Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — штаб-сержант, старший оператор БПЛА Віктор Бриткару із Одещини. Понад десять років він присвятив військовій службі та захищав Україну ще з часів АТО.
Вільне Радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Про життя Віктора Бриткару, його військовий шлях і любов до родини журналістам Вільного Радіо розповіла рідна сестра захисника Анастасія.
Віктор народився 15 липня 1993 року в селищі Любашівка Одеської області. Там він виріс і закінчив місцевий ліцей. Змалку багато читав, особливо захоплювався історією, а в школі цей предмет був одним із його найулюбленіших.
Найбільше Віктор любив проводити час із родиною. Особливе місце в його житті займала риболовля, на яку він часто ходив разом із сестрою.
“У дитинстві ми з ним постійно влаштовували змагання — хто більше впіймає риби. Одного разу Вітя одягнув високий рибацький костюм, зайшов глибоко у воду і стояв там насуплений, бо нічого не ловилося. А я сиділа на березі й одну за одною витягувала рибин. Було безліч таких теплих моментів. Зараз я приїжджаю до батьків, дивлюся на наші місця, і ці спогади гріють душу, але водночас залишають невимовний біль та порожнечу”, — згадує Анастасія.
Віктор любив домашній затишок, сімейні свята, особливо Новий рік, і просту домашню кухню. Його улюбленою стравою був борщ. Тепер у родині його готують особливо часто — як нагадування про брата, сина й чоловіка.
Попри серйозний вигляд, Віктор був доброю, турботливою людиною і завжди дотримувався свого слова. Особливе місце в його серці займала племінниця й похресниця Софія, яку він називав рідною кровʼю. Разом із дружиною Віктор мріяв про власних дітей, але подружжя вирішило відкласти ці плани до перемоги.
Про військову службу Віктор замислювався ще змолоду. Після строкової служби у 2012 році він намагався знайти себе в цивільному житті та допомагав батькам, однак із початком АТО у 2015 році добровільно став на захист України.
У 2017 році чоловік підписав контракт із Державною прикордонною службою України та проходив службу в Одесі.
Після початку повномасштабного вторгнення чоловік виконував бойові завдання на різних напрямках. Зокрема, близько пʼяти місяців обороняв Миколаївщину. Рідним він майже ніколи не розповідав про службу. На всі запитання відповідав коротко: “Усе добре”, щоб вони менше хвилювалися.
У січні 2025 року штаб-сержанта перевели до підрозділу “Фенікс”, де він став старшим оператором БПЛА. Він пройшов сертифікацію на керування важким ударним дроном “Вампір” і повністю віддався новій справі.
Ще з часів АТО Віктор мав дві важкі контузії. Вони спричинили постійні головні болі та проблеми з памʼяттю. Попри це військовий ніколи не скаржився, залишався опорою для побратимів і навіть на позиціях знаходив час, щоб приготувати для них їжу. Болісною для нього стала й загибель близького друга Романа, який поліг на війні.
“Він на декілька днів просто замкнувся в собі, замовк і ні з ким не говорив. Він дуже сильно переживав втрати своїх людей, глибоко пропускав це крізь себе”, — розповідає сестра.
Віктор Браткар загинув 9 липня 2025 року поблизу села Довга Балка Краматорського району Донецької області.
Близько четвертої ранку молодший побратим попросив його допомогти налаштувати боєкомплект для дрона “Вампір”. У цей момент над позицією зʼявився російський FPV-дрон. Віктор встиг лише крикнути: “Стій, летить”, взявши удар на себе. Від отриманих поранень він загинув на місці.
До свого 32-го дня народження Віктор не дожив лише шість днів. У цей час він мав бути у відпустці, однак через нестачу людей її перенесли на осінь.
Дружина вже зібрала валізу та готувалася їхати до нього на Донеччину, щоб разом відсвяткувати день народження. Вона купила чоловікові подарунок — срібний ланцюжок із хрестиком. Віктор просив не надсилати його поштою, а привезти особисто. Та валіза так і залишилася нерозпакованою, а подарунок він уже не побачив.
“Сьогодні (15 липня 2026 року), замість того, щоб зателефонувати йому чи обійняти, ми вітали його на кладовищі. Фінанси й достаток не вартують нічого порівняно з життям близьких”, — каже Анастасія.
За життя Віктор Бриткару був нагороджений медаллю “Захисник України”, а також відзнаками “Учасник АТО” та “за оборону Торецької громади”.
Посмертно його відзначили державною медаллю “За військову службу Україні”, яку вручили дружині полеглого захисника.
У Віктора Бриткару залишилися батьки, сестра та дружина.
Аби вшанувати захисника, рідні ініціювали петицію до президента з проханням надати йому звання Героя України. Підтримати їх можна, підписавши петицію за посиланням.
Вічна памʼять і шана захиснику України!