На тлі крайнього обміну полоненими, який відбувся 31 травня, росіяни випустили низку роликів та інших пропагандистських матеріалів, де йдеться про нібито гуманне поводження з українськими захисниками. А 13 червня одне з російських медіа показало фоторепортаж із одного з місць неволі в Донецькій області, аби довести, що “полоненим тут подобається”. Розбираємося, що не так з цими заявами та які свідчення про російський полон дають ті, кого вже обміняли.
13 червня на російському пропагандистському ресурсі “Лента.ру” вийшов репортаж про будні українських полонених в одній із колоній на окупованій частині Донеччини. В ньому звучить низка тез, що просувають потрібні для Кремля наративи.
Зокрема, російський пропагандист начебто поспілкувався з українським захисником на ім’я Руслан із Полтавської області. Пропагандисти стверджують, що чоловіка “повезли на війну, коли той вийшов за хлібом”. За словами окупантів, лише через місяць Руслан зміг повідомити рідним про своє місцезнаходження. Поблизу Авдіївки чоловік потрапив у полон.
У репортаж пропагандисти додали кілька цитат, що нібито належать Руслану. Окупанти кепкують з того, що під час розмови українець “губить половину російських слів”, а українську мову називають суржиком.
Ось одна з “цитат” Руслана, яку додали у репортаж. Наводимо її мовою оригіналу:
— Когда нас вывезли на позицию, стало страшно, — продолжает Руслан, извиняясь за суржик, в котором теряется половина русских слов. — Вчера ти живий, на следующий день неживий. Каждый день нас обстреливали, но я не разбирался откуда ци прилеты и як они называются.
У пропагандистському матеріалі звучить і теза про те, що у російському полоні захисникам надають якісну медичну допомогу (як це передбачено Женевською конвенцією). Зокрема, герою репортажу Руслану медики країни-агресорки нібито провели кілька операцій, адже той мав поранення.
Пропагандисти нарікають і на те, що рідні Руслана досі не знають, що чоловік у полоні. Хоча саме Росія не дає доступу до полонених представникам міжнародних організацій. Представники Міжнародного комітету Червоного Хреста заявляли, що регулярно намагаються потрапити до колоній, але російська сторона їх не допускає та подекуди не пояснює причин такої заборони.
На фото з колонії, які публікують пропагандисти, всі бранці одягнені в ідентичні сині тюремні роби й мають налисо поголені голови. На камеру полоненим приносять на обід суп, картоплю, гарнір, хліб і чай.
Один із конвоїрів заявляє псевдожурналістам: “Їм (українським полоненим, — ред.) тут подобається. Краще, ніж на передовій”.
Хвалебний матеріал про утримання в колонії — не єдиний останнім часом на пропагандистських ресурсах. Масово тема ставлення до полонених стала з’являтися в ЗМІ окупантів після обміну 31 травня. Розповідали і про допомогу від медиків військовим з обох сторін прямо в окопах, і навіть про те, що “для українських матерів почути про сина в полоні — радість”. Все, щоб показати хороше ставлення до полонених українців. Тільки цьому суперечать свідчення тих, хто зміг повернутись і говорити без тиску наглядачів.
Як розповів генеральний прокурор Андрій Костін під час спілкування з українськими та іноземними журналістами, де була представниця Вільного радіо, з російського полону за час повномасштабного вторгнення вдалося повернути 3200 військовополонених. 2200 з них правоохоронці вже допитали як потерпілих щодо обставин перебування у полоні.
“Перший так званий скринінг (неофіційна розмова з військовополоненими, які зараз повертаються) свідчить, що до 90% наших людей страждають від різного роду катувань, нелюдського ставлення, фізичного, зокрема сексуального, і ментального насильства”, — сказав Андрій Костін.
Колишній цивільний заручник росіян Анатолій Левченко, що провів у буцегарні в Донецьку близько 10 місяців, розповідав Вільному радіо про постійні знущання загарбників над українськими захисниками.
“Ми чули, як їх по 100 разів на день змушували робити зарядку. І що я ніколи не забуду, то це 20-30 разів на день: “Поём гимн!” (Співаємо гімн! — укр.) Я от тільки нещодавно прокинувся і до жінки сказав: “Слава богу, я забув гімн “ДНР”
Умови були жахливими: воду в камеру заносили раз на три дні. В Донецьку взагалі немає води. Її давали зі ставка. Чотири дні поспіль годували перловкою на воді, потім один день були макарони. Уявіть, ви поїли о 17:00, а наступна їжа о 5 чи о 6 ранку. Бігали щури, таргани”, — згадує ексбранець окупантів.
Через брак їжі, важкі роботи та неналежні умови утримання, звільнені з полону оборонці повертаються виснаженими й мають критичну втрату ваги — від 10 до 30 кілограмів, пише Медійна ініціатива за права людини. Деякі бранці росіян не витримують знущань і помирають у неволі: наприклад, у квітні 2023-го під час обміну тілами Росія повернула тіла двох військовослужбовців, які 2022-го потрапили в полон у Маріуполі.
Полоненим українцям, серед іншого, не надають якісної медичної допомоги. Так, одному з полонених бійців “Азову”, який дістав поранення під час боїв за Маріуполь, неякісно зробили операцію в шпиталі тимчасово окупованого Донецька, розповідала Вільному радіо наречена захисника Алла.
“Яким чином провели операцію — незрозуміло. У травні 2023-го вийшов з полону хлопець, який сидів з моїм Льошою в одній камері. Він розповідав, що рана гниє і вони просто в камері дістають ці осколки з руки”, — каже Алла.
Нагадаємо, наразі Міжнародний кримінальний суд наразі зосереджує увагу над встановленням місць неволі, де здійснюють найбільш жорстокі тортури над українськими військовополоненими. У Офісі Генерального прокурора змогли встановити понад 120 місць несвободи, де утримують українських полонених, які діють на окупованих територіях, та ще 13 — у Росії.
Крім того, Україна шукає державу-покровительку, представники якої матимуть доступ до полонених цивільних та військових. Омбудсман Дмитро Лубінець розповідав Вільному радіо, що українська сторона веде перемовини з кількома країнами, що потенційно можуть отримати такий статус.