Після поразки Японії у Другій світовій війні полонений солдат Нобуо Кіуті 2,5 роки провів у радянських таборах для військовополонених у Слов’янську та Краматорську. Після звільнення та повернення додому він створив серію картин, на яких зобразив життя та побут у полоні. Малюнки Нобуо Кіуті згодом включили до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Історію Нобуо Кіуті та його картин розповіли журналісти видання Bird in Flight.
Нобуо Кіуті народився у Японії 1923 року. Під час Другої світової хлопця призвали в армію. 1944 року він потрапив до радянського полону. З 1946-го японець 2,5 роки провів у радянських таборах на Донеччині: у Слов’янську та Краматорську.
Після повернення додому Нобуо створив серію акварельних картин, у яких дотепно зобразив життя та побут полонених у ті роки. Кожну картину він описав декількома реченнями.
Нобуо Кіуті помер 2021 року в Токіо. Нині картини яаонця популяризує його син Масато. Сьогодні роботи Нобуо включені до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Під крики «Давай, давай!» 40 людей завантажили у товарний вагон, двері зовні щільно зачинили. Вагони охороняли радянські солдати з кулеметами. Потяг із близько 1,5 тисячі японських полонених рушив у довгу подорож на захід. Переклад тексту та фото: birdinflight.com
Наш потяг рухався Транссибірською магістраллю і, подолавши Урал, досяг Європи. Подорож тривала 30 довгих днів. Нарешті ми прибули до маленького українського містечка Слов’янськ. Соняшниковим полем йшла мила боса дівчинка і гнала перед собою козенят. Переклад тексту та фото: birdinflight.com
Хто не працює, той не їсть. Одразу приступаємо до роботи з відколювання каміння. З ломом у руці стоїш перед кам’яною брилою і виконуєш денну норму — один кубічний метр на людину. Робота у бригаді з чотирьох осіб усе-таки жахлива, тому що навантаження збільшується вчетверо, включаючи роботу вантажником та носієм. Переклад тексту та фото: birdinflight.com
Який сенс говорити сержанту, що мені потрібно в туалет, якщо він усе одно не розуміє слів. Боячись, що я можу втекти, він завжди дивився, що я роблю, стоячи поряд. А в мене через це нічого не виходило. Переклад тексту та фото: birdinflight.com
Спробував я якось попрацювати слов’янською косою. У молоденької дівчини виходило легко, а з мене тільки піт тече. «А все тому, що не можна крутити спиною», — казала вона. Переклад тексту та фото: birdinflight.com
«На, японцю, тримай картоплю». У будь-якій країні дівчата дуже добрі. Кажуть, що в Україні — родюча земля і тому там дуже багато картоплі. Переклад тексту та фото: birdinflight.com
Взимку нас іноді завантажували у машини та довго кудись везли. Наша з другом робота полягала у сколюванні льоду на річці. Варто було лише трохи позіхнути — і можна було посковзнутися та впасти. «Широка річка», — думав я. То був Дніпро. Переклад тексту та фото: birdinflight.com
За наказом радянських лікарів нас повели до лазні. У лазню, за −25°С?! Це, скажу я вам, зовсім не жарт. Якби ми не були такими молодими та здоровими, то запросто могли б померти від переохолодження. Ми розтоплювали сніг у залізних бочках, і кожен мився на морозі однією чашкою води. І тут я знову відчув подих смерті. То був Дніпро. Переклад тексту та фото: birdinflight.com
Лікарями були переважно жінки. Красуня лікарка-лейтенант із пишними грудьми, усвідомлюючи свої переваги, проходить розправивши плечі… У цій багатонаціональній країні немає зневаги до інших національностей. І військовополонених японців оглядали кожного окремо, як і будь-яку іншу людину. Переклад тексту та фото: birdinflight.com
У країні рівності чоловіків та жінок великим подивом для всіх нас було бачити жінку-солдата. У японців, які все ще жили у старому доброму патріархаті, це явище викликало шок. Стійкі до холоду, вольові, позбавлені будь-якої м’якості, жінки в радянській армії були чудові. Переклад тексту та фото: birdinflight.com
“Чисто треба підмітати!” Була в нас така страшна тітка-офіцерша. Зате весело було. Відтерши бруд у коридорі, треба було потім все обережно прибрати. Але з несподіваними перевірками було зовсім не схалтурити. Переклад тексту та фото: birdinflight.com
Одного разу довелося мені опинитися перед лікаркою у не зовсім пристойному вигляді. Особливо переживала вона за схудлих солдатів, наполегливо вкладаючи їх у ліжко: «Швидше спати!» Голос у неї був дуже добрий. Переклад тексту та фото: birdinflight.com
Сльози не зупинити. Плакав безперервно цілий день. Просто жах, коли хтось помирає в тебе на очах. Обіцяв усе розповісти його матері, якщо тільки сам повернуся додому. Переклад тексту та фото: birdinflight.com
“Мікадо”, “гейша”, “Фудзіяма”, “дзюдо”, “харакірі”. Слов’яни знають ці слова. Але коли дійшло до сумо, виявилося, що ніхто добре не розуміється на правилах. Навіть програвши, говорили “дякую”. Переклад тексту та фото: birdinflight.com
Такі безпосередні й наївні, радянські діти зовсім не звертали уваги на расові відмінності. Те, що мені довелося з ними пограти, можна назвати великим везінням. І нових слів із ними багато запам’ятав. Дуже люблю дітей! Переклад тексту та фото: birdinflight.com
За планом відновлення міста було розраховане на п’ять років, тому в ньому брали участь і молоді дівчата, які повністю віддавалися роботі. І чоловіки, і жінки добре працювали. Переклад тексту та фото: birdinflight.com
Після роботи ми крали електричні лампочки, щоб зробити табір хоча б трохи світлішим. Нам хотілося їсти, і ми, проткнувши мішок із рисом бамбуковою палицею, насипали крупу, хоча багато забрати не вдавалося. Переклад тексту та фото: birdinflight.com
Це колесо потяга. Ми працювали пневматичним молотом, вирівнюючи поверхню колеса. Осколком мені порізало око, я перестав бачити, і лікар-німець прооперував мене. Переклад тексту та фото: birdinflight.com
Наступні два місяці я провів у лікарні у Дружківці. На два тижні я втратив зір. Там я подружився із бойовими товаришами та молодим німецьким солдатом. Коли я знову зміг бачити, вирішив узяти шефство над слабкими хворими — на знак подяки за допомогу, надану мені. Мене тішила думка, що я був корисним. Переклад тексту та фото: birdinflight.com
Раз-два на місяць ми ходили в лазню. Сидіти на лавках було боляче, через худорлявість кістки потрапляли прямо на тверду поверхню лави. Переклад тексту та фото: birdinflight.com
Японські військовополонені влаштували з німцями турнір з настільного тенісу. Можливо, саме через дивну манеру тримати ракетку японці з легкістю перемогли. Переклад тексту та фото: birdinflight.com
У відновленні міста після закінчення Другої світової війни брали участь і чоловіки, і жінки. Відважні жінки справлялися навіть із найнебезпечнішою роботою. На той час у Японії було важко уявити собі подібну картину. Були навіть випадки вияву любові радянських жінок до японських солдатів. То були чудові миті. Переклад тексту та фото: birdinflight.com
Усе-таки заздрість до чужої тарілки скрізь однакова. Через те що японські страви виглядають більшими, німці кидають на них злісні погляди. У них — хліб і юшка, у нас — рисова каша, місо-суп та інше. Переклад тексту та фото: birdinflight.com
Усю ніч до ранку з другом, який закінчив музичне училище, ми пишемо по пам’яті ноти. Вранці роздаємо їх німецькому оркестру, а він потім грає для нас японські твори. Ми не знаємо їхньої мови і не можемо говорити мовою слів, але можемо говорити мовою музики. Радість від передчуття повернення додому наростає. Переклад тексту та фото: birdinflight.com
За всякою зустріччю неминуче слідує розставання. Була одна дівчина, для якої воно було особливо болісним. І ти, Наталко, що так гірко шепочеш слова прощання, що ти зараз робиш, що з тобою, бідною, стало? Переклад тексту та фото: birdinflight.com
На відміну від потяга, яким ми в’їжджали до СРСР, у цьому потязі двері були навстіж. У цій точці світу, у Сибіру, сонце не встигає повністю сісти, і навіть глибокої ночі тут ясно. Це так звані білі ночі. Довгою сибірською залізницею ми їдемо на схід… Переклад тексту та фото: birdinflight.com
Важко змусити себе справляти потребу в коробці-туалеті в потязі. Тому при кожній зупинці ми вилазимо з нього, сідаємо, як пташки, на рейки та залишаємо після себе на шляхах “подарунки”. Переклад тексту та фото: birdinflight.com
І в переможеної країни є річки та гори. Ось вони — японські острови, що потопають у зелені. Вид порту Майдзуру викликає сльози. Деякі солдати не були вдома вже 10 років. Переклад тексту та фото: birdinflight.com
Ступив на рідну землю і почув, як заскрипіли дошки причалу, почув звук своїх кроків. Люди на березі всі як один кричали “ура”, дякували, тиснули нам руки. У натовпі виблискували білим одягом медсестри японського Червоного Хреста. Переклад тексту та фото: birdinflight.com
“Татамі! Татамі!” Ми перекидалися на них, стояли на голові, притискалися до них щоками — такі рідні татамі! Зовсім як мати. Який же я радий! Саме тоді я гостро відчув, що нарешті повернувся додому. Переклад тексту та фото: birdinflight.com
Нагадаємо, видатний сучасний художник з Донеччини Петро Антип нині у Луцьку створює найбільшу у світі картину під назвою “Космогонія”. Готова картина буде розміром 2 тисячі квадратних метрів. Про що її сюжет, скільки вже встиг написати митець та де планує виставляти таке велике полотно — читайте у матеріалі Вільного радіо.
Читайте також: