Останній потяг з Маріуполя: як залізничник-двічі переселенець 1,5 місяця нон-стоп евакуював цивільних (ФОТО, ВІДЕО)

55-річний донеччанин Сергій працює на пасажирських поїздах 30 років. Половину цього часу він живе у штабному вагоні, звідки керує сервісом для пасажирів та безпекою руху. За останнє десятиліття через російську агресію Сергію вже двічі доводилось покинути все — у Донецьку та Маріуполі. Не підводив його тільки “дім на колесах”- потяг Укрзалізниці. До Дня залізничника розповідаємо про його роботу під час повномасштабної війни та до неї.

 

“Ми виїхали з Маріуполя, і за нами “захлопнулась” Волноваха. Ми були останнім потягом, який вийшов з Маріуполя. Перед Києвом ми дізнались, що сталося (про повномасштабну війну РФ, — ред.) Прибули до Києва, і нас одразу зробили евакуаційним поїздом. Ми півтора місяця з потяга не виходили, тільки десь на початку квітня нас поміняли”, — розповідає Вільному радіо залізничник Сергій Осока.

Ім’я та прізвище співрозмовника змінено задля безпеки членів його родини, які залишаються на тимчасово окупованій території. Також на його прохання ми не публікуємо його фото.

Сергію 55 років, 30 з яких він працює начальником пасажирського поїзда. Свою кар’єру залізничника чоловік починав у Донецьку.  

Хто такий начальник поїзда

Начальник поїзда слідкує за безпекою руху та обслуговування пасажирів. Йому підпорядковуються кількадесят людей — поїзний електромеханік та усі провідники.

“На поїзному електромеханіку — технічна частина. У Донецьку було 40 провідників, нині 15-20, оскільки потяги стали коротшими. А так залежить від напряму руху: скільки вагонів, стільки, відповідно, й працівників”, — пояснює Сергій.

Його робоче місце — у штабному вагоні, звідки він усім керує. 

До повномасштабного вторгнення Росії Сергій проводив вдома близько половини усього часу, решту — у рейсах. Тож штабний вагон для нього як дім.

“У потязі є все, що знаходиться у квартирі: від газової плитки до мікрохвильовки та одягу. Вочевидь, справжній дім потрібен людині будь-якої професії. Мій дім поки залишився у Донецьку”, — каже Сергій. 

Як проходила евакуація потягами у перші місяці відкритої війни з Росією

Зі штабного вагону Сергій керував і евакуацією, яку Укрзалізниця розпочала згідно з розпорядженням уряду навесні 2022-го.

“Евакуація була з Харкова, Краматорська та багатьох інших міст до Львова, Ужгорода тощо. Нам не треба було й чути звуків вибухів, ми бачили [якою була безпекова ситуація] по людях з маленькими дітьми, літніми та інвалідами, які брали поїзди штурмом. Ми все це бачили, на жаль. Від нас багато залежало. Як могли, намагались допомогти людям”, — згадує перші дні та тижні повномасштабної війни працівник Укрзалізниці.

Евакуація українців потягом Укрзалізниці у перші дні відкритого вторгнення Росії

На провідників тоді лягло колосальне навантаження, зазначає Сергій, вони мусили працювати багато діб фактично без зупину. Співрозмовник каже: поспати їм вдавалося “виходячи з тих можливостей, які були”.

“Є таке, коли людині з інвалідністю, на кріслі колісному, місцем не поступаються, а є коли жінку з немовлям огортають такою опікою та увагою, що хочеться про це розповідати. Люди у критичній ситуації показують себе такими, які вони є: не балачками, а вчинками”,  —  каже начальник поїзда. 

Впоратись із навантаженням допомагали волонтери у містах на шляху. 

“Ми просили Львів, Хмельницький [про] їжу. Якось запросили Козятин, і нам привезли харчування для бригади. Набагато пізніше я дізнався, що людина, яка привезла харчування, — це був начальник потягу та вагонної дільниці “Київ-Пасажирський”. Тобто у вільний від роботи час він брав участь у цьому волонтерстві”, — каже співрозмовник.

“Всіх пасажирів ми довезли живими, але були загиблі провідники”

Вивезти залізницею з-під обстрілів вдалося всіх пасажирів. Навіть попри те, що поїзд Сергія потрапляв у зону обстрілів.

“На жаль, загинули провідниці. Состав напроти нас був розстріляний зверху, і провідниця штабного вагону була вбита у своєму купе. Вона там писала папери. Друга поранена. Состав розбитий, розстріляний та виключений з використання. Наш состав стояв десь недалеко”,  —  розповідає Сергій.

Люди з обстрілюваних росіянами районів України шукали порятунку та прагнули евакуюватись потягами. Залізничник і досі зберігає у телефоні фото та відео тих тижнів.

 

Евакуація мирних мешканців потягом Укрзалізниці у перші дні повномасштабної війни

“Це було досить довго: спочатку удари по Київській області, потім — по інших регіонах. Іноді цей потяг іде, вже нема куди садити — двері не відчиняються: зимою у холодному, промерзлому тамбурі стільки людей, що двері не відчинялися”, — згадує чоловік.

Та поступово наповненість потягів почала спадати. 

“Нас розмістили у Дніпрі та влаштували до вагонного депо у Запоріжжі. Зустріли чудово, у них немає поділу на “свої-чужі”. Я дуже цим задоволений”,  —  каже Сергій. 

Ще за кілька місяців скасували евакуаційні потяги, і ці залізничники повернулись до роботи на рейсових потягах. 

Залізничник з Донецька вдруге тікає від російських окупантів та їхніх найманців

Власне, у Маріуполі залишився вже другий дім, який Сергію довелося кинути. Чоловік раніше жив у Донецьку, востаннє був там удома влітку 2014-го. 

“Тоді почалися затримки потягів, деякі почали не доходити до пункту призначення, стало небезпечно у військовому сенсі, і рух тоді припинився”,  — каже він.

Олександр прийшов на Укрзалізницію у 1993-му після закінчення інституту залізничного транспорту у Харкові. Починав з посади електромеханіка, а після закінчення вишу у 24 роки став начальником потягу. Каже, що він не з родини залізничників.  

Начальник потягу оселився у Маріуполі, бо туди перевели залізничне депо Укрзалізниці з Донецька, в якому він працював. 

Раніше на Донеччині була розвинена залізнична інфраструктура. Розвивали для співробітників і місця відпочинку.

“Управління Донецької залізниці мало, наприклад, величезний медичний комплекс із залізничною лікарнею включно з пологовим. Власний стадіон “Локомотив”, тенісні корти, які відповідали європейським вимогам, де проводили європейські змагання. Декілька пансіонатів на Азовському морі, в Луганську та в інших місцях. Профспілка, яка видавала путівки, автомобілі та все решту”,  — згадує залізничник.    

Нині майже все це господарство знищене окупантами та їхніми найманцями. По залізницях окупованої Донеччини вже 9 років фактично немає пасажирського сполучення. 

Сергій каже, що попри все зберігає оптимізм. 

“Я продовжую працювати з настроєм, що скоро все зміниться на краще. У нас будуть нові маршрути та нові напрямки, і ми зможемо як в старі добрі часи, не в критичних ситуаціях, а у нормальних, надавати людям послуги та працювати для усієї нашої країни. Це зветься “перспективне планування”, — наостанок каже Сергій. 

Укрзалізниця під час повномасштабної війни впроваджує і нові послуги. Цього літа в українських пасажирських поїздах почали виокремлювати купе суто для жінок. Нову послугу досі тестують, аби перевірити, чи дійсно вона потрібна українкам. Які переваги та недоліки, що про це думають активісти та як купити квиток у жіноче купе — ми розповідали в матеріалі “Укрзалізниця тестує жіночий вагон: почати вирішили з окремих купе. Що кажуть активістки”.