image

Сам-на-сам. З якими проблемами стикаються екс-полонені після звільнення, коли увага суспільства та ЗМІ згасає.


Сам-на-сам
З якими проблемами стикаються експолонені після звільнення, коли увага суспільства та ЗМІ згасає
Світло софітів камер, багато людей, які одночасно плачуть та посміхаються від щастя, президент тисне руку. Емоції... Так можна дуже коротко описати зустріч експолонених на вільній території. З холодних застінків тюрем люди потрапляють в теплі обійми, з життя в ізоляції — у великий натовп, де їм раді.

А через пару тижнів ця увага зникає. І ті, чий дім та родина залишилися на окупованих територіях, починають шукати своє місце в новому місті. Сам-на-сам.
Про це життя "після" нам розповіли експолонений бойовиків так званої "ЛНР" Анатолій Костенніков та експолонений так званої "ДНР" Олег Галазюк.
Олег Галазюк, 56 років
Мешкав у тимчасово окупованому Чистяково (раніше — Торезі) та викладав суспільні науки у місцевому філіалі Харківського університету економіки та ринкових відносин. Влітку 2014 року потрапив у 20-денний полон бойовиків "ДНР". У першому полоні його били, зв'язували, імітували розстріл.

Після звільнення Олег продовжував жити на тимчасово окупованій території та писав статті про життя в окупації для "Радіо Свобода" під псевдонімом. Його вирахували та затримали 24.08.2017 на блокпості "Оленівка".

Більшу частину другого полону його утримували у Донецькому СІЗО. У вересні 2019 йому "присудили" 16 років ув'язнення.

Обміняли 29 грудня 2019.
Анатолій Костенніков, 58 років
До початку збройної агресії Росії на Донбасі працював у Первомайську Луганської області лікарем "швидкої допомоги". Після 2014-го року виїхав до підконтрольної Попасної. Але періодично навідувався у тимчасово окупований Первомайськ до дружини, яка залишилась там доглядати літню матір.

Його схопили 16 жовтня 2016 року по дорозі до Первомайська, звинувачували у співпраці з українськими спецслужбами. Чоловік розповідає про нічні допити та побиття під час "слідства".

У серпні 2017-го "суд" дав Анатолію 13 років суворого режиму за "зраду Батьківщини". Його утримували у в'язниці Хрустального (колишнього Красного Луча).

Обміняли 27 грудня 2017 року.
Звільнені в нікуди
"Можете не роздягатися, і взуття не знімайте. Я котел майже не вмикаю, економлю. Та й вдома рідко буваю, сплю лише, ковдрою накрився та й усе".
Так починається наша розмова з 58-річним Анатолієм Костенніковим. Лікарем, переселенцем, колишнім полоненим.

У його тимчасовій квартирі помічаємо грубку — колись тут топили дровами. На кухні дивний задум невідомого дизайнера: за занавіскою ванна. Поруч стіл, за яким ми й розмовляємо. Над горнятком з чаєм піднімається пара. Дійсно, дуже холодно. Але співрозмовнику, здається, комфортно. Між іншим, Анатолій показує стареньку синю чашку — єдину річ з його рідного Первомайська.
Єдина річ, яка нагадує Анатолію Костеннікову про дім. Фото: Вільне радіо
Це хоч і стара та холодна, але повноцінна квартира. А ще один колишній бранець, Олег Галазюк, вирішив самотужки побудувати схрон у лісі й жити в ньому. Олег Галазюк — майже ровесник рубіжанського лікаря, він теж має вищу освіту і все життя прожив на Донбасі, у Торезі Донецької області.
Олег Дмитрович розповідає нам свою історію у студії Вільного радіо. Він — охайний чоловік, вдягнений у вишиванку й жилет з емблемою "Радіо Свобода". Від нього повсякчас тонко пахне димом. Мабуть, тому що цю зиму він перезимував у своєму бліндажі на березі Дніпра.
Олег Галазюк у своєму бліндажі, січень 2021. Фото з архіву Олега Галазюка
Ніяких особистих речей з минулого життя чоловік не має, окрім того, що було з ним у двох торбинах з тюремним крамом. Серед того, що вивіз "на пам'ять" про полон, — шматок "ДНРівського" мила. Але й той він символічно втопив у ріці.
"Це смердюче мило з трупним запахом, яке нам там видавали митися. Його роблять у Ростовській області. Я втопив його, змив цей "руський дух" у Дніпрі — кинув його з моста Патона", — згадує колишній бранець.
Олег Галазюк на березі Дніпра біля свого схрону. Скріншот відео
На волю через КПВВ "Майорське", Харків, Бориспіль, президента, журналістів та "Феофанію"
Лікар Костенніков жив у полоні надією та чутками про майбутній обмін. І цей день настав: зранку 27 грудня 2017 року полонених посадили в автобуси та повезли на КПВВ "Майорське". Додалися й ув'язнені з інших місць. Змучених людей, які їхали з порожніми руками, охороняли озброєні бойовики.

Коли Анатолій Тихонович згадує своє повернення, кожна його риса "світиться".

Анатолій Костенніков. Фото: Вільне радіо
"Ці перші кроки по нашій землі, цей момент зустрічі! Люди з відкритими обличчями, з посмішками, дихалося легко. Петро Олексійович зустрічав (тодішній президент України Петро Порошенко, — ред.) Потім нас у Харкові зустрічали так багато людей, обіймали, вітали, дарували якісь сувеніри. Це було так хвилююче", — розповідає Анатолій.
Прапор, який подарували Анатолію у день звільнення, висить у його помешканні
Фото: Вільне радіо
Рівно 2 роки по тому, тим самим шляхом (через КПВВ "Майорське" та летовище у Харкові) вийде на волю й філософ-викладач Олег Галазюк. Про те, що потрапив у списки на обмін, він дізнався випадково від тюремника, почувши від того у відповідь на якусь свою репліку: "Ой, Олег Дмитрович, так вас тепер й обмінювати не можна — ви так багато знаєте".
Єдине, що змінилося між цими двома звільненнями, — це президент країни: Галазюка та інших екс-полонених зустрічав в аеропорту вже Володимир Зеленський. Нікого з рідних та близьких Олега там не було, отже в той момент Галазюк обрав зникнути для масовки. Він приєднався до групи звільнених військовослужбовців, яких дуже поважав, та переночував з ними у військовому шпиталі.

Зустріч звільнених заручників у Борисполі 29 грудня 2019
Наступного дня його все ж перевезли у "Феофанію", де обстежували та лікували цивільних колишніх бранців.
Палата у "Феофанії". Фото з архіву Олега Галазюка
Лікар Костенніков з вдячністю згадує стоматологічну клініку зі Львова, яка своїм коштом провела звільненим полоненим протезування. Бо з застінків "Л/ДНР" багато хто повертається без зубів.
"Туди люди телефонували, надсилали якісь речі. Грошей не було ж ані копійки. Приходили, хтось фрукти принесе, хтось 100 гривень дасть", — розповідає про перебування в цій лікарні двома роками раніше Анатолій Костенніков.
Анатолій Костенніков у себе на кухні. Фото: Вільне радіо
Але так щастить не всім колишнім бранцям. Олегові Галазюку зуби після звільнення так і не долікували. І від стоматологічних проблем він потерпає донині.
Проблеми з житлом після полону
За місяць після звільнення колишні бранці роз'їхалися по домівках. В кого вони були. Анатолію Тихоновичу зателефонували з Луганської ОДА та запропонували осісти в Рубіжному, де саме вчився його син. Тут йому вже знайшли роботу (також на "швидкій"), а міська влада пообіцяла квартиру.
"Сказали, саме будинок завершують для переселенців. Можливість мати своє житло мене "підкупила". Хотілося забрати дружину з окупованої території. А пропозицій було дуже багато, з різних місць", — каже лікар.
Лікар Костенніков знову працює на "швидкій". Фото: Вільне радіо
Спершу Анатолія поселили до квартири, що належить міській раді. На пів року, поки триває будівництво. Але недобуд, в який вклали понад 70 мільйонів гривень, так і не довели до ладу. Тривають розслідування, обладміністрація судилася з підрядником, а будинок так і стоїть порожній з яскравим зовнішнім оздобленням. Згодом його попросили звільнити цю квартиру: її купляли для дівчинки-сироти, яка вже закінчила інтернат.

Центр ветеранів війни у Циблях. Фото: Facebook Євгена Атрашкевича
А Олега Галазюка у січні минулого року розмістили у всеукраїнському медико-соціальному центрі ветеранів війни в Циблях на Київщині. Там він формально знаходиться й донині.
"Я звертався до місцевої влади у Циблях, до голови Переяславської селищної громади. Вони поклялися, що знайдуть мені якийсь покинутий дім. Цього не сталося, а я особливо не настоював, тому що вважаю: мій дім знаходиться на окупованій території", — розповідає Олег Галазюк.
Тому Галазюк не став чекати милостей від держави, та частину державної допомоги в 100 тисяч гривень витратив на будівництво власного житла — бліндажу з накатом на березі Дніпра. В ньому він і перезимував цю зиму.
Олег Галазюк всередині та поблизу свого схрону на Київщині. Фото з архіву Олега Галазюка
Читайте також інтерв'ю Вільного радіо з Олегом Галазюком про його обидва полони та життя після них.
Переселенських виплат та власного житла немає в обох
...І ось ми сидимо на холодній кухні довоєнного будинку у Рубіжному. Майже порожні кімнати, подекуди обідрані шпалери, замазані тріщини. Орендну плату за цю "розкіш" Анатолій не платить. Але живе тут на пташиних правах.
Журналістка Вільного радіо в гостях у екс-полоненого Анатолія Костеннікова. Фото: Вільне радіо
"У першій квартирі в мене був договір на оренду, туди мені оформили всі документи переселенця. А зараз я ці виплати не отримую, бо там не живу, а приходять перевірки. Кілька разів було так, що мені пенсію припиняли платити. Йду до пенсійного фонду, а мені кажуть: "А ми вирішили, що ви поїхали на ту територію". Яка та територія! Я, якщо поїду, повернуся років за 10, не раніше. Ось він я, тут, я працюю", — каже екс-полонений.
Лікар Костенніков на зміні на "швидкій". Фото: Вільне радіо
Та для виплат як переселенцю потрібна не тільки довідка з роботи, а й реєстрація. Її лікареві міськрада в новій квартирі не оформлює.
"Мені сказали: "живи, будеш щось казати, взагалі виселимо". Почну вимагати — і цієї квартири не буде. А орендувати за 2 тисячі? Переселенські десь тисяча. Я порахував, що вигідніше мені так жити", — міркує Анатолій Костенніков.
На своє життя він не скаржиться. Працює на двох роботах: на "швидкій" та у міській лікарні, у відділенні невідкладної допомоги. У вільний час любить гуляти на природі чи рибалити, знайшов товаришів-однодумців.
Анатолій Костенніков. Фото: Вільне радіо
Вже не стискається внутрішньо, коли бачить на вулиці людей у формі (як це бувало після повернення, коли не міг спати та гуляв ночами). З кошмарами та страхами могла б допомогти психологічна реабілітацію, але її не було. З цим багажем полонені розбираються самі та шукають собі нові мрії й сенси. Для Анатолія вже кілька років першочергова мета — це забрати дружину з окупації.
Анатолій любить гуляти на природі. Фото: Вільне радіо
"Вона там сидіть з їх жебрацькими виплатами та піклується про свою маму, якій за 80. Жінка кілька разів приїздила, але сусіди телефонували, просили повернутися: боялися, що старенька пожежу зробить чи ще щось", — каже Анатолій.
Костенніков працює за фахом, а у філософа всі дипломи залишились на окупованій території, пенсії він ще не має, переселенських не отримує. Олег Галазюк вивчав філософію у Ростовському університеті і принципово не поїде на територію країни-агресорки відновлювати диплом про вищу освіту.

Тим часом гроші, якими допомогла держава після обміну, тануть з кожним днем, і наразі, за словами Олега Дмитровича, від 100 тисяч гривень в нього залишилось менше третини.

"Єдине, що я можу поновити, — це диплом техніка-електромеханіка Слов'янського фахового коледжу транспортної інфраструктури (колишній технікум залізничного транспорту), який я закінчив ще в радянські часи. Я вже звернувся туди та чекаю на дублікат", — каже Олег.



Олег Галазюк у центрі столиці. Фото з архіву Олега Галазюка
З цим дипломом він хоче звернутися на птахофабрику неподалік від його саморобного бліндажу: там шукали електрика на зарплату у 17 тис грн. Між тим він пишається, що має власні двері та ключ. Хоч й від бліндажа на березі Дніпра. Вибиратися з нього він не планує, а буде укріплювати дах та писати книгу.
У Рубіжному ж дім, в якому має бути власна квартира Анатолія, добудувати обіцяє вже четвертий голова Луганської ОДА. З кожним роком ордер на неї все більше нагадує просто папірець.
В цьому довгобуді - й квартира звільненого з полону лікаря
Обіцянки
2017 рік міністр соціальної політики Андрій Рева:

"Зараз на місця йдуть мої доручення, щоб кожне управління соціального захисту за адресою вивчило потреби цих людей: у когось працевлаштування, у когось реабілітація, комусь потрібно полікуватися. Ми все це вивчаємо й відразу починаємо з ними працювати. Кожна людина має відчувати, що повернулася додому, й країна не просто зустріла її квітами й забула, а ще й повертає до мирного життя".

Андрій Рева, ексміністр соціальної політики України у 2016-2019 роках. Фото: Андрій Гудзенко/ LIGA.net
З тих доручень минуло вже 4 роки та 3 обміни. Та більшість обіцянок влади про підтримку залишилися лише обіцянками.
Дякуємо, що цікавитесь цією темою
Цей текст - третій з циклу Вільного радіо "Головне - свобода". Це історії про шлях полонених додому, складнощі їхніх родин та реальність після полону. Їх усі ви зможете знайти в розділі "Спецпроєкти" на нашому сайті.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Читайте нас в Telegram DONрегіон
Підписуйтесь на наш Instagram Вільне радіо

Якщо Ви дочитали цей матеріал до кінця, сподіваємось, він був корисним для Вас

Ми дуже цінуємо те, що Ви з нами!

Запрошуємо Вас стати патроном Вільного радіо та підтримати нашу редакцію.

Якісна незалежна журналістика потребує багато зусиль та ресурсів, і саме Ви можете допомогти нам робити це чесно і кожного дня!

Щомісячна підтримка
Допомогти одноразово
Поділитись публікацією

Ця публікація створена за підтримки Європейського Фонду за Демократію (EED). Зміст публікації не обов'язково відображає думку EED і є предметом виключної відповідальності авторів


Спонсор

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: