Рятувала пораненого, коли поцілив снаряд: згадаймо медикиню Оксану Горпініч, яка загинула на Харківщині
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо пам’ять усіх, чиє життя забрала загарбницька війна Росії проти України. Волинянка Оксана Горпініч з позивним “Мурашка” — одна з них. Жінка майже сім років служила медикинею у 14-ій бригаді ЗСУ. У травні 2022 року захисниця загинула, рятуючи ще одного військового. Її дістали з-під завалів пункту допомоги, по якому поцілили росіяни.
З цивільного фельдшера у військового: у 2016 році Оксана Горпініч підписала контракт із ЗСУ
Оксана Горпініч жила у селищі Благодатне, що у Волинській області. Після закінчення Ківерцівського медичного коледжу вона влаштувалася на роботу у медпункт у сусідньому селі. Там жінка й працювала всі подальші роки.
“Мама жила своєю роботою. [Навіть] і у суботу, і у неділю вона сідала на свій велосипед та їхала робити крапельниці. Про неї всі говорили “наша медичка”, — розповідає Вільному радіо донька загиблої Ірина Колісниченко.
Оксана виховувала двох доньок.
“Мама була найкращою людиною на землі. Нам із сестричкою була і як подруга, і як мама. Вона завжди підтримувала нас. З татом не склалось у них, тому нас тягнула сама”, — ділиться співрозмовниця.
У 2016 році жінка вирішила підписати контракт зі ЗСУ. Медикиня приєдналась до лав 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, а з часом — стала старшим сержантом.
“Ми бачили її лише під час ротації. Але коли я була у пологовому та мала проблеми, вона за одну добу приїхала з Донбасу, щоб бути поруч. Чуйна, любляча наша мама”, — каже донька захисниці.
Бойова медикиня рятувала життя побратимів і цивільних на Донеччині, Луганщині та Харківщині
“Мурашка” — такий позивний був в Оксани через її спритність та бажання всім допомогти.
“Була надто доброю. Коли була на Луганщині, незважаючи на обстріли, надавала медичну допомогу цивільним. Стареньким, які не могли виїхати з окупації”, — згадує донька захисниці.
У період АТО на сході, а пізніше ООС, військова отримала декілька нагород. Зокрема, медаль учасника АТО, медаль “За військову службу Україні” та знак пошани “Захиснику Луганщини”.
“Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми просили її покинути все. Але вона казала: “Там мої сини. Якщо не я, то хто їм допоможе?”, — ділиться Ірина.
На початку відкритої війни Оксана Горпініч разом із бригадою була на Житомирщині, поблизу кордону з Білоруссю. Пізніше їх відправили на Харківщину.
Захисниця загинула під завалами пункту допомоги, коли рятувала пораненого
Торік 2 травня Оксані виповнилося 44 роки, а за два дні її життя обірвав російський обстріл. Про це рідні дізналися із допису у фейсбуці.
“Ввечері ми сиділи з сестричкою у мене на кухні, кормили діток, я відкриваю фейсбук, а там мамине фото та “Вічна памʼять”. Я не могла повірити. Ми з сестрою обдзвонили всіх, щоб хоч хтось нам пояснив”, — зізнається донька загиблої.
Оксана загинула під завалами приміщення імпровізованого пункту допомоги, який бригада облаштувала в одному з населених пунктів Харківщини. 4 травня 2022 року туди поцілила російська армія. Під час атаки жінка надавала допомогу пораненому військовому.
“Стався обвал. На другий день дістали її водія, а мами не було, лише її речі. Ніхто не казав, чи вона під завалами. Ми обдзвонювали медзаклади, морги, у списках полонених шукали. На п’яту добу її дістали, поруч були ампули та солдат, якого вона рятувала. Як нам сказали, їхню позицію здали жителі. Чи то правда, хтозна, але винна русня (росіяни, — ред.). Вона мала жити…” — каже співрозмовниця.
Після закінчення війни медикиня планувала вийти заміж.
“У неї мало бути весілля та гарне життя. Незадовго до загибелі вона пошила білу сукню. Памʼятаю, як вона стояла, міряла її переді мною. Сукню положили разом із нею у землю. У мами було багато планів на життя, вона дуже хотіла на море. Та не судилося,” — ділиться Ірина.
Під час прощання з Оксаною Горпініч труна була закрита. Тому, як додає донька, їм іноді здається, що їй нібито вдалося вижити.
“Це надто важка втрата. Після похорон жити не хотілося, я потрапила до реанімації. Моя сестричка була найбільша підтримка в ті моменти. Хоча їй теж було неймовірно складно, боляче. Інколи здається, що то неправда, хтось надто жорстоко пожартував. Ми навчилися жити з болем”, — каже співрозмовниця.
Крім двох доньок і коханого, у медикині залишилися батьки та двоє онуків.
Світла пам’ять загиблій.
21