Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Цього дня згадаймо Сергія Девдюка з Івано-Франківщини. Він більшу частину життя провів на заробітках за кордоном, однак після 24 лютого повернувся на Батьківщину, аби стати військовим. Чоловік захищав Київщину та Запоріжжя. Влітку 2023-го Сергій отримав поранення на фронті. Лікарі близько двох місяців боролися за його життя. Захисник загинув у лікарні, а його рідні тепер просять надати військовому звання Героя України та орден “Золота Зірка”.
Про Сергія Девдюка журналістам Вільного радіо розповіла його дружина Гелена Веселовська-Девдюк.
Сергій Девдюк родом із Косова Івано-Франківської області. У цьому місті він познайомився із Геленою. Згодом пара одружилася та переїхала на Тернопільщину, до Бучача. Разом подружжя виховувало двох синів: Олександра, якому зараз 11, та Дем’яна, якому 7 років.
Сергій завжди був патріотом України, розповідає його дружина. 2014-го він став учасником Революції Гідності. На Майдан вирушив, як тільки почалися протести.
“Він ще тоді казав: “Наш бій ще попереду, щось буде. І я там буду”. Казав, що Майдан — це перші важливі кроки для України”, — згадує Гелена.
До 2014-го Сергій був підприємцем. Однак бізнес не йшов у гору, тож після участі у Євромайдані чоловік вирушив у Польщу на заробітки. Втім, навіть за кордоном Сергій підтримував рідну країну. Розповсюджував українські книжки серед учнів, відправляв літературу на фронт військовим.
“Він завжди казав, що майбутнє покоління має бути свідомим. І ми маємо розвивати свою культуру. Він був дуже активним у церкві, я раніше не думала, що так можна поєднувати любов до Бога і патріотизм. Також брав активну участь у житті української громади в Варшаві. Був членом команди Uniters “Суперельфом” який ангажувався в акцію “Свято без тата”. Допомагав організовувати “Вечори спогадів про Майдан”, брав участь у громадській ініціативі догляду за могилами воїнів УНР”, — розповідає дружина Сергія.
У юності Сергій пройшов строкову службу в армії, іншого військового досвіду не мав. Попри це, коли росіяни відкрито напали на Україну, чоловік одразу вирішив стати на захист Батьківщини.
“З Варшави, не заїжджаючи додому, він поїхав у Житомир. Звідти одразу у Київ. Цей вибір він вже зробив давно. Він казав: “Як ми цього не зробимо, то це перейде на плечі наших дітей. Краще ми підемо, бо ця проблема не вирішиться”, — згадує Гелена Веселовська-Девдюк.
У лавах добровольців Сергій Девдюк захищав Київщину до квітня 2022-го. Після чого чоловікові запропонували підписати контракт із ЗСУ, втім дружина переконала Сергія зайнятися волонтерством замість служби у ЗСУ. Тож чоловік повернувся додому.
Вже у липні того ж року Сергію вручили повістку. Гелена доповнює: тоді її чоловік мав право не йти на фронт.
“А він каже: “Я що гірший чи кращий за брата, який воює? Чого я буду ховатися за його плечі?”, — цитує чоловіка Гелена.
Сергій став старшим санітаром штурмового взводу. Спочатку пройшов навчання на Закарпатті, далі боронив кордони України. Згодом його направили у Запорізьку область.
13 червня 2023-го Сергій отримав важке поранення. Росіяни обстріляли з танків позиції українських військовослужбовців поблизу Роботиного, де був його підрозділ. Захисника спочатку відвезли до лікарні на Запоріжжі. Потім з’явилася можливість евакуювати пораненого гелікоптером. Сергія рятували у лікарнях Дніпра, Києва та Львова.
“Йому складали руку, бо була потрощена дуже. Витягували уламки з голови — там їх було найбільше, всі не витягнули навіть. Були уламки у грудній клітці, ногах”, — говорить Гелена.
Майже два місяці лікарі боролися за життя Сергія. Чоловік зміг прийти до тями. Однак 9 серпня у Львівській реанімації він помер.
Сергію Девдюку назавжди залишиться 39.
Зараз його рідні просять надати захисникові посмертне звання Героя України та орден “Золота Зірка”. Підтримати цю петицію можна за посиланням.