Прагнув служити навіть з травмою руки: вшануймо військового Тараса Дмитренка, який загинув під Бахмутом

Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо пам’ять усіх, хто загинув через загарбницьку війну Росії проти України. 25-річний Тарас Дмитренко з Житомирщини — один із них. Чоловік обороняв країну з першого дня відкритої війни та загинув під час штурму позицій росіян під Бахмутом.

Про смерть військового повідомив його побратим Данило Возний. 

Тарас Дмитренко любив рибалити та подорожувати 

Тарас Дмитренко народився у селі Забране, що на Житомирщині. Вчився у Луківській школі, згодом вступив до Київського вищого професійного училища залізничного транспорту. Незадовго до початку відкритої війни працював в одній з піцерій у Києві.

Чоловік цікавився археологією, а також любив рибалити й подорожувати.

З дитинства Тарас мав травму руки, але приховав це, аби долучитися до української армії. У перший день відкритої війни чоловік пішов у військкомат і вступив до лав тероборони. 

“Врешті командир побачив, що він не так носить снаряди, і все — його відправили на операцію. Йому сказали: ти нам такий не потрібен. Але його це ще більше змотивувало, і він відповів: “Ні, я повернуся до вас”, — розповіла “Суспільному” одна з сестер Тараса Рада.

Після операції Тарас знову відправився на фронт. 

Обороняв Україну від окупантів у трьох областях 

Згодом Тарас Дмитренко перевівся з тероборони до третьої штурмової бригади. Разом із побратимами брав участь у боях на Херсонщині, Донеччині та у Запорізькій області. 

У лютому цього року захисника нагородили відзнакою Головнокомандувача ЗСУ — почесним нагрудним знаком “Сталевий Хрест”. 

Життя Тараса обірвалось 8 травня під час штурму російських позицій поблизу Бахмута. Осколок снаряда влучив військовому в голову. 

“Тара був добровольцем, що став до захисту Батьківщини у перший день повномасштабного вторгнення. Війна проти мордви (російських загарбників, — ред.) стала сенсом його Життя. Живий — назавжди живий і назавжди в строю! Честь лицарю!” — написав побратим загиблого Данило Возний.

Брат Тараса Віктор теж військовий та продовжує захищати країну. Каже: готовий помститися за полеглого брата. 

“У дитинстві я, як найстарший, доглядав за малим — вся відповідальність за нього була на мені. А як він підріс — разом рибалити ходили, разом їздили до школи грати у волейбол, всі друзі у нас спільні були. За своє рвеш, як ні за кого, тож, поки я військовий, поки призваний, то робитиму все, що в моїх силах”, — говорить “Суспільному” брат загиблого.

Поховали захисника у рідному селі. 

Вдома на Тараса Дмитренка чекали батьки, брати та сестри. 

Світла пам’ять загиблому.