Обороняв “дорогу життя”: згадаймо військового Ігоря Хитушка, який загинув під час штурму біля Бахмута

Щодня о 9 ранку ми вшановуємо пам’ять усіх, чиє життя забрала загарбницька війна Росії проти України. Ігор Хитушко з Дніпропетровщини штурмував російську армію на Донеччині й зазнав смертельних поранень 4 травня. Вшануймо його пам’ять хвилиною мовчання.

Про загибель військового журналістам Вільного радіо розповіла донька Ігоря Каріна Хитушко.

Ігор Хитушко родом із міста Кам’янське Дніпропетровської області. У мирному житті чоловік працював на Дніпровському металургійному комбінаті та разом з дружиною Лесею виховував двох доньок — 20-річну Каріну та 11-річну Віолетту.  

“Мої батьки прожили разом 20 років. Вони були у громадянському шлюбі, не розписані. І за три дні до того, як батько пішов на війну, вони вирішили розписатися. Коли я розповідаю своїм друзям цю історію, то для них це дуже трепетно. Насправді ні, це не мило. Вони розписалися для того, щоб, якщо з ним щось станеться, вона як законна дружина могла дізнатися інформацію. На жаль, так і відбулося”, — розповідає донька захисника Каріна. 

Коли почалася відкрита війна Росії проти України, Ігор Хитушко відразу пішов у військкомат. Вже 10 березня чоловіка покликали на службу. Кілька місяців він провів на військових навчаннях у Дніпрі, а потім Ігоря відправили у Донецьку область — міста Курахове та Покровськ.

“Батько приєднався до ЗСУ лише на початку повномасштабної війни через те, що, коли війна почалася у 2014-му, мені було лише 12, а моїй молодшій сестрі лише 3. І мама вимолила в нього, щоб він нікуди не йшов.

І всі ці роки, з 2014-го, у нього в душі закрадалися думки те, що він не там. Він дуже багато думав про це”, — пригадує дівчина. 

У квітні цього року Ігор Хитушко пройшов додаткові навчання та долучився до 5-ої окремої штурмової бригади. Із побратимами чоловік відбивав окупантів із “дороги життя” у Бахмутському районі.

Востаннє з родиною Ігор зв’язувався 3 травня після тяжкого бойового виходу.

“В них було багато штурмів. Близько п’ятнадцяти батько там витримав. У нього була контузія, в них не було можливості виїхати — лікувалися, хто як може.  Третього травня був день, коли він сказав мамі, що четвертого йде на новий штурм. І вони розмовляли, що там дуже скрутна ситуація. І щоразу, як вони йдуть, то не знають, хто цього разу не повернеться”, — переповідає Каріна.

Від батька вона дізналася, що кожен такий штурм завершувався втратою кількох його побратимів. А одного разу у бою загинув їхній командир.

Наступного дня після цієї розмови зв’язок з Ігорем обірвався.

“Батько, звичайно, залишав свій телефон і не брав його з собою, але, на жаль, після штурму 4 числа він не вийшов на зв’язок, як було завжди. Мама почала телефонувати: мобільний був не просто на безшумному, а був відключений”, — говорить донька військового.

Оскільки Ігор не вийшов на зв’язок, дружина та старша донька почали бити на сполох та телефонувати побратимам чоловіка.

“Нам сказали, що батька вважають зниклим безвісти. Потім ми почали все ж таки знаходити інформацію через побратимів і волонтерів. Нам подзвонив військовий, з яким батько добре спілкувався, і сказав: “Нашого Ігорька більше немає”. Він був помічником гранатометника. Йшов перший і отримав два кулеметних поранення у голову”, — каже Каріна Хитушко.

Ігоря Хитушка вважали зниклим безвісти 22 дні. 26 травня рідні військового побачили його ім’я у списку загиблих, який оприлюднили волонтери. 

“Через знайомих волонтерів ми дізналися, що є тіло з поміткою “ймовірно, Хитушко Ігор Федорович” у морзі лікарні Мечникова у Дніпрі. І ми з мамою поїхали туди. Нас повели до слідчого, де показували фотографії”, — каже співрозмовниця. 

В останню путь Ігоря Хитушка провели 30 травня у місті Кам’янське. Поховали оборонця на міській Алеї Героїв. Йому було 40 років.

Рідні Ігоря прагнуть, аби чоловіку надали звання Героя України. Нині відповідна електронна петиція вже перебуває на розгляді у президента.

Світла пам’ять загиблому.