Останні 8 місяців Микола Могилевський з Київської області волонтерить для цивільних та військових у різних регіонах України. На схід він потрапив випадково, хоча вже давно хотів його відвідати. Микола розповів нам, якими він побачив Бахмут і Соледар та як допомагає людям на лінії фронту.
Микола Могилевський, 23-річний хлопець з Київщини, став волонтером невдовзі після початку повномасштабної війни. Він не спав вночі 24 лютого та бачив, як по Україні летять російські ракети. Вже за пару днів він став допомагати мешканцям свого регіону, а потім відправився під Чернігів та Харків.
Але останні пів року хлопець опікується Донеччиною, куди постійно привозить допомогу та вивозить людей з небезпечних районів.
“З часом зрозумів, що Донецька область стає епіцентром війни, тому вирішив переїжджати туди та волонтерити на цьому напрямку”, — розповідає Микола.
Один з його знайомих вирушав у Лисичанськ та запропонував Миколі долучитися. Разом вони відвезли військовим необхідні речі та забрали один з автомобілів на ремонт. На той час бої вже точилися у Сєвєродонецьку, а Лисичанськ російська артилерія розстрілювала майже впритул. Та це не завадило волонтеру залишитись у місті на декілька днів, відзняти необхідний матеріал та поспілкуватися з місцевими.
Коли Микола поїхав з Луганської області та опублікував фотографії звідти, до нього вперше звернулися з проханням про допомогу.
“Мене попросили забрати людину із Сіверська, а я вирішив, що допоможу, чого б і ні”, — каже волонтер.
Майже одразу він знайшов великий автобус та водія, з яким вирушив у Сіверськ. Це була його перша евакуаційна місія, тоді йому вдалося вивезти майже 30 людей.
Микола зрозумів, що саме цей напрямок роботи зараз критично важливий, тому вирішив повернутися на Донбас. Наступним містом для нього став сусідній Соледар, де йому вдалося познайомитись з іноземними волонтерами. Вже разом вони вивозили цивільних з-під обстрілів, але тепер на власному транспорті, бо автобуси були мішенню для ворога.
“Соледар, тут все серйозніше. Бували випадки, коли треба було забирати людей у буквальному сенсі на полі бою. Поки родину завантажували у бус, на сусідніх вулицях тривав бій з ворожими диверсантами, а міни падали в десятках метрів від нас”, — розповідає хлопець про ситуацію в місті.
Микола стверджує: відкрита війна змінила його життя докорінно. Зараз 80 відсотків свого часу та сил він витрачає на волонтерство. Людей вивозить на автомобілі, який купував для свого бізнесу.
Побувавши у прифронтових містах, хлопець побачив: під обстрілами багато в кого не витримує психіка. А є й такі, хто живе в таких умовах з дітьми.
“Коли ти довго сидиш у підвалах, ти вже не можеш адекватно сприймати ситуацію. Нещодавно був рейс до селища Бахмутське, де намагались врятувати місцевих, проте люди з істеричним криком не відкрили двері підвалу та кричали, аби ми поїхали від них. Люди божеволіють”, — каже волонтер.
Одного разу чоловік, якого вони везли у безпеку, просто вистрибнув з автомобіля та втік, згадує хлопець.
Побувавши у Бахмуті, Соледарі та інших містах на лінії фронту, Микола впевнився: робити там цивільним зараз нічого. Ані роботи, ані елементарних побутових благ там немає, тож люди приречені виживати у надскрутних умовах. Дехто від безвихіддя п’є, каже волонтер.
“Звернулася жінка з Бахмута, попросила вивезти її, але треба було забрати її чоловіка, який у Соледарі пиячив. Приїхали за ним, а там хата розбита і двір теж покоцаний. Військові сказали, що чоловік загинув десь за 10 днів до нашого приїзду, його вже у городі й поховали. Я до жінки, яка мене запевняла, що він ще вчора був живий, а вона каже, що це начебто не він. Потім просить мене сходити через дві хати, там наче дід якийсь теж хотів виїхати. Ну я пішов туди, нікого не знайшов. Повертаюся, а вона вже кудись зникла. Шукав її, а потім вже зрозумів, що вона просто хотіла, аби я її з Бахмута до Соледара привіз безкоштовно, а вона й далі пішла пиячити. А я ж час свій витратив, гроші та сили. І щось подібне трапляється щоразу”, — розповідає хлопець.
Зараз Микола їздить деокупованими районами Лиманщини. Звідти він публікує фото та відео з людьми, яким йому вдалося допомогти. Небайдужі, які слідкують за волонтером у соцмережах, відправляють гроші на гуманітарні набори та пальне. Завдяки їхній допомозі Микола зміг закупити майже 50 тонн харчів у Київську, Чернігівську та Харківську області. А з Донеччини та Луганщини, де він здебільшого займається евакуацією, вдалося вивезти близько 100 цивільних.
“Ті, хто залишаються на передовій, у більшості заважають військовим. Вони сидять до останнього, а коли вже розвалить їхню хату або поранить їх, вони кличуть військових. Ті в більшості випадків вимушені замовляти свою евакуацію й відволікатися від своїх задач. Тому я вважаю, що ми таким чином допомагаємо не лише людям цивільним, але й військовим”, — каже Микола.
Нещодавно волонтеру вдалося зібрати 50 тисяч гривень на снайперський приціл, який вже відправився на передову. А до цього спільнокоштом вони придбали для бійців дрон за 240 тисяч. Іноземні журналісти, яких хлопець возив на передову, теж допомагали та передавали не одну партію аптечок для військових.
Микола зізнається: щоразу, як він їде на передову, доводиться переборювати страх. Проте коли він бачить щасливі очі врятованих людей, тривога поступово зникає.
Нагадаємо, ми розповідали про команду волонтерів з Добропілля, які від початку відкритої війни допомагають місцевим. У мирні часи вони влаштовували фестивалі для молоді та опікувались екологією шахтного міста, а зараз роздають гуманітарну допомогу та допомагають освоїтись “новоприбулим” волонтерам.
Читайте також: