До Дня пам’яті жертв репресій ми зібрали історії митців з Донбасу, які загинули у жорнах радянської системи.
Третя неділя травня в Україні визначена Днем пам’яті жертв політичних репресій.
В цей день вшановують жертв масових політичних репресій 1937-1938 років.
2 червня 1937 члени політбюро ЦК ВКП(б) ухвалили постанову ПБ-51/94 «Про антирадянські елементи». Відповідно до неї 5 серпня 1937 року вийшов наказ НКВС СРСР № 0044, який поклав початок масових репресій.
Репресії застосовували проти “антиреволюційних елементів” та “ворогів народу”. Частіше за все репресували представників інтелігенції, селян та певні етнічні групи, що жили на території України.
“Ворогів народу” розстрілювали або відправляли до таборів. Їхніх дружин та чоловіків також заарештовували, а дітей до 15 років передавали у спеціальні дитячі будинки.
У роки репресій значного удару відчула українська інтелігенція, а саме письменники, художники та інші діячі культури та мистецтв.
Після репресій з’явився термін “розстріляне відродження” — літературно-мистецьке покоління 20-х – початку 30-х рр., яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.
Своєрідним піком репресій проти українських авторів стали 1937-38 роки. Письменництво Донбасу також зазнало втрат через репресії. Тоді радянська влада вбила або відправила до таборів багато проукраїнських діячів зі сходу.
Ми взяли дані з бази проєкту “Відкритий Список” і біографій письменників, та оформили історії кількох з них. Всі вони визнані невинними, але через багато років після загибелі.
Народився у 1898 році в місті Сніжне на Донеччині. Справжнє ім’я — Микола Микитович Курочка.
У 1924 році здобув вищу педагогічну освіту у Ленінграді, а в 1927 році переїхав до Києва.
Перші вірші з’явилися у 1917 році в українській газеті Хабаровська «Хвиля України». У 1930 році офіційно змінив ім’я на Сніжний (за місцем свого народження) Віталій Сергійович. Під цим прізвищем він публікував вірші та оповідання. У цьому ж році почав активно займатися письменницькою діяльністю та співпрацювати з київською газетою “На зміну”, також публікував статті у низці українських газет того часу.
Письменника заарештували 23 червня 1935 року, назвали учасником контрреволюційної терористичної організації, яка готувала замахи на керівництво компартії та уряду. Його засудили до 10 років таборів. Ув’язнення відбував на Соловках.
Віталія Сніжного розстріляли 8 грудня 1937 в Ленінградській області.
Реабілітований рішенням прокуратури Архангельської області 11 вересня 1989 року.
Народився 9 листопада 1903 року у Малоянісолі на Донеччині.
Після демобілізації з Червоної армії переїхав до Маріуполя, де працював секретарем відділу кадрів на металургійному заводі ім. Ілліча.
З 1931 почав писати румейскою мовою (мова греків Приазов’я). 7 листопада опублікував поему “Ламбос”. У 1932 випустив альманах “Неотита”.
У 1934 Георгія Костоправа прийняли до Спілки письменників СРСР.
З липня по листопад 1934 року працює над своєю другою поемою «Леонтій Хонагбей», а 1937 видає третю поетичну збірку «Калімера, зісімо!».
Також Георгій Костоправ писав повісті та п’єси для грецького театру в Маріуполі та першим переклав “Заповіт” Тараса Шевченка румейською мовою.
Георгія Костоправа заарештували в ніч з 23 на 24 грудня 1937 року під час т.з. “грецької операції” через підозри у активній шпигунсько-диверсійній та повстанській роботі проти СРСР. Його розстріляли 14 лютого 1938 року.
Реабілітований у 1957 році.
Народився 5 січня 1905 року в селі Лозова-Павлівка. Нині це східна частина міста Брянка, що на Луганщині.
З 1922 року почав писати вірші, а в 1929 році після армії прибув до Бахмута, де став відповідальним секретарем письменницької організації «Забой» і заступником редактора однойменного журналу. З 1930 року Баглюк — головний редактор часопису «Забой» — «Літературний Донбас».
Григорій Баглюк був автором роману “Молодість”, кількох оповідань, зокрема, “Розповідь про підсудного”, та популярних серед молоді віршів. У повістях “Горизонт 470” (1929) і “Проект” (1932) змалював життя шахтарів Донбасу.
У 1934 році Баглюка звинуватили в антирадянській діяльності як учасника контрреволюційного троцькістського угруповання та відправили до таборів. З 19 жовтня 1936 року по 19 березня 1937 брав участь у голодуванні проти жорстоких умов перебування в сталінських таборах.
Розстріляний 1 березня 1938 на руднику біля Воркути.
Реабілітований 26 грудня 1963 року.
Читайте також: