Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Дмитро Гоголь. Він любив спорт: перемагав у змаганнях із паверліфтингу, працював тренером і реабілітологом. Після повномасштабного вторгнення Росії долучився до медиків-госпітальєрів і допомагав побратимам на сході. Навіть на службі чоловік не полишав занять спортом.
Вільне Радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Про життєвий шлях захисника Вільному Радіо розповіла цивільна дружина Тетяна Ставінська.
Дмитро народився 21 лютого 1976 року у Львові. Там він закінчив місцеву школу № 23, а згодом відслужив строкову службу.
“Він не здобував жодної освіти й після армії одразу пішов працювати. Це були різні роботи — на меблевій фабриці, у ковбасному цеху, у таксі… Тоді він брався за будь-яку роботу”, — говорить партнерка чоловіка.
У 2011 році чоловік переїхав до Вінниці — до коханої жінки.
“Ми ще у Львові мешкали на сусідніх вулицях, і були знайомі з 15 років — це було кохання з першого погляду. Але стали парою аж через 12 років, бо наші шляхи в якийсь момент розійшлися: у нього була інша дружина та донька, але згодом у них не склалося. Я прагнула його знайти й одного разу приїхала на нашу вулицю та розпитувала сусідів про нього. Коли ми знайшли один одного, він і переїхав до мене у Вінницю”, — додає Тетяна.
Ще на перших етапах роботи чоловік паралельно займався спортом.
“У нього з дитинства була любов до спорту, адже ще дядько працював тренером і прищепив цю любов і Дмитру. Загалом він дуже стежив за здоров’ям”, — каже дружина.
Згодом Дмитро усвідомив, що хоче присвятити життя спорту, й з 2016 року почав працювати тренером у спортивному залі.
“У 2018 році він ставав чемпіоном Європи та світу, а також призером Azov Power Cup 2019–2020 років WPL. Крім того, мав звання майстра спорту з підйому штанги на біцепс і захоплювався гирьовим спортом та паверліфтингом. Він сам знаходив змагання й брав у них участь”, — ділиться Тетяна.
Набравшись досвіду, чоловік також почав займатися реабілітацією після спортивних травм.
“Спочатку він навчився робити масаж, а потім зайнявся й реабілітацією. До нього приходили у залі люди з проблемами, і він продумував програму для кожного та займався з ними. У нього самого був незначний викрив у плечах, але завдяки спорту він це скоригував”, — додає Тетяна.
Час із родиною Дмитро намагався проводити навіть під час змагань:
“Бувало, що він брав мене з донькою із собою, коли змагання проходили біля моря, і ми там ще й відпочивали разом. Він мріяв, що колись ми переїдемо й житимемо біля моря. Він дуже його любив”.
У вільний час чоловік їздив на рибалку з друзями.
“А ще він любив читати — щодня перед сном обов’язково читав. Найулюбленішим автором у нього був Стівен Кінг. Загалом він був дуже пунктуальним, дотримувався режиму сну та мав неймовірну внутрішню силу досягати своїх цілей. Він був дуже мудрим, але не балакучим: міг довго мовчати, а коли говорив — це завжди були виважені й мудрі слова”, — каже Тетяна.
Згодом у пари народилася донька — для Дмитра це вже була друга дитина.
Початок повномасштабної війни родина провела разом. А у лютому 2023 року Дмитро пройшов курси з тактичної медицини й почав підшукувати варіанти допомоги в обороні країни. У серпні 2023 року він уклав контракт із “Госпітальєрами” — добровольцями, які не належать до армії, але допомагають військовим підрозділам. Так чоловік став їздити на ротації в зону бойових дій, а інший час присвячував своїм справам.
“Він працював з екіпажем поблизу Кремінної. Разом з іншими рятував бійців та надавав допомогу цивільним упродовж кількох ротацій”, — говорить партнерка Дмитра.
Попрацювати доводилось на Харківщині та Донеччині.
“Знаю лише, що останнім місцем дислокації для нього мав стати Лиман. Він дуже близько сприймав складнощі роботи й пропускав усе через себе, але тримав у собі. Найважче для нього було, коли в тихі моменти сидиш, куриш і розмовляєш із хлопцями, а зранку 12 з них уже немає”, — згадує Тетяна.
Позивний в нього був “Папай”, і побратимам він запам’ятався як безвідмовна людина.
“Я, “Кабар”, “Папай” — були одним екіпажем. “Папай” був водієм нашого екіпажу і вивозив поранених із дуже небезпечних районів. Він робив це у будь-який час дня чи ночі. Нерідко доводилося їхати у повній темряві, бо вмикати фари було небезпечно”, — згадував побратим чоловіка Костянтин.
Чоловік не покинув спорту і старався підтримувати форму навіть під час ротацій.
“Він не тільки сам тренувався, а й постійно мотивував побратимів займатися. У нього була велика колекція гирь, і майже всі він продав, але одну зберіг і взяв із собою, з якою й займався”, — додає Тетяна.
Дмитро Гоголь загинув 24 жовтня 2023 року. Трагедія сталася поруч із селом Невське.
“Вони тоді були у школі, і по ній прилетів КАБ. Більшість ховалася у підвалі, а Дмитро пішов позбирати дров. Як нам розповіли, всі почули вибух, він побіг, але не встиг добігти буквально два кроки до підвалу”, — з сумом згадує дружина.
Захисника поховали у закритій труні на Алеї слави Сабарівського цвинтаря у Вінниці. У Дмитра залишилися 12-річна донька Софія, 26-річна донька Катерина від першого шлюбу, цивільна дружина та мати.
Рідні захисника прагнуть, аби йому надали звання “Героя України”. Для цього вони створили петицію. Ви можете підтримати родину загиблого захисника, підписавши ініціативу за посиланням.
Світла пам’ять.