Сергій Алєксєєвич обороняв Маріуполь з перших днів відкритого вторгнення Росії. Разом з іншими військовими чоловік потрапив у полон після виходу з “Азовсталі”. Захисник зумів вижити під час теракту в колонії окупованої Оленівки, але тепер рідні нічого не знають про його долю.
28-річний Сергій Алєксєєвич з Хмельницького навчався на практичного психолога, але відкрита війна не дозволила йому отримати диплом.
“Залишився останній курс, але завершити не встиг. Тоді вже обороняв Маріуполь і навчатись там, звісно, не було такої можливості. Сергій взагалі дуже всебічно розвинена людина, він завжди намагався вивчати щось нове. Постійно щось читав, дивився якісь лекції. Крім психології, також захоплювався програмуванням”, — розповідає дружина Сергія Марія Алєксєєвич.
На початку повномасштабного вторгнення Марія була далеко від коханого, у Хмельницькому, а Сергій разом із побратимами вже потрапив у оточення. Та це не завадило парі одружитися дистанційно.
“Зі зв’язком були проблеми. 27 квітня він попросив свого побратима допомогти нам. Тому у день нашого весілля коханий записав відео, в якому сказав все, що було необхідно для РАЦСу. У РАЦСі мені дуже важко було стримати сльози, коли увімкнула це відео і слухала Сергія. У мене не було весільної сукні, я не бачила і не могла доторкнутися до свого коханого та його обійняти, але я дійсно почувалася безмежно щасливою”, — ділиться жінка.
До полону дружині вдавалося спілкуватись з Сергієм, але іноді військовий зникав на декілька днів.
“Чоловік писав, що з ним все добре та просив, щоб я не дуже сильно хвилювалась. Сергій ніколи не розповідав мені про бойові дії, а запитував, яка ситуація у моєму місті, як я себе почуваю. Постійно намагався жартувати, згадував рідні історії з нашого життя. І, звичайно, це мене хоч трішки заспокоювало. Востаннє написав мені 13 травня, але нічого не сказав, що планується вихід з “Азовсталі”, — згадує дружина полоненого захисника.
16 травня командири виконали наказ вищого військового командування України — зберегти життя особового складу та скласти зброю. Упродовж чотирьох днів з бомбосховищ заводу вийшли 2 439 військових. Так українські захисники, сподіваючись на подальший обмін, опинились у полоні Росії. Та вже понад рік щонайменше 1900 захисників все ще не вдалося звільнити (з них понад 700 людей — бійці полку “Азов”).Для довідки:86 днів українські військові тримали позиції й захищали Маріуполь від окупантів. На початку травня 2022 російська армія розпочала штурм заводу “Азовсталь”, де перебували десятки цивільних і військових, які вже майже не мали їжі та боєприпасів.
Лише за декілька днів після виходу військових з “Азовсталі” дружина Сергія Алєксєєвича переконалась, що серед них є і її коханий. Жінка натрапила на відео з ним у російських ресурсах.
“Я спочатку не повірила, бо росіяни й раніше розповідали про те, що наші військові нібито здалися в полон, що Маріуполь вже російський і т.д. Але ввечері почали з’являтись відео, де автобуси везли наших військових на окуповану територію. Пізніше вихід з “Азовсталі” підтвердив президент України. 19 травня на відео з колонії в Оленівці я впізнала свого Сергія. І тоді вже, звичайно, зрозуміла, що він у полоні. Почала звертатись до всіх державних органів, так само і до міжнародних організацій”, — каже жінка.
Марія нарікає: під час бою у Маріуполі чоловік отримав поранення, але приховав це від рідних.
“Коли вже Сергій вийшов у полон, військова частина розповіла мені, що у квітні було поранення ноги. Тільки нещодавно я дізналась від побратимів чоловіка, яких звільнили з полону, що в нього куля застрягла у кістці ноги. Її не змогли витягнути у шпиталі на “Азовсталі”, тому він, скоріше за все, досі ходить з кулею”, — ділиться дружина військового.
Попри те, що Сергій тричі потрапляв на відео російських ЗМІ, країна-агресорка все ще не підтверджує статус військовополоненого, підкреслює Марія.
“У травні та червні минулого року росіяни періодично записували умови утримання в Оленівці. Це не відео допиту, а просто вони знімали, наприклад, їдальню чи коли полонені йшли на подвір‘ї. Там я бачила й свого чоловіка. У військовій частині він зазначений як “офіційно військовополонений”, а в інших державних органах різняться статуси, я цю інформацію уточнювала вже дуже багато разів. Всі говорять про те, що це нібито ні на що не впливає. Наприклад, в Об’єднаному центрі з пошуку та звільнення полонених СБУ, Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими, Національному інформаційному бюро у мого чоловіка статус “ймовірно у полоні”, — зазначає дружина Сергія.
Торік Сергія Алєксєєвича тривалий час росіяни утримували у колонії окупованої Оленівки. Під час теракту, який влаштувала Росія, військовий теж постраждав, ділиться дружина.
“У липні я не мала жодної інформації про мого чоловіка. Тоді були певні чутки від інших рідних військовополонених, що нібито з колонії групками почали вивозити наших військовополонених. Ніхто не знав куди. Всі, звичайно, сподівались, що їх везуть на обмін. На наступний день після теракту, Міноборони Росії опублікували списки поранених і загиблих — мій Сергій був у списку поранених. Звичайно, я в цей список теж не дуже сильно повірила”, — розповідає Марія.
Причиною вибуху, як свідчать висновки міжнародних експертів, була термобарична зброя, яку застосувала Росія. ООН не змогла провести розслідування теракту, запевняючи, що росіяни не пускають туди їхню місію.Для довідки:У ніч проти 29 липня 2022 року в одному з бараків колонії в Оленівці пролунав вибух. Того дня загинули щонайменше 50 бранців, ще близько 130 отримали поранення. Саме там росіяни утримували військових, у тому числі бійців полку “Азов”, та цивільних українців.
За декілька днів дружина знову побачила чоловіка у російських публікаціях. Сергій знаходився у лікарні окупованого Донецька.
“Ще одне поранення ноги. У нього зараз дві ноги поранено. Але наскільки серйозне поранення, мені цієї інформації не надали побратими. Голова та обличчя трішки були в зеленці. Я так думаю, що уламки зачепили. Можливо, й інші поранення є. У лікарні був місяць. Він розповідав (російським пропагандистам, — ред.) про те, що чув два вибухи. Після першого вибуху він не звернув уваги взагалі, а після другого барак почав горіти. Військовополонені почали намагатися вибиратися на вулицю. Розповідав, що вони перелізли через паркан якийсь на території Оленівки — там уже їх очікували наглядачі колонії”, — каже жінка.
Про долю свого чоловіка Марія більше нічого не знає, але підозрює, що його могли перевезти на територію Росії.
Рідні військових, які загинули або постраждали під час трагедії в колонії Оленівки, згуртувались та створили свою спільноту — Olenivka Families Community. До них долучилась й Марія.
“Спільнота була створена на початку січня, практично одразу після того, як місію ООН розформували. Тоді ми зрозуміли, що сподіватися на міжнародні організації не потрібно. Мета нашої спільноти — перш за все повернути постраждалих в Оленівці, яким вдалося вижити, та відновити розслідування цього жахливого злочину. Ми намагаємося контактувати з нашими державними органами, шукаємо шляхи виступити й на міжнародних майданчиках, щоб донести всьому цивілізованому світу, що це справжня трагедія, і що Росія має бути покарана за вбивство та скалічення беззбройних військовополонених”, — наголошує дружина полоненого захисника.
Також, за її словами, рідні намагаються зробити все можливе, аби про теракт в Оленівці не забули.
“Ми досі не змогли встановити повністю весь список військовополонених, які були в бараці під час вибуху. Ми знаємо тільки, що це були 193 людини. Росія заздалегідь, за добу до теракту, саме цих людей, за попередньо складеними списками, відвела в окремий барак. Ми знайшли трішки більше половини рідних, але, на жаль, відомостей у нас дуже мало про військовополонених, які вижили чи загинули. Ми не хочемо, аби цей страшний злочин забули. Зараз про теракт в Оленівці говорять тільки декілька людей — в основному це рідні постраждалих. Я вважаю, що влада України має робити набагато більше для звільнення військовополонених”, — каже дружина військовополоненого Сергія.
Не впадати у відчай та боротись за повернення — так діяти Марія радить іншим українцям, які теж чекають рідних з полону.
“Перший час я теж не могла зрозуміти, як мені триматися. Кожного дня чекала, що Сергій зателефонує і скаже, що нарешті цей весь жах закінчився. Але, на жаль, для цього теж потрібно щось робити. Ми маємо говорити про них. Нагадуйте про те, що наші захисники досі в полоні. Можна долучатися до різних ініціатив, мітингів на підтримку військовополонених. Треба готуватися до повернення. Я, наприклад, читаю та дивлюсь лекції на тему психологічної реабілітації військовослужбовців, які пройшли бойові дії та побували в полоні. Дізнавайтесь, як можна їх підтримати в цей нелегкий період, коли вони повернуться. Це також допомагає тримати себе в руках. Ми маємо бути для них міцним тилом, щоб вони знали — ми їх чекаємо та допоможемо у будь-який момент”, — додає Марія Алєксєєвич.
Раніше ми розповідали про 24-річного Олександра Мероченця, який теж потрапив у російський полон після виходу з заводу “Азовсталь”. Тепер військовий один із 22 полонених українців, яких Росія “судить” у Ростові-на-Дону.