Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня українці вшановують хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — поліцейський штурмової бригади “Лють” Іван Нагайовський з Тернопільщини. Чоловік брав участь у боях на сході. Його життя обірвав обстріл поблизу Олексієво-Дружківки на Донеччині.
. Про Івана Нагайовського Вільному Радіо розповіла його наречена Марія. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Іван Нагайовський народився 12 вересня 1991 року в селі Трибухівці Тернопільської області. Там пройшло його дитинство, там він закінчив місцеву школу. Після — жив за кордоном, а у 2019 році вирішив стати до лав Національної поліції України, розповідає Вільному Радіо наречена чоловіка Марія.
Спочатку Іван працював у секторі реагування патрульної поліції, згодом служив у роті патрульної служби поліції особливого призначення “Тернопіль”.
Повномасштабне вторгнення зустрів у 2022 році на Луганщині. І у 2023 році долучився до штурмового полку “Сафарі” об’єднаної штурмової бригади Нацполіції “Лють”. Згодом служив оператором безпілотних систем батальйону поліції особливого призначення “Стрілецький”.
Брав участь у бойових діях в районі Золотого на Луганщині, Курдюмівки та Часового Яру на Донеччині.
Вже перебуваючи на фронті Іван познайомився з Марією — написав дівчині у соцмережі.
“З перших розмов я відчула, що він — особливий, не такий, як усі. Ми дуже швидко зблизилися й закохалися одне в одного. Після першого побачення минув лише місяць, і Іван зробив мені пропозицію руки та серця. Я, не вагаючись, погодилася. Я знала, що хочу бути саме з цією людиною”, — розповідає наречена.
Весілля мали зіграти 8 серпня 2026 року. До призначеної дати наречений не дожив місяць.
“У кожного з нас уже були діти від попередніх шлюбів: у мене — донечка Аня, у Івана — син Максимко. Іванко прийняв Аню всім серцем. Любив, піклувався про неї, був поруч і називав своєю донечкою. Між ними сформувався особливий, міцний зв’язок, сповнений любові та ніжності.
Але ми мріяли про спільне майбутнє, про нашу маленьку дитинку, про те, як разом будемо ростити її, радіти першим словам і крокам. Іван дуже хотів нашу спільну дитину, мріяв знову стати татом. На жаль, цій мрії так і не судилося здійснитися”, — говорить Марія.
Вона згадує нареченого добрим, щирим і чуйним чоловіком, який мав велике серце, умів підтримати, допомогти, не залишав людей у біді. Він умів цінувати прості моменти життя. Любив футбол й проводити час з рідними:
“Для нього родина була найважливішою. Він дуже любив своїх дітей, цінував близьких і завжди мріяв про звичайне людське щастя: повертатися додому, обіймати рідних, будувати плани на майбутнє.
Він був людиною, яка любила життя. Мав свої мрії, бажання, плани. Він не шукав смерті — він хотів жити”.
Марія розповідає, що їхнє спільне життя проходило між зустрічами та розлуками. Були періоди, коли вдавалося бачитися, були й тривалі розставання. Особливо важкими для неї були моменти, коли Іван перебував на бойових позиціях і Марія не мала можливості навіть почути його голос.
“Він завжди намагався підтримувати зв’язок із нами, коли це дозволяли обставини. Навіть перебуваючи далеко, на передовій, він залишався частиною нашого щоденного життя. Ми чекали на його дзвінки, повідомлення, на кожну звістку від нього. І кожна можливість почути його голос була для нас безцінною”, — розповідає Марія.
Вона згадує, що з коханим майже ніколи не сварилися, завжди знаходили спільну мову й підтримували одне одного.
“Нам завжди хотілося чути одне одного, знати, як минув день, чи все добре. Це було не просто кохання, а бажання прожити разом усе життя, створити сім’ю, здійснити спільні мрії та зустріти разом старість. Іван був моєю коханою людиною, моїм майбутнім чоловіком, моїм домом.
І хоч так сталося, що наша історія кохання обірвалася надто рано, я знаю одне: навіть смерть не змогла нас розлучити. Моє кохання до Івана не закінчилося того дня, коли зупинилося його серце. Він назавжди залишиться частиною мене, людиною, з якою я мріяла прожити все життя”, — з теплом каже про коханого Марія.
Іван Нагайовський загинув 4 липня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу Олексієво-Дружківки в Донецькій області.
Поховали його в рідному селі Трибухівці Тернопільської області.
За мужність і самовідданість Іван був нагороджений відзнакою “За оборону України”.
Рідні створили петицію з проханням надати Івану Нагайовському звання Героя України.
Крім Марії, в Івана залишилися син Максим, мама, сестри, брат.
Світла пам’ять полеглому захиснику.