23-річний Віталій Дармороз служив у рідному Бердянську, напередодні повномасштабного вторгнення його підрозділ перевели до Маріуполя. Чоловік обороняв місто на західних рубежах, там у березні потрапив в полон. Востаннє його голос дружина Марія чула 19 березня, пізніше побачила його на відео окупантів. Марія не знає де він зараз та лише мріє дочекатись.
Дівчина розповіла нашим журналістам їхню історію.
Далі її пряма мова.
— Віталій родом з Бердянська. За фахом юрист. Дуже спортивний: любить футбол та вільну боротьбу. Він служив за контрактом у Нацгвардії, в/ч 3033, 23 бригада. 15 грудня він поїхав на ротацію в зону ООС. А коли розпочалась повномасштабна війна, його та товаришів направили до Маріуполя.
Ми не бачились з 14 грудня минулого року. Тоді я проводжала чоловіка на ротацію в зону ООС. Він їхав на три місяці. Тоді я навіть уявити не могла, що його так довго не буде поруч.
Це фото ми зробили того 14 грудня. Тоді мені ще здавалось, що 3 місяці — це дуже довго. Але з нашої минулої зустрічі вже пройшло 10 місяців. 7 з них він в полоні.
З Віталієм ми разом з 2017 року, а одружилися минулого року. 23 жовтня буде перша річниця нашого шлюбу. І це той день, який хочеться розділити тільки з ним. Але все як є…
Напередодні розставання ми обговорювали чутки про вторгнення. Чоловік говорив, що все до цього йде. Але я не вірила.
Останній раз Віталік виходив на зв‘язок зі свого телефону 15 березня. Я пам’ятаю, це був день, коли розпочалася перша евакуація населення з Маріуполя. Тоді він подзвонив, повідомив, що скоріш за все буде зачистка міста. Тобто вони вже розуміли, що вони в оточенні.
Вони не були на заводах. Вони були зі сторони гіпермаркету “Епіцентр”, на виїзді з Маріуполя в бік Мангуша. Це західна околиця міста.
В перші дні вторгнення росіяни розбомбили автобус з провіантом, тому Віталік з побратимами тиждень були без їжі, води. Вони і самі їхали в тому автобусі. Але дивом вціліли. Потім його підрозділ потрапив в оточення, де в них не було боєприпасів…
19 березня мені надійшов дзвінок з незнайомого номера, дзвонив чоловік. Він повідомив мені, що знаходитися у полоні, в Донецьку.
Лише у квітні я побачила в телеграм-каналі окупантів відео з колонії в Оленівці. На тому відео я впізнала його.
На момент вторгнення я знаходилася вдома в Бердянську. Мені, як дружині українського військовослужбовця, довелось виїхати з окупованої території. Це було дуже складно. Адже я на свій страх і ризик вивозила документи чоловіка, ховала їх як могла.
Зараз я в Києві. Якийсь час була у Запоріжжі, але через постійні обстріли була змушена переїхати до столиці. Намагаюсь брати участь в акціях з приводу звільнення військовополонених. З родичами інших полонених ми друкуємо банери з їхніми фото, виходимо на мітинги… Коли я бачу інформацію про полонених — одразу поширюю її у своїх соцмережах. Ще так багато людей перебуває в російському полоні, і про багатьох з них майже ніхто не знає…
Я виїхала одна. І це важко. Мене відволікає робота, підтримують друзі. Ми гуляємо, розмовляємо по душах. Мої рідні теж завжди на зв‘язку. Але, звісно, я дуже втомлена цим очікуванням.
Поки Віталій в полоні, у мене жодного разу не було з ним зв’язку. На жаль, мені ніхто не може надати такої актуальної інформації щодо місця утримання мого чоловіка. Я надсилала запити в різні служби: ГУР, СБУ, НІБ, Червоний Хрест, але жодна з цих установ не надала мені відповіді. Військова частина 3033 та СБУ повідомили, що офіційно він в полоні та включений в списки на обмін.
Найскладніше для мене те, що я постійно живу думками про свого чоловіка, в очікуванні та хвилюванні. З одного боку я спокійна, що він живий, адже в Маріуполі було справжнє пекло, і багато хто не зміг звідти вибратись. З іншого боку я дуже хвилююся за нього, стан його здоров‘я, адже не маю жодної інформації.
Я постійно думаю про нашу зустріч, і мені все одно, де це буде. Я приїду за ним в будь-яку точку світу. Хочу просто його побачити та обійняти.
Я знаю, як це важко — чекати чоловіка з полону. І тому родичам полонених я можу лише побажати терпіння та мужності. Бо ми маємо це витримати заради наших коханих.
***
За даними віцепрем’єрки із питань реінтеграції Ірини Верещук, в російському полоні залишаються ще 2,5 тисячі наших громадян. Ми зібрали інформацію всього про 2% з них.
Читайте також: