Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Іван Мєзєнєв з Черкащини. У молодості він став чемпіоном Європи з греко-римської боротьби, а в дорослому житті працював у будівництві в Києві. З першого дня повномасштабного вторгнення Іван вирушив обороняти від окупантів Донеччину. За чотири роки він жодного разу не був у відпустці.
Про життєвий шлях та службу захисника Вільному Радіо розповіла його дружина Таміла.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про дорогу вам людину. Це безкоштовно.
Іван Мєзєнєв народився 6 жовтня 1989 року в селі Новодмитрівка на Черкащині. Змалку він захоплювався спортом — займався греко-римською боротьбою у спортивному ліцеї в Білій Церкві. Попри проблеми зі здоров’ям, які згодом змусили його залишити цей вид діяльності, Іван став чемпіоном Європи.
У дорослому житті чоловік оселився в Києві, де працював у будівництві — займався ремонтами під ключ.
Дружина Таміла згадує коханого як добру людину, яка ніколи не відмовляла у допомозі:
“Він був людяним, добрим та чесним. Це просто була людина, яка не знала слова “ні”. Хто б не просив допомоги, хто б не звернувся за порадою — Ваня був для всіх. Я навіть не зустрічала у своєму житті таких людей, які могли допомогти кожному — від малого до великого”.
З першого дня повномасштабного вторгнення Іван пішов на фронт разом із друзями й однокласниками. Усі троє вирішили захищати свої родини й країну.
Служив військовий головним сержантом військової частини А7046 у піхотних підрозділах на території Донецької області. Згодом став льотчиком FPV-дронів. За чотири роки служби Іван жодного разу не був у відпустці — лише зрідка заїжджав додому під час переїздів між позиціями.
Побратими Івана розповідають: він був чесним, відповідальним і турботливим воїном.
“Він за своїх побратимів вболівав, завжди допомагав, вчив, підказував. Він усіх завжди підтримував”, — розповідає Таміла зі слів побратимів.
Із дружиною Іван познайомився на початку відкритої війни — їх звів спільний друг, який теж згодом загинув на фронті. Обоє вже мали досвід попередніх шлюбів, а у чоловіка було троє дітей.
Разом подружжя почало будувати стосунки з квітня 2025 року. Встигли прожити зовсім небагато — але Таміла каже, що встигла зрозуміти, яким він був.
“Я дивлюся і досі дивуюся, як одній людині вистачало сили, уваги і всього для кожного. Чи то був однокласник, чи брат, чи дружина, чи племінник, чи хрещениця, чи діти. Неважливо, хто. Він просто був як сонце для всіх”, — каже вона.
16 березня 2026 року Іван загинув від удару російського дрона-камікадзе поблизу Василівки Покровського району на Донеччині. Того вечора, як завжди, він мав зателефонувати дружині, але дзвінка вона так і не дочекалася.
“Десь о 21:30 він не відповів мені на дзвінок і пообіцяв, що передзвонить — але не передзвонив. Я почала дзвонити, він не брав слухавку, і я зрозуміла, що щось не так. Я продзвонила до нього цілу ніч. Я знала, що сталося щось страшне, але була надія, що він живий і що його можна врятувати”, — розповідає Таміла.
Про загибель Івана дружина дізналася від його брата ввечері 17 березня.
“Він мені сказав: «Тримайся, мила, бо його вже немає»”, — згадує вона.
У Івана залишилися мати, сини Данило та Ярослав, донька Іванка, два брати й дружина.
За час служби Іван Мєзєнєв отримав нагрудний знак головнокомандувача Збройних сил України, відзнаку міністра оборони за поранення, відзнаку “Чорний Запорожець” та орден “Золотий хрест”. Також йому надали статус учасника бойових дій.
Рідні захисника просять вшанувати його пам’ять та підтримати ініціативу про надання йому звання Героя України посмертно. Підписати петицію можна за посиланням.
Вічна памʼять.