Вона — медикиня, він — оператор дрона. Вони з народження жили в одному селі на Донеччині, однак не знали один одного. Все змінила служба у війську — на початку 2020-го Дмитро та Людмила познайомилися, а вже за пів року — одружилися. Нині пара служить у Бахмутській 54-й бригаді та захищають рідний регіон.
До Дня захисників та захисниць військовослужбовці поділилися своєю історією з журналістами Вільного радіо.
Дмитро працював кінологом, Людмила — цивільною медсестрою. На службу потрапили з різних причин.
“Я жив у Максимільянівці, це прифронтова зона. Тому вибору й не було, треба було ставати на захист країни”, — каже чоловік.
“Я спочатку закінчила медичний коледж в Донецьку, потом пішла на роботу. В мене 17 років стажу, працювала у туберкульозному відділенні. А в армію пішла, бо вирішила змінити щось у своєму житті. Підписала контракт у 2019 році”, — ділиться медикиня.
Познайомилися військовослужбовці у лютому 2020-го, коли до війська долучився Дмитро. Виявилося, що обидва виросли у Максимільянівці. Ніколи не бачилися, однак мали спільних знайомих, товаришували й деякі їхні родичі. Так і почали спілкуватися.
“Через пів року вдалося затягнути її до РАЦСу. Вона не хотіла спочатку, але у нас все вийшло, і так ми разом вже 3,5 роки”, — каже Дмитро.
Більше деталей розповідає Людмила. Згадує: в неї не було намірів будувати стосунки, адже думала тільки про службу. Неочікуваністю стала й різниця у віці.
“Він мені спочатку не сказав скільки йому років. І я була в шоці, коли дізналася що йому 23 роки, мені було 35. Але він нікуди від мене не відходив, у такі роки людина була налаштована дуже серйозно. В мене був попередній шлюб, і син вдома. Я кажу йому: “В мене син є”, а він каже: “Значить це і мій син також”, — каже Людмила.
54-та окрема механізована бригада імені гетьмана Івана Мазепи, де служать Дмитро та Людмила, нині воює поблизу Білогорівки на Донеччині.
Для довідки:Білогорівка — село у Соледарській громаді Бахмутського району. Нині у цьому районі ЗСУ наступають. Аби допомогти захисникам, які воюють на цьому напрямку, Вільне радіо оголосило збір. Наші читачі вже пожертвували понад 100 тисяч гривень, цього вистачить на один дрон для військовослужбовців 54-ї бригади. У планах — придбати ще 4 “пташки” для наших захисників.
Військовослужбовці згадують: кілька разів потрапляли в напівоточення, були у різних гарячих точках фронту.
Багато було складних ситуацій: починаючи з Мар’їнки, закінчуючи Красною Горою. Там сталося так, що ми зайняли оборону, стояли-тримали її. Однак сусіднім підрозділам, які допомагали, довелось відступити. І ми стояли у напівкільці, виходили з боєм. були шанси, що не вийдемо взагалі. Що дружина була у гарячих точках, що я був у гарячих точках. І нас це пов’язало ще більше. Це турбота та мотивація для мене. Мотивація — це найважливіше, без цього немає сенсу воювати, — говорить Дмитро.
Підтримка коханої людини допомагає і їй, доповнює Людмила.
Випадки бувають різні, і я прекрасно розумію, що це передній край. Ми могли бути в різних місцях, і було таке, що ми прекрасно розуміли, що могли навіть не вийти живими. Але ми собі дали клятву, що виживемо. Я з ним буду завжди до кінця, головне, аби він вижив, — каже жінка.
Обидва військовослужбовці кажуть: раді, що мають можливість захищати рідну країну. Дмитро у війську опанував роботу із дронами. Нові навички чоловік називає однією з переваг роботи військовослужбовцем. А от Людмила в армії відкрила ще й нове в собі.
“Я зрозуміла, що я патріот своєї країни. А ще, це може і некрасиво так казать, мені нравиться, як наші дають хороших мандюлей “с*парам”, — підсумовує медикиня.
