Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Сергія Попика із села Велика Омеляна на Рівненщині. З дитинства він рятував поранених тварин — і ця риса залишилася з ним навіть на фронті. 20 жовтня 2025 року мінометник загинув під час виконання бойового завдання в Покровську.
Про Сергія Вільному Радіо розповіла його сестра Вікторія.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Сергій Попик народився 12 серпня 1992 року в селі Велика Омеляна на Рівненщині. Змалечку був активним і компанійським — мав безліч друзів, щодня ходив на стадіон займатися спортом.
Особливе місце у його житті займали тварини. Вдома в родини жили хом’яки, ящірки, коти — і навіть поранені сова та ворона, яких Сергій виходжував і відпускав на волю.
Але найбільше він любив пса Арчі.
“Для песика він нічого не жалів. Інколи було таке, що давав йому найсмачніші шматки м’яса. Коли Арчі прожив 14 років і пішов, Сергій дуже важко це прийняв”, — згадує сестра Вікторія.
Сергій був старшим братом. Це відображалося на його характері.
“Сергій був дуже серйозним і з дитинства він відчував за мене відповідальність. Водив мене за руку до садочку, потім до школи, завжди стежив, де я”, — розповідає Вікторія.
З перших днів повномасштабного вторгнення Сергій звернувся до тероборони й військкомату — але тоді отримав відмову. 14 серпня 2024 року, через два дні після свого дня народження, його мобілізували.
Служив мінометником у 68-й окремій єгерській бригаді. Наприкінці 2024 року потрапив на один із найважчих напрямків — Покровський.
“На фронті Сергій залишився собою. Одного разу врятував покинуту собаку, яку назвав Багірою — вона стала символом доброти для всього підрозділу. Собака стала для Сергія справжнім другом”, — розповідає Вікторія.
Побратими, за словами сестри, згадують його усміхненим, щирим і безвідмовним — людиною, яка однаково професійно виконувала будь-яке завдання й завжди приходила на допомогу побратимам.
Про фронт близьким Сергій розповідав не багато. Цінував їхній спокій та оберігав.
“Я задала йому одне питання: чи він не втомився? Він сказав: ні. А хто, як не я? Я маю боронити нашу землю, нашу Україну — бо тільки на таких, як він, тримається фронт”, — каже Вікторія.
20 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання в Покровську Сергій разом із побратимами підірвався на російській міні. Він загинув. Йому було 33 роки.
Рідні ініціювали петицію до президента України з проханням надати Сергію Попику звання Героя України посмертно. Підтримати ініціативу можна, підписавши петицію за посиланням.
Світла пам’ять захиснику