Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Для родини фермерки Юлії Кульченко з-під Слов’янська евакуація — виклик надскладного рівня. На кону не лише власна безпека, а й життя двох десятків корів і телят. Через вибухи тварини втрачають молоко й народжують мертвих телят, а господарство, яке одного разу вже довелося піднімати після евакуації, знову може опинитися під загрозою.
Про ведення господарства за 20 кілометрів від фронту, відновлення підприємства та плани на евакуацію фермерка розповіла нашим журналістам.
У господарстві Юлії Кульченко нині близько двадцяти голів худоби — десять дійних корів і десять телят. Наймолодшу теличку вона залишає “на молоко” й будує на неї плани, ніби на окремий бізнес-проєкт. У прифронтовому селі на Донеччині доводиться мислити саме так: кожне теля — це не просто тварина, а шанс на продовження справи.
“Я виросла у родині, де корови й молоко були не просто роботою — це був спосіб життя. З дитинства бачила, як батьки доглядають тварин, як рано починається їхній день і скільки любові вони вкладають у свою справу. Тому я просто продовжила те, що закладено з дитинства. Молочна ферма для мене — це не тільки про заробіток, це про відповідальність, стабільність і про справу, яка має сенс”, — розповідає Юлія.
До повномасштабної війни господарство розвивалося поступово: збільшували поголів’я, вкладалися у корми, розширювали клієнтську базу. Була передбачуваність — рідкісна річ, яку фермери цінують не менше, ніж добрий врожай.
“До війни господарство стабільно працювало: були постійні покупці, зрозумілі ціни, можна було планувати розвиток і не боятися за завтрашній день”, — ділиться співрозмовниця.
У 2022 році ферма Юлії постраждала від російського обстрілу. Родина виїхала на кілька місяців. Частину господарства втратили, тож після повернення довелося починати все спочатку.
Цей досвід навчив фермерку жити одним днем. Тепер вона дивиться на свою працю та майбутнє через зовсім іншу призму:
“Зникло відчуття стабільності. Кожен день — це не тільки про роботу, а й про виживання, про безпеку родини і тварин”, — каже Юлія.
До її звичного робочого графіка нині додалася ще одна постійна складова — тривожне очікування вибухів.
“День починається дуже рано — з доїння і годівлі. Потім прибирання, догляд за тваринами, переробка молока, доставка продукції. Робота без вихідних і свят, бо тварини не можуть чекати. А з початком відкритого вторгнення до цього всього додалася ще й постійна тривога. Ти працюєш і одночасно слухаєш, чи не летить”, — ділиться жінка.
Звуки вибухів та дронів впливають і на худобу. Юлія говорить про це стримано, але без прикрас.
“Тварини дуже лякаються гучних звуків — падають надої, вони стають тривожними. На жаль, без втрат не обійшлося… Дві корови народили мертвих телят”, — ділиться фермерка.
Для маленької ферми це відчутна втрата, зазначає жінка.
Сьогодні основа господарства Юлії — молоко. З нього жінка робить ряжанку, йогурт, вершки, творог, моцарелу, сулугуні, бринзу. Усе — власноруч.
“Продукцію возимо до Слов’янська на ринок — торгуємо там двічі на тиждень. Саме так зараз і працюємо: приїжджаємо зі свіжим товаром і продаємо напряму людям”, — каже Юлія.
Покупців стало менше — частина людей виїхала. Але ті, хто залишився, підтримують, зазначає жінка. Дехто стежить за господарством у соцмережах.
“Люди дивляться, як я роблю молочну продукцію, як ми її продаємо, як ми доглядаємо корів. Здебільшого підтримують. Є й такі, які пишуть, що це дорого. Але домашня продукція не коштуватиме дешево, бо вона натуральна”, — розповідає фермерка.
Собівартість зростає: корми дорогі, літо було посушливе, з урожаєм складно. Ветеринарні послуги й логістика у прифронтовому регіоні теж додають витрат.
“Будь-яке питання тепер вирішується набагато довше і важче”, — резюмує Юлія.
Останні місяці родина все частіше говорить про переїзд. Небезпека зростає, а ферма — це не валіза, яку можна швидко зібрати.
“Настав момент, коли ризик став занадто великим — і для нас, і для господарства”, — пояснює Юлія свою мотивацію.
Переїзд означає пошук приміщення не менш як на 500 квадратних метрів, окремого цеху для переробки молока, пасовища, можливості заготовляти або купувати сіно, ринку збуту і житла для родини. Усе це — великі вкладення.
Юлія не приховує: є велика ймовірність, що господарство на нинішньому місці буде зруйноване.
“Що буде з фермою тут — невідомо. Тварин будемо намагатися вивезти, а далі вже дивитися по ситуації — і фінансово, і фізично, чи зможемо почати все спочатку. Це колосальні витрати, які самотужки подужати надзвичайно складно. Але якщо з’явиться шанс і всі ці фактори зійдуться — будемо робити все можливе, щоб почати знову на новому місці”, — розповідає фермерка.
Вона додає, що вже не так боїться побудови бізнесу з нуля та готова до багатьох викликів. Усе заради мрії — працювати на своїй фермі там, де не доведеться щоразу переривати доїння через вибухи й думати про евакуацію. Жінка каже:
“Я бачу своє майбутнє на безпечній території, де можна спокійно працювати й розвивати господарство. Хочеться не просто триматися, а розвиватися — збільшувати виробництво, розширювати асортимент і мати свого покупця”.
Поки що Юлія продовжує працювати на фермі, возити продукцію до Слов’янська й готуватися до можливого виїзду. Паралельно вона шукає місце, де її родина могла б продовжити свою працю. Розглядають місця в центральній частині України, щоб після перемоги було ближче повертатися додому.
Раніше ми писали, що фермеркам із Донеччини пропонують пройти навчання й отримати грант на розвиток власної справи.