Пішов на фронт заради своїх дітей: згадаймо захисника Євгенія Ткачука, який загинув на Донеччині

Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання пам’ять усіх, хто загинув через загарбницьку війну Росії проти України. Євгеній Ткачук із Миколаївщини — один із них. Чоловік обороняв країну ще за часів АТО, а потім повернувся до цивільного життя. Та з початком відкритої війни Євгеній знову відправився на фронт. Загинув 38-річний захисник від артобстрілу на Донеччині. Тепер рідні просять надати йому звання “Герой України” посмертно.

Євгеній Ткачук разом із дружиною виховував двох маленьких дітей 

Євгеній Ткачук родом із села Луканівка, що на Миколаївщині. Після закінчення місцевої школи навчався на тракториста у Кривоозерському професійному аграрному училищі. 

“Все життя він працював коло землі. Коли розпався колгосп, його сім’я, як і багато односельчан, почала працювати на своїх паях. Женя обробляв землю, просто жив цим. Всю душу він вкладав у свою роботу, настільки любив це. Все знав: що сіяти, коли сіяти та як обробляти”, — розповідає Вільному радіо дружина загиблого Наталія Ткачук.

У шлюбі пара була майже 9 років. Разом виховували двох дітей. 

“Лєночці зараз 8 років, Остапчику три. Лєночку маленькою чоловік фактично й не бачив, саме пішов воювати. Він мріяв і про сина. У 2020-му році народився Остапчик. Женя дуже радів цьому. Сказав: “Хоч Остапчика побачу, як він буде рости”, — ділиться Наталія. 

Декілька місяців під час АТО Євгеній Ткачук служив на Донеччині 

Євгенія мобілізували у 2014-му році на початку російської агресії на сході України. Декілька місяців чоловік захищав Донеччину у лавах Нацгвардії. 

“Це були Маріуполь, Волноваха, Курахове, ті краї. Я тоді була на сьомому місяці вагітності. Як малу народила, його пустили на один день. У пологовому дитину на руках потримав, і їх відправили тоді в гарячу точку”, — згадує співрозмовниця. 

Після повернення з фронту Євгеній патрулював військовий об’єкт на Миколаївщині, а згодом повернувся до сільськогосподарської роботи у рідній Луканівці. 

“Повернувся додому він вже у статусі учасника бойових дій, трохи патрулювали вони Миколаїв. Був нагороджений грамотами, подяками, відзнакою Президента України “За участь в АТО” та заохочувальною відзнакою начальника Генерального штабу — головнокомандувача ЗСУ нагрудним знаком “Учасник АТО”, — розповідає дружина захисника. 

Заради родини Євгеній повернувся на фронт у 2022-му 

З початком повномасштабного вторгнення російських військ Євгенію знову довелося взяти до рук зброю. 

“[ТЦК та СП] обдзвонювали всіх “АТОшників”, просили прийти. Хлопці з нашого села та сусіднього вирішили, що вони підуть всі разом. Тому фактично вони добровольці. До другої години ночі мій Женя доорював у полі, а потім зранку 25 лютого [2022-го] він встав і пішов”, — розповідає Наталія.

Вона додає, що просила чоловіка залишитися на деякий час із родиною. Та Євгеній відмовився. 

“Я казала: “Не йди у перший день, хай трохи на місце стане, тоді підеш”. А він мені: “Ти не розумієш, ми всі йдемо разом. Якщо не підемо ми, то вони (росіяни, — ред.) прийдуть сюди”. Я запитала: “А як же Лєна, Остапчик?”, а він: “Я йду заради них. Заради їхнього майбутнього”, — згадує співрозмовниця. 

З перших днів відкритого вторгнення Євгеній захищав Маріуполь та його околиці

У складі 36-ї окремої бригади морської піхоти Євгеній Ткачук обороняв Маріуполь та населені пункти поблизу.

“Багато він мені не розказував. Тільки поміж слів казав, що, як їх везли туди, машина наїхала [на вибухівку]. Хлопці всі живі лишились. Казав: “Ми теж були на порозі “Азовсталі”. Бачили вони і наші евакуаційні колони: коли люди з Маріуполя виїжджали, а росіяни їх розстрілювали”, — ділиться дружина захисника.

Через декілька місяців захисника перевели до 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха.

“[За час відкритої війни] Женя був водієм-електриком-санітаром медичної роти, потім призначили на посаду гранатометника, а потім солдата резерву”, — каже Наталія.

Життя 38-річного Євгенія Ткачука обірвалося 15 травня 2022 року поблизу села Солодке Волноваського району.

“Загинув на бойовому завданні під час артобстрілу позиції. Наскрізне кульове поранення голови. Знаю, що навів хтось на позицію, де вони були. Армія — це не його стихія. Він дуже мріяв, що, як закінчиться війна, то повернеться до мирного життя, своєї улюбленої професії — обробляти землю”, — говорить дружина полеглого військового.

Рідні Євгенія Ткачука прагнуть, аби йому надали звання “Герой України”

Справедливий, добрий, розумний і чуйний — таким Євгенія згадують його рідні та близькі. 

“Він завжди був готовий допомогти людям у будь-якій ситуації. Любив тварин і рятував їх, коли був там (на фронті, — ред.). Для мене він був найкращим чоловіком, другом, порадником, який підтримував в усьому. Для дітей — найкращим у світі батьком. Він був людиною слова, надійним, щирим чоловіком, який хотів, щоб його рідні жили у вільній Україні”, — зізнається Наталія. 

Крім дружини та двох дітей, вдома на повернення Євгенія чекав і його батько. Але приблизно за пів року після загибелі сина чоловік помер від хвороби.

Рідні просять надати полеглому бійцю звання “Герой України”. Таку петицію Наталія опублікувала на сайті президента. Зараз вдалося зібрати понад 15 тисяч голосів із 25 тисяч, які необхідні, аби петицію розглянули. Підтримати її можна за посиланням.

Світла пам’ять загиблому.