Підтримайте Вільне Радіо
Уперше з часів нацистської окупації Соледара вдалося знайти фотографії, на яких зображене тодішнє місто. Кадри від листопада 1941 року показують, який вигляд мав найбільший солерудник СРСР, будівля сучасного відділу поліції, електропідстанція та приватні будинки. Про що розповідає кожна зі світлин — дізнавайтесь у матеріалі.
Про фотографії з панорамами Соледара часів нацистської окупації журналістам Вільного Радіо розповіла бахмутська краєзнавиця Наталя Жукова, яка придбала ці знімки на аукціоні.
Почнемо зі знімка, на якому видно найбільше об’єктів. Як розповіли журналістам Вільного Радіо жителі Соледара, в будівлі на передньому плані спочатку діяли ясла-садок, а згодом — міська лікарня. За спогадами соледарців, тут працювали стоматолог, ЛОР, дитяча консультація та кабінет флюорографії. Пізніше у споруді розмістили місцевий відділ поліції.
Будівля розташована на вулиці Конституції (раніше — Дачна), будинок 27.
Забудову міста впізнали й краєзнавці.
“Будівлі мені допоміг впізнати історик з Бахмута, знавець гірничопромислової історії сходу України Михайло Кулішов. Він підтвердив, що на світлинах — сучасний Соледар та одна з соляних шахт міста”, — зазначає бахмутська краєзнавиця Наталя Жукова.
Позаду двоповерхового будинку видно шахту № 3, де видобували сіль.
Рудник №3 почали будувати у 1929 році. Під час Другої світової війни видобуток солі тут призупиняли. Роботу рудника відновили у першу післявоєнну “п’ятирічку” — в 1948 році, а повноцінний видобуток солі розгорнули з 1949 року. Після Другої Світової війни рудник став найбільшою соляною шахтою в СРСР. Тут видобували близько 1,2 мільйона тонн солі на рік.
“Цивільні будівлі тут повністю цілі — це контрастує з тим, який вигляд має Соледар нині після вторгнення росіян. Масштаби руйнувань перевищують ті, що спричинили нацисти, і це добре видно на фото”, — додає Наталя Жукова.
Споруди навколо рудника — це склади соляного підприємства, зазначає керівник відділу комунікації ДП “Артемсіль” Володимир Низиєнко.
“У сучасний період там діяла центральна матеріально-технічна база. Там зберігали запчастини для обладнання та витратні матеріали”, — говорить представник Артемсолі.
Сам рудник на фото, за його словами, має вигляд пошкодженого або недобудованого.
“Мені здається, що копер (висотна вежа, на якій розташовують обладнання для підйому та спуску в шахту, — ред.) тут ще не добудований. Він однозначно пізніше мав інакший вигляд. Те саме й з будівлями — вони не такі, якими їх бачили після Другої світової. Очевидно, їх добудовували згодом”, — додає Володимир Низиєнко.
На звороті цієї фотографії є такий підпис у перекладі з німецької: “Соляна копальня Карл Лібкнехт. Сол. 30 листопада 1941”.
Зазначимо, до 1991 року Соледар називався Карло-Лібкнехтівськом. Тож слово “Sol” у підписі до фотографії залишалось незрозумілим. Але цю загадку допоміг розгадати знавець історії залізниці Донеччини Павло Белицький.
“Місцерозташування рудника мені невідомо, але це цілком може бути [залізнична] станція Сіль. Були ще Кудрявка, Деконська, Пшеничний, Величко”, — говорить Павло Белицький.
Друга фотографія зберегла тодішній вигляд місцевої електропідстанції. Серед споруд можна побачити фігури людей. Стверджувати, що це окупанти, складно, однак можна зробити таке припущення через характерні шинелі.
“Ймовірно, солдати окупаційної армії на цих світлинах оглядають “трофей” — електростанцію”, — говорить Наталя Жукова.
Найімовірніше, на фото зображена споруда, яка збереглася до часів української незалежності. Вона розташована на вулиці Конституції (раніше — Дачна) у центральній частині міста.
На звороті світлини є підпис “Електророзподільча підстанція”, дата — 30 листопада 1941 року — та інші цифри й літери. Ймовірно, вони позначають підрозділ армії Вермахту, в якому служив невідомий автор цих знімків.
На останній світлині також зафіксована електропідстанція, але під іншим ракурсом, з якого можна побачити оселі місцевих жителів.
“Коли я дивлюся ці фотографії, постійно подумки проводжу паралелі з повномасштабним вторгненням Росії. Російські війська змогли захопити Соледар лише після нищівних тривалих боїв. У наш час у Соледарі немає жодної споруди з таким рівнем збереженості, який ми бачимо на цих світлинах. Тоді Червона армія відступила стрімко, а солдати Вермахту зайшли до міста без масштабних руйнувань”, — ділиться Наталя Жукова.
Аналіз світлин показує, що фотограф зробив їх орієнтовно з однієї точки. Спочатку він зафіксував двоповерхову будівлю, де за часів незалежності розмістився відділ поліції, а потім розвернувся і зняв підстанцію.
“У наш час там стояла будівля заввишки у три–чотири поверхи, і я думаю, що це фото якраз з неї й зробили. Можливо, це якась вежа, але в період після Другої світової війни там не було жодних веж”, — ділиться Володимир Низиєнко.
Ці три фотографії бахмутська краєзнавиця Наталя Жукова придбала на німецькому аукціоні. Вони доволі маленькі — всього 5 на 4 сантиметри разом з рамкою.
“Розмір самих зображень без білої ажурної рамки — 35х24 мм, тобто як поштова марка. Але при цьому світлини гарної якості та у відмінному стані. Автентичність фото не викликає сумнівів”, — зазначає бахмутська краєзнавиця.
“Я вважаю це везінням — придбати фотографії нинішнього Соледара часів Другої світової війни. За десять років таких закупівель на аукціонах мені ніколи не траплялися світлини цього міста. Для мене це азарт — повернення уламків нашої історії. Фото на аукціоні знайшов краєзнавець Донеччини на псевдо Етнографо Донець та повідомив мене. Я зробила ставку та виграла”, — ділиться Наталя Жукова.
Рідкість цих світлин підтверджує історик і краєзнавець Михайло Кулішов.
“За весь час роботи з історичними даними ніколи ніде не зустрічав фотографій Соледара у часи нацистської окупації. Це перші світлини з тих років — дійсно рідкісна знахідка і єдині відомі фотографії Соледара періоду 1941–1943 років”, — говорить Михайло Кулішов.
Придбані світлини краєзнавиця передасть на якісне сканування в Центр міської історії у Львові, а тоді — Бахмутському краєзнавчому музею, який працює в евакуації.
“Я присвячую цю купівлю всім мешканцям Соледара і скажу так: “Тих окупантів наша земля і наш народ “перемололи” — переможемо і цих, росіян. Ці світлини підтверджують: все може змінитися”, — підсумовує краєзнавиця.
Раніше журналісти Вільного Радіо розповідали, що такі предмети як “Артемівське” ігристе, соледарська сіль, азовстальський кришталь та вітражне скло з Костянтинівки тепер можна придбати лише на аукціонах або онлайн-магазинах вживаних речей. Адже їх виготовляли підприємства Донеччини, які зараз в окупації та зруйновані.