Бахмутянка Юлія та її чоловік Вадим понад 15 років свого життя присвятили військовій справі. Вона — медикиня, він — офіцер. Зараз пара служить в одному з підрозділів військової служби правопорядку. Стопами матері пішла й старша донька Юлії, а молодша вже теж замислюється про військову професію.
До дня ЗСУ, який в Україні відзначають 6 грудня, журналісти Вільного радіо розпитали родину про їхній вибір та тонкощі служби.
Юлія стала до служби у ЗСУ 2008 року, а до цього була цивільною медикинею. Вадим почав свою військову кар’єру 2006-го, вступивши до Полтавського військового інституту зв’язку. Та обидва доповнюють: бути військовослужбовцями хотіли з дитинства.
“Спочатку мене приваблювала форма. У нас у Бахмуті була велика дивізія, я постійно бачила військових, батьки моїх друзів були військові. Я бачила ці родини, мені подобалась ця виправка офіцерська. І перший шлюб мій також був з військовим, тому я знала, що таке служба, зсередини”, — ділиться військова медикиня Юлія.
“Змалечку дивився на свого батька, який також служив та є ветераном військової служби. Хотів бути схожим та в житті досягнути значних величин, бути кращим за нього”, — доповнює кадровий офіцер Вадим.
Тоді, на початку їхньої військової кар’єри, працювати було простіше, розповідає пара. Не було війни, тож вихідні були стабільними, тяжкої роботи було менше, а часу на сім’ю — більше. Стало важче 2014-го, коли Росія напала на схід України. Військові познайомилися саме тоді: Вадим тримав оборону військової частини у Бахмуті, де служила Юлія.
Після звільнення Бахмута від окупантів 2014-го цю військову частину розформували. Вадим та Юлія разом опинились у Краматорську, у підрозділі військової служби правопорядку. 2015-го пара одружилася.
Служба пліч-о-пліч — це, в першу чергу, підтримка й опора для кожного з них, каже подружжя. Щоправда, доповнює Вадим, після 24 лютого 2022 вони вже майже не перетинаються по роботі.
“Через деякі особливості положення у військовій ланці управління ми менше бачимось (лише у ранкові години), рідше проводимо разом час. Дружина на службі для мене це не тільки опора, а ще й бойовий побратим, який підтримає у складну хвилину та допоможе, як вчинити в цій чи іншій ситуації. Служба не заважає нашим стосункам, а лише зробила їх міцнішими, загартувала почуття довіри та взаємоповаги”, — говорить військовослужбовець.
“Ми можемо знаходитись в одному приміщенні й за цілий день не бачити один одного. Але підтримка все одно відчувається. Я завжди знаю, де він, він знає, де я. Тому нам легше так”, — продовжує військова медикиня.
Брак часу, потреба у повній віддачі та інколи цілодобова робота — такими бачать військові мінуси своєї роботи. Та одразу ж доповнюють: плюсів у службі для них значно більше.
“Військова служба робить з чоловіка справжню особистість, готову до будь-яких життєвих випробувань”,— відповідає Вадим.
“Військова служба виховує з тебе дисципліновану людину, загартовує. Ти вчишся швидко приймати рішення, розвиваєш власні вміння та знання. І наша праця вимагає ставати сильнішим внутрішньо, мати такий собі стержень”, — говорить Юлія.
Напередодні повномасштабної війни долучитися до служби вирішила і старша донька Юлії Дар’я. Дівчина вивчилася на журналіста, тепер вона військова психологиня.
Про роботу у ЗСУ вже замислюється і молодша донька, 7-річна Поліна. Дівчинка хоче стати медикинею, як мама — або дитячою, або військовою.