Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо правоохоронця Руслана Гриценка. З 2006 року чоловік служив у поліції, у складі якої брав участь в АТО і стримував росіян під час відкритого вторгнення.
Про Руслана Гриценка розповіли на сайті Соледарської МВА та сторінці ініціативної групи “Ті, хто тримає небо. Віртуальний музей Бахмута”.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Руслан Гриценко народився 25 жовтня 1986 року в селі Парасковіївка Соледарської громади. Там закінчив місцеву школу, а після її завершення вступив до Соледарського професійного ліцею. Вищу ж освіту чоловік здобув уже згодом.
У 2005 році Руслана призвали на строкову службу. Та після року в лавах ЗСУ чоловік вирішив пов’язати життя з правоохоронними органами й став працювати в одному з районних відділів поліції в Бахмуті.
“Як колега він був дуже відповідальний, але любив жартувати, навіть коли просто музика в машині грала – міг пританцьовувати. Гарно розбирався з електронними системами: останнім часом у нас все було на планшетах, Руслан на цьому знався точно краще за мене”, — розповідає його друг і колега Олександр Орлов.
З 2015 року Руслан служив у лавах Національної поліції України й обіймав різні посади в підрозділах Донеччини та Києва. Брав участь в АТО, за що 2016 року отримав відповідну відзнаку Президента.
Від початку повномасштабного вторгнення Росії старший сержант поліції Руслан Гриценко служив у рідному регіоні. Разом із товаришами він чергував на блокпостах поблизу міст, де тривали бойові дії. За це у 2022 році чоловіка нагородили відзнакою Президента “За оборону України”.
“Коли нас вивели з Бахмута, ми разом орендували житло у різних містах, куди нас закинула служба: Краматорськ, Костянтинівка, Покровськ. На якийсь час Руслан перевівся до батальйону особливого призначення в Київ, але повернуся — хотів бути зі своїми, на рідній Донеччині. Тут вже пішов в стрілецький батальйон поліції”, — згадує Олександр Орлов.
Саме в лавах батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Донецькій області й обірвалося життя Руслана. 11 вересня 2025 року захисник загинув від артилерійського удару неподалік Іллінівки.
Вічна пам’ять.