Підтримайте Вільне Радіо
Петиція з пропозицією перенести стелу на в’їзді в Донецьку область через загрозу знищення та перетворити її на пам’ятку опублікували на сайті електронних петицій ще у жовтні. За три дні ініціатива набрала понад 5 тисяч голосів. Але на момент виходу цього інтерв’ю до кінця збору підписів залишився один день, і не набралося навіть 15 тисяч голосів із 25 необхідних.
Журналісти Вільного Радіо поспілкувалися з директором Українського державного інституту культурної спадщини Артемом Палієнком про таку ідею захисту стели та про підходи у збереженні різних об’єктів культурної спадщини.
14 жовтня минулого року на сайті електронних петицій з’явився заклик врятувати стелу “Донецька область”, яка розташована на межі Донецької та Дніпропетровської областей.
Оксана Андрусяк (авторка петиції) запропонувала наступні дії:
Відповідно до тексту петиції, стела “з 2014 року стала символом опору та мужності українських військових і цивільних. На ній залишали написи військовослужбовці, волонтери та мешканці, що зробило її важливим історичним артефактом сучасної війни, що зберігає історію як живих, так і полеглих захисників та захисниць.
Наразі стела перебуває під реальною загрозою знищення внаслідок постійних обстрілів російських військ та можливого просування лінії фронту. Наявні укріплення навколо не забезпечують достатнього рівня захисту. У разі руйнування чи можливої тимчасової окупації <…> буде втрачено значний елемент культурної та історичної спадщини, пов’язаної з подіями російсько-української війни”.
Як ви сприйняли ідею і ініціативу щодо перенесення і музеєфікації стели Донецької області?
Це питання лежить також в площині моралі і символізму. Бо саме ця стела багато чого символізує для військових, волонтерів, місцевих жителів. Я одразу пригадую той скандал, коли одні “волонтери” вирішили почистити і помити стелу, тим самим знищили історію, яка мала тяглість з 2014 року. Це і мені особисто було неприємно, бо ми там з друзями теж лишали стікери, підписи. Стела зберігала і зберігає пам’ять про багатьох полеглих захисників. Відповідно, для великої частини суспільства це ніби маяк і символ пам’яті. Тому невідомо, як сприймуть ці люди ідею демонтажу і перенесення стели на якесь інше місце.
Щодо законодавчої частини, то тут простіше, бо є алгоритм дій. Є балансоутримувач цієї споруди — це департамент чи управління у структурі обласної військової адміністрації. Зазвичай це ті установи, які займаються автодорогами. Вони можуть звернутися до пам’яткоохоронної установи або одразу до Міністерства культури із запитом щодо надання статусу пам’ятки. Для цього збирають пакет документів, облікові картки тощо. Комісія може встановлювати історичну цінність будівлі/споруди або доцільність музеєфікації. Цим займаються науковці, і це досить швидкий процес.
Питання перевезення, знову ж таки, можливо організувати. Якщо держава не зможе це зробити або профінансувати, то можна звернутися за спонсорською допомогою до приватних компаній. У нас бізнес часто допомагає фінансово, коли вже є всі дозволи. Серед великих бізнесів точно знайдеться хтось, хто дасть кошти за необхідності.
Але, на мою особисту думку, мабуть, це місце настільки важливе для тих людей, які залишаються в Донецькій області, і тих, хто захищає її. Тому починають думати над варіантами, як захистити і зберегти те, що є, не переносячи.
Такий захист є ефективним? Коли, наприклад, чимось обкладають чи накривають.
Як показує практика організацій, ініціатив і окремих людей, які хотіли захистити пам’ятники від пошкоджень та обкладали їх мішками з піском — це не найкращий варіант. Виходило навіть гірше, бо пісок утримував вологу, потім починалися перепади температури, і пам’ятка швидше руйнувалася. Тобто це хороший варіант, який захищає від уламків під час обстрілів. Це добре у короткій перспективі, але глобально це пам’ятку не зберігає, а навпаки знищує.
Мабуть, станом на зараз важливо було б зафіксувати стелу за допомогою новітніх технологій, тобто зробити оцифрування лазерне, з масивом певних точок, деталізацією. У випадку втрати це допоможе у відновленні. Також можна з часом оновлювати дані, щоб були умовно дані станом на кінець 2025 року, потім на початок 2026-го і далі.
Стела наразі вже оцифрована зі сторони Дніпра, в доступі є її 3D-модель. Це у квітні 2025 року зробили фахівці ТОВ “СКАЙРОН”. У розмові з Вільним Радіо начальниця управління культури і туризму Донецької облдержадміністрації Вікторія Точена зазначала, що наразі в обладміністрації працюють над пошуком можливості створення 3D-турів саме до цієї стели.
З умовними пам’ятниками та їх вивезенням для збереження ситуація дещо простіша. Зазвичай це все вирішується в юридичній площині. А в цьому випадку ця стела несе певний символізм. З пам’яткоохоронного погляду вона, безумовно, має бути збережена.
В юридичній площині перевезення об’єктів нерухомості робиться досить швидко. Роблять облікову картку, паспорт, картку щойно виявленого об’єкта, якому надається класифікація. Практично це можна зробити, але в першу чергу тут варто зважати на думку суспільства.
Якщо говорити не лише про стелу, а загалом про багато об’єктів нерухомості, які є символічними, але можуть постраждати під час обстрілів. Що доцільно робити — масову оцифровку об’єктів, звозити їх в одне місце і створити музей сучасної війни чи залишати на їхніх локаціях, бо вони саме там мають цінність?
Зараз у Музею війни (Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс, — ред.) дуже гарний керівник, він підіймає все на новий рівень. Вони організовують багато виставок в інших країнах, нещодавно в Лондоні була. А ті експозиції, які безпосередньо в самому музеї в Києві — вони присвяченні тяжкому сьогоденню, минулому і частково майбутньому.
Щодо перенесення пам’яток — станом на зараз, якщо вони не є прикладами монументального мистецтва або в них є конкретні автори, то, можливо, простіше робити їхню дуже якісну цифрову копію і таким чином зберігати. Наш інститут частково долучений до цього процесу, ми розробили методику оцифрування пам’яток, нерухомого майна. Поступово рухаємося разом з Міністерством культури до того, щоб ці норми затвердити і довести їх до того, щоб облікові картки ставали обов’язковими. Як не парадоксально, ми всі говоримо про цифровізацію, але це такий тяглий процес, який потребує багато енергії, сил та ресурсів. Але саме завдяки небайдужим людям, які працюють в тому числі в урядових установах, цей процес останніми роками значно пришвидшився.
Уявімо ситуацію, коли на місцях влада розуміє, що лінія фронту наближається, плюс “сіра зона” зараз може тягнутися на десятки кілометрів. Куди вони можуть звернутися, якщо хочуть, наприклад, цифрову копію якихось об’єктів?
Вони можуть звернутися і до нашого інституту, і до Мінкульту за роз’ясненням. Загалом є законодавство щодо охорони культурної спадщини, і на місцях відповідні департаменти мають знати, як діяти. Просто в різних районах чи громадах відповідальність буває покладена на різні департаменти — десь це відділ культури, десь економіки. У цьому випадку працівники Міністерства культури можуть радити, але рішення ухвалюють на місцях керівники військових адміністрацій і конкретний балансоутримувач об’єкта.
Тобто ми можемо надати консультації, але відповідальність — це площина місцевої влади. До нас звертаються, і ми таку кваліфіковану допомогу надаємо, у більшості випадків — дистанційно. Це зазвичай поради.
Ми зараз працюємо над тим, щоб заповнювати певні прогалини у законодавстві щодо питання евакуації різних об’єктів. Наприклад, як треба діяти з музеями просто неба. Тому мені подобається, як ми змінюємося в частині сфери охорони культурної спадщини, але не все так гладко й ідеально, як хотілося б.
Ми отримали великий скачок інтересу до культури і до наших коренів спочатку у 2014-му, і ще більший у 2022-му. Але коли ми ставимо на умовні терези енергетичну інфраструктуру в місті і пам’ятки культури, то спрацьовує залишковий принцип. І це не негатив, це реалії виживання країни. Бо багато людей задіяні в глобальних процесах, тому іноді банально не вистачає рук.
Тому якась методичка з загальними і єдиними правилами цифровізації об’єктів, як на мене, виглядає хорошим рішенням. Якщо в нас не буде можливості щось перенести, то ми це згодом зможемо відновити.
Нагадаємо, онлайн-архів культурної спадщини Лиманщини зробили загальнодоступним: тепер будь-який користувач може перейти на сайт та проглянути фото та документи місцевих історичних пам’яток. Тим часом Бахмутський краєзнавчий музей оцифровує архівні фото.