Повернувся захищати рідне місто: згадаймо “азовця” Дмитра Лісеня, який загинув у боях за Маріуполь

Щодня українці вшановують хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — військовий з Маріуполя Дмитро Лісень. Чоловік захищав рідне місто та потрапив під російський обстріл, коли намагався прорватись на Азовсталь.

Про полеглого захисника розповіли на сторінці “Маріуполь пам’ятає”.

Дмитро Лісень був старшим солдатом, телефоністом відділення зв’язку взводу управління командира батареї 1-ї гаубичної артилерійської батареї гаубичного артилерійського дивізіону окремого загону спеціального призначення “Азов”.

Дмитро народився 11 жовтня 1984 року у Маріуполі. У 2007 році закінчив  Приазовський державний технічний університет за спеціальністю  “Металургія чорних металів”. Після завершення навчання працював на металургійному комбінаті ім. Ілліча, згодом — інженером в Українському інституті сталевих конструкцій Шимановського.

Дмитро став на оборону країни у 2014 році, а за рік повернувся до цивільного життя. Здобув другу вищу освіту в ХНУМГ ім. Бекетова за спеціальністю “Будівництво та цивільна інженерія”. Працював головним конструктором на підприємстві у Маріуполі. На початок повномасштабного вторгнення був провідним інженером у “Метінвест інжиніринг” у Дніпрі.

26 лютого 2022 року Дмитро Лісень повернувся на службу. Він долучився до полку “Азов” як старший солдат. Чоловік захищав рідне місто і разом з побратимами тримав оборону на території меткомбінату “Азовсталь”.

28 лютого Дмитро востаннє говорив телефоном з дружиною. Тоді він сказав: “Живий, здоровий, на Азовсталі поряд з вами”.

Дмитро Лісень загинув  у квітні 2022 року. Тоді  захисники міста отримали наказ прориватися з правобережжя на Азовсталь. Оборонці колоною переправлялися туди на БТР. Дмитро був на одній з машин, коли на мосту вони потрапили під російський обстріл. Чоловік дістав несумісних з життям поранень.

Рідні та друзі пам’ятають Дмитра вірним чоловіком, люблячим батьком, гідним сином. 

“Коли людина цінує рідний дім, батьків, дітей та усе, що оточує її з дитинства — вона стоїть за це до кінця. До останнього подиху. Бо це її найбільший скарб. Саме таким життєвим принципам слідував Дмитро. Він ніколи не відчував сумнівів у своїх вчинках, бо завжди до кінця був вірним основним принципам української національної свідомості. Турбота та чесність супроводжували його буденність як найкращі друзі, бо вірив, що лише так може будуватись здорова українська нація”, — пишуть про Дмитра.

Чоловіка посмертно нагородили орденом “За мужність” III ступеня.

Дмитру назавжди залишиться 37 років. У нього залишились дружина та сини.

Світла пам’ять полеглому захисникові.