20 лютого на фасаді будинку №10 по вул. Василя Першина встановили меморіальну табличку родині, яка загинула від сталінських репресій. Проєкт “Остання адреса” покликаний увіковічити пам’ять тих, хто став жертвами радянського терору.
Пам’ятну табличку встановили на честь Євгена Борисовича Стеблін-Каменського. Він народився у 1900 році. Чоловік походив зі старовинного роду українських дворян Полтавської губернії. Один з його пращурів був найближчим другом автора “Енеїди” Івана Котляревського.
Ініціаторкою встановлення таблички була родичка Євгена Стеблін-Каменського Ірина Малишко. До 2014 року вона мешкала в Донецьку, а потім переїхала до Києва. Ірина написала книгу “Війна маленької людини” за мотивами своїх публікацій у Facebook. Ця книга про те, як війна на Донбасі відбивається на житті звичайної родини.
Кілька років тому Ірина вирішила закарбувати в історії пам’ять про своїх предків.
“Це дуже людська історія. Це історія моєї сім’ї, і для мене було важливо віддати якісь кармічні борги”, – каже Малишко.
Знайти відомості про загиблих рідних їй допоміг бахмутський історик Сергій Татаринов. Він підказав пошукати інформацію у телефонному довіднику 1926 року. Там Ірина і знайшла прізвище Євгена Борисовича, який був чоловіком її бабусі.
“Бабуся в мене гречанка. Її батько був заможним, таких називали кулаками. І Стеблін-Каменський знав з документів, що піде процес колективізації, і на його тестя чекав у кращому випадку Сибір. І він їх усіх врятував, витягнув сюди, до Бахмута”, – розповідає історію своєї родини Ірина Малишко.
Родина жила у будинку №10 по тодішній вул. Комсомольській. В Бахмуті у Стеблін-Каменських народився син Бобка.
“У цьому будинку з 1930 по 1937 рік був невеликий світ, де люди просто жили. За цією історією немає політики, просто люди”, – каже родичка Стеблін-Каменських.
Та щасливе життя перервав сталінський терор. 23 грудня 1937 року Євгена Борисовича заарештували, а вже 27 числа – засудили до розстрілу.
“Усе завершилось 1937 роком. Тоді практично за один тиждень забрали Женю. За грецькою операцією НКВС з Бахмута забрали мого прадіда, йому тоді було майже 70 років. Дружина Стеблін-Каменського рік ходила, відносила передачі, а його розстріляли через три дні”, – говорить Ірина.
Через кілька років помер і син, не витримавши загибелі батька.
Євгена Борисовича реабілітували у 1959 році.
Зараз будинок, на якому розмістили табличку, перебуває в аварійному стані. Тому Ірина вирішила чимшвидше увіковічити пам’ять своїх предків.
“Я розумію, що цей будинок скоро знесуть. Тому я хотіла, як-то кажуть, упіймати цю історію за хвіст. Адже поки є будинок, ця історія набуває матеріалізації. А коли будинок зникне, вона перетвориться на слова і піде в нікуди”, – пояснює Ірина Малишко.
Архівні матеріали про людей, які пали жертвами радянських катувань, зберігаються в СБУ. Родичі репресованих можуть написати запит на ознайомлення з архівами. Якщо у відомстві знайдуть інформацію про таку людину, її родич зможе приїхати до відділення, в якому зберігаються документи.
Встановлювати меморіальні таблички допомагає громадська організація “Остання адреса – Україна”. Ідея проєкту народилася в Росії, але згодом географія почала поширюватись. Тепер ініціативу розвивають у кількох країнах: Молдові, Білорусі, Грузії, Казахстані, Вірменії, Чехії тощо.
В Україні таких табличок вже 32. Більшість із них – у Києві. Також їх можна знайти в Одесі, Харкові, Львові та кількох інших містах. Меморіальна табличка Євгену Стеблін-Каменському – перша на Донеччині.
Читайте також: