4 роки тому Віолетта Суханова вирішила відстояти дитсадок у своїй громаді, і результат надихнув її й далі займатися громадською діяльністю. А торік жінка стала депутаткою Костянтинівської міськради від партії “Наш край”. Що вже вдалося зробити, а що поки залишається у планах — Віолетта розповіла нашим журналістам.
Пані Віолетто, чому Ви вирішили йти до політики?
До політики я пішла у 2017 році, тоді якраз почався мій громадський шлях. В мене була така ситуація, коли залишатись осторонь я вже не могла. В селищі Червоному в місті Костянтинівка просто закрили дитячий садочок, і 120 дітей просто залишились, вибачте, на вулиці, а найближчий дитячий садок був розташований за 5 км до нашого району. І ось так почався мій буремний шлях. Я об’єднала батьків дитячого садочка, і ми боролися за наш дитячий садочок.
Чи були у Вас ідеї балотуватися в якомусь іншому місті, окрім Костянтинівки?
Ні. Це моя громада, в якій я мешкаю, мешкає моя родина, і моя громада для мене дуже багато значить. Першим кроком був дитячий садочок, а потім, коли в нас була сформована достатньо велика, потужна команда, ми бачили проблеми нашої громади та розуміли, що потрібно щось робити й діяти.
Що змінилося у Вашому житті, коли Вас обрали депутатом?
Я завжди себе позиціонувала як громадський діяч. Для мене немає розмежування між громадським діячем і політиком, тому суттєво для мене нічого не змінилось. У мене тільки додалося відповідальності, тому що громада делегувала тобі право представляти інтереси громадян. Депутатство в моєму розумінні — це такий інструмент, який допомагає мені втілювати в життя ще більше проєктів. Дуже багато людей звертаються за допомогою, і сьогодні я вже маю такі повноваження допомагати їм.
Якою була Ваша передвиборча програма? Що вже вдалося втілити в життя, а що ще залишається в планах та чому?
Для мене було дуже важливо, щоб в моїй команді не було представників влади. В моїй команді були вчителі, медики, юристи, громадські діячі. Це були такі люди, які кожен у своєму житті чогось досяг. Тобто це були люди, які розуміли, нащо вони йдуть у політику, що вони хочуть зробити для нашого міста. Наша програма називалася “7 кроків відродження Костянтинівки”. Нам потрібно в Костянтинівці вкрай змінити комунальне господарство, потрібно облаштувати медичні заклади, тому що ремонт востаннє робився дуже давно, палати старі, меблі старі, обладнання деінде змінили, але суттєво нічого не змінилося. Я розумію, що проєкти реконструкції таких комунальних закладів великі, але мене дивує, коли фасад гарний, а всередині просто жахіття. Я хочу, щоб наші лікарні всередині були достойними, і для людей були умови.
Також наша громадська організація опікується кінотеатром. Це колишній кінотеатр Леніна, який ми взяли на реконструкцію, щоб там розмістити культурно-мистецький простір, в якому будуть задіяні і молодь, і діти, і громадські організації. Це така платформа українства в Костянтинівці, яка б об’єднала всі проукраїнські сили та займалася б вихованням наших дітей. Зважаючи на те, що ми живемо в регіоні, де відбувається війна, культура — це дуже вагома складова обороноздатності країни. Сьогодні вже складається проєктна документація, ведуться перемовини з міжнародними фондами. Ми створили проєкт культурно-мистецького простору, фестивалю української казки. Ці документи вже формуються і подаються в міністерства, і на гранти навіть подаємось. Ми шукаємо фінансування будь-де. Ми не опустимо руки, й цей проєкт обов’язково доведемо до логічного кінця, доки він не відкриється і туди не зайдуть люди.
Також моїм завданням було зробити прозорою владу. Люди повинні розуміти, з чого формується бюджет, звідки беруться кошти і як вони витрачаються. Ця задача здається дуже легкою, зважаючи на те, що ми живемо в часи, коли діджиталізація на найвищому рівні. Але в нашій громаді над цим потрібно плідно працювати.
Також я проти оптимізації закладів. Ви бачили, коли закриваються школи, то просто залишається руйнація. Ми повинні організувати просвітницькі заходи таким чином, щоб від нас не їхали діти й молодь. В нашому місті є такий заклад, як УПК — учбовий комплекс. Раніше ми ходили туди навчатися водити, готувати, шити. Це дуже важливо, коли школярі мають змогу безкоштовно отримувати освіту. Але в нашому місті була така ситуація, коли керівниця управління освіти дуже упереджено ставилась до учбового закладу. В неї просто був конфлікт інтересів, і заклад довели до того, що в нього три роки не ходили учні. Для нашої команди це був виклик зберегти цей заклад, і ми це зробили. Ми розробили концепцію закладу, перейменували його в МРЦ — Міжшкільний ресурсний центр, провели перемовини з міжнародними організаціями, які можуть долучитись і до ремонту і до організації нових просвітницьких заходів. Ми провели перемовини з академією “Шаг”, яка розташована в Краматорську, і нас роздивились як базу, на якій в Костянтинівці буде розташована ця академія. Це будуть іноваційні класи з комп’ютерами, з робототехнікою, з мультимедійними екранами, з квадрокоптерами. Нам дали вже остаточне “так”. Для мене це дуже велика радість, що всі наші зусилля були того варті.
У Костянтинівці за 10 років був дуже великий спад промисловості й дуже великий відтік людей — не тільки тому що йде війна, а тому що там з 25 заводів залишилось 3. Це робочі місця, економічний розвиток, якого просто немає. Людям просто нема де працювати. В нас немає жодного об’єкта, який можна було б підремонтувати, в нас така ситуація, що нам потрібно відроджувати все практично з нуля.
Ви наразі є також радницею міського голови. В чому саме полягає Ваша робота?
Я радниця міського голови з гендерних питань. Одним із найбільших проєктів, в яких я беру участь, і це вже друга моя сім’я, є Спілка жінок України. Я долучилася до Спілки жінок України у 2019 році. Знаєте, коли об’єднуються жінки — це така потужна сила, яка здатна подолати будь-які перепони й вирішити будь-які питання. Бути жінкою-політиком дуже складно, страшно і небезпечно, я кажу це на своєму досвіді. Мій шлях непростий, як жінка-політик я отримую багато погроз. Тому мені доводиться бути по роботі сильною, і в мене немає іншого виходу. За останні 3 роки за допомогою і проханням захистити до мене звернулися більш як 300 жінок. Підтримка жінок і дітей для мене дуже важлива.
За 3 роки діяльності в питаннях протидії насилля, є багато напрацювань які будуть корисними для нашої громади. Необхідність впровадження такої посади є дуже важливою і обґрунтованою! В нас вже є дуже великі напрацювання і надбання, про які можна говорити.
А які саме, наприклад?
У Костянтинівській громаді створена мобільна бригада з психологічної підтримки. На Донеччині таких мобільних бригад 6, а в Костянтинівці була перша. В нашому місті вперше в Україні відкрили центр з роботи з кривдниками. Він відкритий саме в поліції, такого в Україні ще не було — ми перші, ми приклад. Для того, щоб кривдники проходили там корекційні програми, ми пропрацювали чіткий алгоритм дії поліції та суддів. Тобто ми розробили ті документи, які дозволяють нам направляти кривдників на ці корекційні програми.
Сьогодні в нас дуже великий проєкт з Фондом народонаселення в Україні. Ми плануємо відкривати найближчим часом кризову кімнату з психологічної підтримки людей, які постраждали від домашнього насилля. Ми плануємо відкрити ресурсний центр разом з USAID. Сьогодні взаємодія з міжнародними фондами налаштована на роботу, в нас є діалог. За останні 10 років, якщо брати статистику співробітництва з міжнародними фондами в Костянтинівський громаді і за останній рік, це як 10% і 90%. В нас не було підписано жодного меморандуму.
Чи можна сказати, що війна дала такий потужний поштовх для того, щоб люди почали діяти, а не тільки бажати чогось?
У 2014 році, який виявився дійсно потужним і стресовим для всіх, у нас з’явився дуже великий рух громадських організацій. За час нашої роботи в нас з’явилися меморандуми з міжнародними фондами, тому що раніше якщо громадські організації хотіли податись до проєктів, вони не мали змоги, тому що наша громада навіть не входила в перелік громад, з якими працюють міжнародні організації. Зазвичай говорили: “А подайтесь від іншої громади або від Бахмута. Вас немає в переліку цільових громад”. За цей рік ми змінили ситуацію, у нас є змога громадському сектору брати активну участь у житті Костянтинівської громади.
Моє життя війна змінила кардинально. Мій чоловік і моя мама знаходяться на війні вже 7 років. І в мене така позиція: якщо я не маю змоги відстоювати й захищати Україну на передовій, то я, як жінка, можу будувати мир тут. Я обрала шлях саме розбудови культури. Як я вже сказала, культура є однією з вагомих складових обороноздатності країни. Якщо ми не будемо рятувати культуру, якщо ми не будемо говорити про збереження культури, берегти її, виховувати наших дітей і нашу молодь, війни будуть повторюватись постійно. Ми повинні привити любов до рідної країни вже змалечку. Тоді ми будемо мати і сильну країну, і людей, які цінують місто, де вони живуть.
Моя донька тиждень тому прийшла додому і говорить: “Зараз я тобі покажу, як ми репетируємо концерт на новорічні свята”. І увімкнула в TouTube пісню, яка починається зі слів “Какая же прекрасная русская зима”. Скажіть, будь ласка, за що тоді наші хлопці захищають нас на передовій, якщо ми тут допускаємо ось такі ситуації? Це знецінює все. І коли сталася така ситуація, ми стали розбиратися. Мені сказали: “Да ми останні 30 років складаємо такий сценарій, наші діти виступають”. Я кажу: “А ви останні 7 років нічого не помітили, що змінилося?” Просто хтось з викладачів ухвалив такий сценарій, і про це ніхто не знав. Наразі ми промоніторили в місті, яким чином складається сценарій, хто погоджує це все. Як таке може статися, щоб через 7 років війни моя донька вчила таку пісню? Я була шокована. Тому необхідність реалізовувати українські культурні проєкти дуже важлива. Наші вороги вкладають дуже багато грошей в пропаганду своєї країни, а в нас, на жаль, бюджет набагато менше.
Ви засновниця громадської організації “Відродження та розбудова міста Костянтинівка”. В чому полягає робота Вашої організації та для кого вона працює?
Наша громадська організація — це ще одна моя дитина. Її створили, коли нам потрібно було врятувати дитячий садочок. Був дитячий садочок “Усмішка”, його планували ремонтувати. Прийшов наказ відділу освіти, що дитячий садок закривається на ремонт. Тоді я була в декретній відпустці з донечкою вдома. А до цього я працювала з тендерами й добре розуміюся на законах, тому мені було нескладно перевірити тендерну документацію з ремонту в нашому дитячому садочку. Мені було цікаво, в які терміни він буде відремонтований, які саме роботи будуть проводити. І яким було моє здивування, коли наказ про закриття дитячого садочка на ремонт був від 29 вересня, a 26 вересня були розірвані всі договори з підрядними організаціями. Хто ж тоді планував ремонтувати дитячий садок?
Тоді я почала писати листи в Донецьку обласну адміністрацію, їздити на прийоми до губернатора. Було зрозуміло, що боротися за дитячий садочок просто як Суханова Віолетта складно. Я зібрала батьків, і ми вирішували питання, як ми будемо діяти далі. Так виникла ідея створити громадську організацію “Відродження та розбудова міста Костянтинівка”.
І коли жителі Костянтинівки побачили, що є організація, яка має чітку позицію відроджувати місто і робити для нього добро, до мене почали звертатися люди з різними проханнями. За два роки виявилось, що в Костянтинівці понад 300 аварійних дахів. Найбільш аварійних — 40. Я писала листи в Донецьку обласну адміністрацію, зверталась до влади, і Донецька обласна адміністрація, зважаючи на наші звернення, виділила кошти на капітальний ремонт 6 аварійних дахів, і вже проведений капітальний ремонт покрівель. Це другий проєкт.
Також на Донеччині є одна велика проблема — це амброзія. Її вже можна назвати нашим символом, тому що ця рослина не дає спокою з травня по жовтень.
Зважаючи на ситуацію, яка склалася в місті, ми закупили косарки, паливо. Ми об’єдналися в команди, це були члени нашої громадські організації. Це люди на добровільних началах, які просто хотіли змінити щось у Костянтинівці й показати своїм прикладом іншим жителям, що хочеш жити добре — зроби сам. Ми почали проєкт “Чисте місто” у 2019 році, за сезон ми викосили понад 10 гектарів амброзії. І це дійсно було видно, тому що були цілі вулиці просто без амброзії. Якщо ми це робили як волонтери, сьогодні вже як влада міста ми повинні впровадити цілі програми, щоб у місці це питання було вирішено.
Чи допомогла Вам депутатська робота втілити ще якісь активістські проєкти в життя? Та чи є ще якісь, які є у планах реалізувати?
Мені небайдужа ситуація, яка є в нашій громаді з ветеранами та учасниками АТО. Сьогодні в бюджеті України закладено 5,5 млрд грн на підтримку ветеранів АТО. Це гроші, які підуть на закупівлю житла для них, гроші для медичного забезпечення, для психологічної підтримки. Я вважаю дуже важливим кроком в нашій громаді напрацювати таку програму і втілити її в життя. Вона обов’язково буде розроблена, і я думаю, що на початку року ми вже приступимо до цієї програми. Допомагає мені в формуванні таких проєктів якраз-таки моя громадська діяльність.
Ще одна програма, яка впроваджується під моїм керівництвом, — це програма “СПІЛЬНО” з ЮНІСЕФ.
Наразі ми робимо оцінку потреб, і за 1,5 року програма повинна бути відпрацьована. Після цього ми маємо відкрити в Костянтинівці центр надання соціальних послуг (якісний, новий, діджиталізований). Це буде такий осередок, в який будуть залучені всі соціальні служби, щоб людина мала змогу прийти і в одному місці отримати всі послуги, відповіді, консультації та вирішити свої нагальні питання.
Ще в нашої громадської організації є такий проєкт, як “Безпечне місто”. Це камери відеоспостереження по Костянтинівці. Ми зробили вагомий перший крок з попередньою владою, коли я ще була громадським діячем. Наразі стоять дві камери на залізничному вокзалі. Це камери з фотовідеофіксацією, які розпізнають обличчя навіть якщо ви бороду приклеїте, надягнете окуляри. Якщо людина в розшуку, система сповістить поліцію сигналом.
Якщо, не дай боже, десь загубиться дитина, в нас буде змога швидко знайти її. Ми зупинились на двох камерах, тому що в нас була проблема — з Костянтинівською громадою не було підписано меморандуму про співпрацю з ПРООН. Але за підтримки Спілки жінок України і співпраці з фондом “ООН-жінки” ми у 2022 році підпишемо меморандум про співпрацю з аналізу безпекового сектору нашої громади. Це дасть нам змогу в результаті забезпечити громаду камерами відеоспостереження вже не в кількості двох штук, а вже 30-50, в залежності від того, що покаже аналітика, де найбільш небезпечні ділянки нашої громади.
Чи плануєте Ви продовжувати політичну кар’єру після завершення цієї каденції?
Політика стала частиною мого життя. Сьогодні, якщо проаналізувати все, що відбувається в країні, я не можу залишатись осторонь. Почуття соціальної відповідальності в мене не зникне нікуди, і я буду продовжувати займатись підтримкою людей. Я бачу проблеми, які є в нашій області, я розумію, які кроки потрібно зробити. Чи буду я в політиці? Так, я буду в політиці. А як можна в один день просто перестати допомагати людям? А ніяк.
Мій головний мотиватор по життю — це діти. В громадської організації “Відродження та розбудова міста Костянтинівка” є лозунг: “Від нас залежить, що залишиться нашим дітям”. Мені не байдуже, як буде жити моя дитина, в якій країні вона буде жити. Я хочу бачити цю країну розвинутою, сильною, потужною, з гарними дорогами, з освітленими вулицями, з новими лікарнями, з новим обладнанням, з новими школами. І я зроблю все можливе і неможливе, наскільки вистачить моїх сил, щоб зробити свою Донеччину успішною, розвинутою і проукраїнською.
Читайте також: