 21 століття, яка війна? Але коли вже побачили новини — були в ступорі. Ніхто не знав, що робити далі, очі квадратні, стан такий розгублений”, — пригадує жінка ранок 24 лютого 2022 року.
Варіант виїзду родина навіть не розглядала й не обговорювала. Спершу залишилися вдома і допомагали військовим — передавали допомогу через родичів, які живуть за кордоном, і волонтерів. Але згодом Дмитро ухвалив рішення, яке змінило все.
“Чи була я за, щоб він пішов служити? Чесно — ні. Але він сказав: “Я мушу”. Це було його рішення, його обов’язок. Ми мусили це прийняти”, — розповідає Ірина Стельмах.
1 листопада 2022 року Дмитро підписав контракт із Державною прикордонною службою України. Служив у 7 прикордонному Карпатському загоні. Він проходив навчання на Львівщині та в Івано-Франківську, опанував спеціальність оператора безпілотних літальних апаратів. Згодом пройшов додаткові курси, зокрема як оператор FPV-дронів.
Пізніше Дмитра направили до елітного підрозділу — прикордонної комендатури швидкого реагування “Шквал”. Його побратими знали Дмитра за позивним Смайлик — за щирість і відкритість.
“З Дімою познайомилися одразу після того, як він підписав контракт. Неодноразово з ним ходили в наряди, і разом нам ніколи не було сумно. Діма завжди веселий був, любив дізнаватися щось нове. Він, до речі, так і став дронщиком, бо просто дуже сильно зацікавився. З ним можна було і пожартувати, і таємниці свої довірити”, — писав один з побратимів Дмитра його дружині згодом.
На Донеччину Дмитро вирушив у складі підрозділу в район Серебрянського лісу.
“Це був його перший бойовий виїзд… І з нього він не повернувся”, — стримуючи сльози, каже Ірина.
Група потрапила під російський обстріл, після чого зв’язок із нею обірвався. Спочатку дружині Дмитра сказали, що чоловік зник безвісти. Три тижні не було жодної інформації, лише згодом родина дізналася правду.
“13 лютого мені сказали, що тіло мого чоловіка евакуювали з поля бою. 15 лютого було впізнання у Львові… А 16 лютого ми його поховали”, — тихо завершує розповідь про чоловіка Ірина Стельмах.
Дмитро Стельмах загинув 19 січня 2025 року поблизу населеного пункту Григорівка на Донеччині. Військовий потрапив під обстріл і зазнав поранень, що несумісні з життям.
Чоловіка поховали у рідному селі Нове Місто. У нього залишилися дружина, син, батьки та сестра.
Вічна памʼять