Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Лідію Родителєву-Процик із Сумщини — поетесу, закрійницю, бібліотекарку. 18 листопада 2024 року російський безпілотник влучив у гуртожиток медучилища у Глухові, де жила жінка. Майже два роки вона вважалася зниклою безвісти — збіг ДНК підтвердили лише 23 червня 2026 року.
Історію Лідії опублікували на платформі пам’яті “Меморіал”.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Лідія Родителєва-Процик народилася в селі Пустогород Глухівського району на Сумщині. Після школи одружилася, народила доньку, працювала секретаркою-касиркою в колгоспі. Але життя з чоловіком не склалося, й після розлучення жінка поїхала до Горлівки на Донеччині. Там вона працювала токаркою на заводі, а за два роки повернулася до рідного села.
Пізніше Лідія здобула фах закрійниці у двох профільних училищах, а далі вчилася заочно — закінчила Глухівський педагогічний університет і Харківський фінансово-економічний інститут.
Донька Людмила згадує маму людиною, яка ніколи не зупинялася на досягнутому.
“Бойова, впевнена в собі, щира і наполеглива. Все уміла робити, і неабияк, а на відмінно. Ремонтувала тин, перетягувала меблі, мала водійські права. Ніколи не здавалась і не жалілась. Мама так хотіла вчитись, що ходила пішки 5-6 кілометрів до траси, аби поїхати на навчання”, — розповідає Людмила.
Лідія працювала закрійницею у Глухівському райкомбінаті, потім у сільській швейній майстерні — і паралельно в бібліотеці.
“Мама була дуже вмілою закрійницею, шила вбрання для наречених та випускниць. До неї їхали звідусіль, адже її вироби були дуже якісними й красивими”, — каже донька.
Писати вірші Лідія почала ще у школі. Брала участь у поетичних і літературних заходах Глухівської публічної бібліотеки. У 2007 році вийшла її перша збірка “Від серця — до серця”, у 2019-му — друга, “Стежками долі”. Вірші друкували в місцевих газетах і літературних альманахах, а композиторка Марія Воропай написала кілька пісень на тексти Лідії.
“Восени 2024 року Лідія Григорівна переїхала до Глухова після того, як її будинок у Пустогороді неодноразово обстріляли російські війська. В бібліотеці планувався її творчий вечір — з 2022 року вона не мала можливості приїжджати до міста. На жаль, тепер ми вже ніколи не почуємо її голос. Її виступи, її поезії завжди викликали захоплення і позитивні емоції у слухачів”, — розповіла керівниця Глухівської бібліотеки Тамара Привалова.
18 листопада 2024 року російський безпілотник влучив у гуртожиток медучилища, де жила Лідія. Майже два роки її вважали зниклою безвісти. Збіг ДНК підтвердили 23 червня 2026 року. Поховали Лідію 25 червня в Глухові.
“Мамі було 75, у неї було ще дуже багато планів, ще скільки ненаписаних рядків, скільки невиданих книг. Її рукописи згоріли там, у гуртожитку”, — каже донька Людмила.
У Лідії залишилися донька, троє онуків, п’ятеро правнуків і рідна сестра.
Світла пам’ять.