Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні згадаємо Віталія Мосійчука із позивним Масяня. Чоловік виріс у багатодітній родині на Хмельниччині. Ще до відкритого вторгнення разом з братом-близнюком він підписав контракт із ЗСУ, а згодом став пілотом розвідувальних дронів. Віталій любив компʼютерні ігри, мріяв про власний будинок, а у 2024 році став чоловіком і батьком.
Про життя і загибель Віталія Мосійчука журналістам Вільного Радіо розповіла дружина захисника Іванна.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Віталій Мосійчук народився 13 лютого 2002 року в селі Гута на Хмельниччині. Він ріс у багатодітній родині Людмили та Олега Мосійчуків разом із братом-близнюком Володимиром, старшим братом Артемом, молодшим Русланом та сестрами Софією й Алісою.
Особливо близьким Віталій був із братом-близнюком, який народився на кілька хвилин раніше. Вони разом грали у футбол, бешкетували й ходили до Хоровецького навчально-виховного комплексу. Навіть шкільний щоденник брати вирішили не заводити кожен окремо.
“У них був свій такий обман для вчителів — вони мали один щоденник на двох. Це була їхня фішка”, — згадує дружина Віталія Іванна.
Коли близнюки навчалися у другому класі, помер їхній батько. Згодом родина пережила ще одну втрату — не стало старшого брата Артема.
Після девʼятого класу Віталій разом із Володимиром вступив до Грицівського вищого професійного училища №38.
У Грицівському училищі Віталій зустрів Іванну. Вона навчалася на кухаря, він — на тракториста-машиніста. Познайомилися вони у 2019 році й невдовзі почали зустрічатися.
Після навчання Віталій разом із братом-близнюком пішов на строкову службу до навчального центру “Десна” на Чернігівщині. Іванна проводжала його, а далі чекала на дзвінки. Через три місяці служби під час однієї з таких розмов Віталій розповів їй про важливе рішення: вони з братом і другом залишаються у війську.
“Це мені він повідомив телефоном, тому що на строковій службі давали тільки на вихідних телефон. І на вихідних подзвонив ось так і розповів про рішення”, — говорить Іванна.
У 2021 році Віталій підписав військовий контракт. Службу розпочав у військовій частині 11 зенітно-ракетної Шепетівської бригади Повітряних сил ЗСУ, а після початку відкритого вторгнення продовжив захищати Україну. Спочатку Віталій служив у гранатометному відділенні розвідувального батальйону.
Поки Віталій служив, тривали і його стосунки з Іванною. Через пʼять років після знайомства, у квітні 2024-го, вони вирішили одружитися.
Весілля було невеликим — лише розпис і найближчі люди: брат Віталія з дружиною, сестра Іванни та її племінниці.
Іванна згадує: коли вони з нареченим уже обрали дату церемонії, Віталій згадав, що того дня має бути в наряді.
“Ми тільки вийшли з приміщення ДРАЦСу, він каже: «А я, походу, в наряді цей день». Я кажу: «То вирішуй щось з цим». Він домовився, помінявся з кимось із хлопців”, — розповідає Іванна.
У листопаді 2024 року в подружжя народився син. Імʼя для хлопчика батьки довго не могли обрати. Пологи завершилися незапланованим кесаревим розтином. Віталій у цей час був на службі, але коли дізнався про операцію, зміг приїхати до дружини приблизно за дві години.
Остаточно імʼя синові обрали вже у лікарні.
“У палату першого завезли малого, а потім вже привезли мене, лікар запитав: «То як назвали?». Віталій питає мене: «Як називати?». Я кажу: «Ілля». «Ну, значить, буде Ілля», — сказав чоловік. Хоча до цього він був трошечки проти”, — розповідає дружина захисника.
Віталій мріяв про власний будинок і родинний затишок. Дружина розповідає, що він ніколи не забував про рідних, допомагав молодшим братові та сестрам, тримав слово й рідко відмовляв іншим у підтримці.
У вільний час Віталій любив пограти у відеоігри. Згодом це захоплення стало йому в пригоді у війську.
У 2025 році Віталій перевівся до 100 окремої механізованої бригади. Там він змінив напрям роботи й почав займатися дронами.
“Він вибрав собі справу, в якій у нього виходило, зокрема і через його оце захоплення. Він пішов на дрони. Повʼязав своє хобі зі службою”, — розповідає Іванна.
Останній рік Віталій був пілотом розвідувальних безпілотників. На Костянтинівському напрямку він проводив повітряну розвідку, виявляв та фіксував російські цілі.
Наприкінці січня 2026 року військовий дістав поранення. Після лікування йому дали місяць на відновлення, тож лютий Віталій провів удома з Іванною та маленьким Іллею. Для подружжя цей місяць став особливим. За роки їхніх стосунків, які припали на війну, Віталій уперше був удома на свій день народження.
“У нього 13-го день народження, 14-го — День святого Валентина. І ці такі свята він єдиний раз був удома”, — говорить Іванна.
У березні Віталій знову поїхав на службу. Після поранення та реабілітації він повернувся до свого батальйону.
Востаннє рідні говорили з Віталієм 25 травня 2026 року. Того ж дня він загинув під час виконання бойового завдання на Костянтинівському напрямку, у Краматорському районі Донеччини. Військовий зазнав смертельних поранень від удару російського FPV-дрона.
Йому було 24 роки.
З Віталієм Мосійчуком попрощалися у Шепетівці. У нього залишилися дружина Іванна, маленький син Ілля, мати, брати та сестри.
Рідні захисника створили петицію з проханням посмертно надати йому звання Героя України.
Вічна памʼять