Під час повномасштабного вторгнення в Україну, Росія залучила свої офіційні війська. Більшість відомих сепаратистів 2014 року залишись на узбіччі, когось вже вбили, а деякі досі воюють проти України. Ми зібрали, що відомо у 2022 році про тих бойовиків, які вели людей у 2014-му.
В цьому тексті ми зібрали актуальні дані про Ігоря Гіркіна, В’ячеслава Пономарьова, Ігоря Безлера, Сергія Здрілюка, Олександра Захарченка, Дениса Пушиліна, Олександра Ходаковського, Олександра Бородая, Андрія Пургіна, Павла Губарєва, Арсена Павлова, Михайла Толстих, Володимира Анданова, Ахру Авідзба, Євгена Жиліна, Олега Пулатова, Сергія Дубинського, Олександра Можаєва, Валерія Болотова, Ігоря Плотницького, Олега Анащенка, Олександра Беднова, Миколу Козіцина, Олексія Мозгового та Павла Дрьомова.
Для того, щоб миттєво перейти до даних про конкретного бойовика, натисніть на його прізвище.
Дані в матеріалі зібрані з відкритих джерел, всеукраїнських та російських ЗМІ, соціальних мереж самих бойовиків.
Офіційно відставний офіцер збройних сил РФ та колишній полковник ФСБ має одну з головних ролей у створенні т.з. “ДНР” у 2014 році. Він очолював диверсійний загін, який захопив Слов’янськ, після чого розпочали Антитерористичну операцію.
Гіркін у міжнародному розшуку з 2019 року, а у 2020-му його почали шукати й українські слідчі за підозрою в катуванні та розстрілах людей на Донбасі. Після повномасштабного вторгнення колишнього ватажка бойовиків не стали залучати до війни. Станом на 15 липня він живий та залишається на території Росії. Там він публікує дописи на своїх сторінках у соцмережах, дає інтерв’ю російським ЗМІ та проросійським Youtube-каналам.
Зараз Гіркін активно критикує російське керівництво та закликає до ще більшого масштабування війни проти України.
“Без проведення хоча б часткової мобілізації у РФ здійснювати глибокі стратегічні наступальні операції на т.з. “Україні” — і неможливо, і гранично небезпечно”, — писав Гіркін 20 квітня.
Він настільки часто закликав до загальної мобілізації в Росії, що став героєм інтернет-мемів навіть серед самих росіян.
В’ячеслав був активним учасником російської диверсійної діяльності в Україні навесні 2014 року. Самопроголосив себе тимчасовим “мером” Слов’янська. Тримав у заручниках американського журналіста Саймона Островського.
10 червня 2014-го Ігор Гіркін організував переворот проти псевдомера, чоловіка заарештували, а на його місце поставили Володимира Павленка. 5 липня Пономарьов втік зі Слов’янська разом з іншими бойовиками у Донецьк та дав інтерв’ю, де заявив, що буде воювати проти України далі.
Ігор Стрєлков неодноразово називав Пономарьова алкоголіком та наркоманом.
До 2015 року цей бойовик з’являвся іноді в ЗМІ, даючи інтерв’ю про свою діяльність та Гіркіна в Україні. З 2017 року з’явилась інформація, що він працює на будівництві в Москві, а мешкає в гуртожитку. Оскільки російська влада ніяк не допомогала своїм найманцям-колаборантам. У 2021 році Пономарьов обіцяв, що у разі загострення на Донбасі повернеться і буде воювати проти України.
28 травня 2022 з’явилось відео з окупованого Лимана, де показали, що Пономарьов дійсно воює під час масштабної війни проти України та брав участь в окупації міста.
“До оселі залишилося зовсім небагато. 36 км. Я в Червоному Лимані (Лиман, – ред.). Скоро додому”, — казав про свої наміри бойовик.
Відео: телеграм канал окупантів
Станом на 24 червня інформації щодо його смерті немає, ймовірно він продовжує воювати в лавах окупаційної армії.
Російський військовий, у квітні 2014 року в складі диверсійної групи брав участь у захопленні будівлі СБУ в Донецькій області та райвідділу міліції в Горлівці. Ймовірний організатор вбивства депутата Рибака та ще кількох проукраїнських людей, яким терористи заживо розрізали животи, потім одягли їм рюкзаки з піском і ще живими втопили у річці.
До листопада 2014 року він воював проти України та вів свої справи у Горлівці, його називали “господарем міста”. Були повідомлення, що начебто російські спецслужби вбили Безлера, але пізніше цю інформацію спростували. Окуповану Донеччину він покинув і про його повернення інформації не надходило. У 2015 році заявили про повернення Безлера в Горлівку. Тоді між ватажками бойовиків були суперечки. Він казав, що тодішній ставленик окупантів в Горлівці Кім брав участі у Революції гідності.
У 2017 році ООН опублікувала доповідь про сексуальне насильство під час війни в Україні. Зокрема там було і про злочини Безлера, який разом з іншими бойовиками викрали двох жінок та чоловіка. Чоловіка били, поки він не знепритомнів. А жінок побили і зґвалтували щонайменше 7 окупантів. Одну з них катували електричним струмом, дроти зі струмом приєднали до її грудей.
У 2020 році Безлер давав свідчення у справі MH17, тоді представник слідства вирішив, що роль Безлера у справі MH17 була “не ключовою”. Втім розслідувачі з “Bellingcat” опублікували матеріал, де вважали, що він був замішаний у збитті літака. Через це Безлер подав позов проти розслідувального проєкту у вересні 2020 року. І в московському суді йому вдалося відсудити у розслідувачів 340 тисяч російських рублів за моральну шкоду, коли його називали “важливим свідком” катастрофи літака та припускали, що його підлеглі могли повідомити росіянам про літак.
За чисельні злочини проти України у 2021 році його планували судити. СБУ завершили досудове розслідування щодо бойовика.
На початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну інформації про його участь у війні не було. Але потім він з’явився на окупованій території Запорізької області.
19 квітня його бачили в окупованому Бердянську, а 28 квітня проросійські групи писали, що він приїздив в окуповані Пологи. Це неподалік лінії зіткнення. Майже весь Пологівський район знаходиться під окупацією, за винятком міст Гуляйполе та Оріхів, які боронять ЗСУ.
Наразі невідомо, чи Безлер бере участь у бойових діях проти ЗСУ чи обіймає посаду в адміністрації окупантів.
Сергій — українець, який обрав сторону окупантів. У 2014 році він став т.з. “головою контррозвідки ДНР”.
Коли родичі бойовика на Вінниччині дізналися про його діяльність, то вмовляли здатися українській владі, а мати назвала ганьбою діяльність сина.
З 12 травня 2014 року став т.з. “заступником командувача збройних сил ДНР”. В листопаді в нього був розлад з іншими бойовиками, тож “Абвера” відправили “на підвал”. Втім через тиждень бойовик вже перебував у Криму. На початку 2017 року стало відомо, що Здрілюк зайнявся аграрним бізнесом в окупованому Криму.
25 травня 2017 року деякі ЗМІ повідомили про смерть бойовика в районі селища Спартак під Донецьком. Але інформація не підтвердилась.
У вересні 2019 року він намагався балотуватися від партії “КПРФ” на псевдовиборах, які проводили загарбники в окупованому Криму.
Інформації про участь Здрілюка у відкритій війні проти України немає.
Захарченко з 2014 по 2018 рік очолював терористичне угрупування “ДНР”.
3 листопада 2015 року, після нелегітимних виборів, його офіційно оголосили лідером псевдореспубліки.
Ватажок бойовиків був замішаний у безлічі злочинів. Він був фігурантом справ щодо створення терористичного угрупування та трагедії під Волновахою.
Загинув Захарченко 31 серпня 2018 року від вибуху у ресторані “Сєпар” на бульварі Пушкіна в Донецьку. Колаборанти звинуватили у смерті бойовика двох затриманих “українських диверсантів” та особистого охоронця Захарченка, який зник з місця пригоди.
Пушилін — уродженець Макіївки. Єдиний відомий учасник подій 2014 року, який за цей час піднявся по кар’єрній драбині.
Пушилін став відомим після 5 квітня 2014 року. Тоді він назвав себе заступником “губернатора Донеччини” Павла Губарєва.
Пізніше його призначили представником т.з. “ДНР” на зустрічі у Мінську, також він очолював т.з. “Народну раду ДНР”. Ще тоді він погрожував Україні повномасштабною війною.
Після вбивства Олександра Захарченка, Пушилін зайняв його місце, провівши серед мешканців окупованої Донеччини псевдовибори.
З того часу він залишається ватажком окупаційної адміністрації в Донецькій області. 21 лютого Денис Пушилін їздив у Росію на зустріч з президентом Росії Володимиром Путіним та підписував документи про визнання т.з. “ДНР”. І впроваджує російську політику в окупації далі.
Олександр у 2014 році зрадив Україну та став одним з ватажків т.з. “ДНР”, очоливши терористичне угрупування “Восток”. Активно воював проти українських захисників. Кілька місяців був “міністром безпеки ДНР” та “секретарем ради безпеки ДНР”.
Ходаковський неодноразово сварився з іншими бойовикам. У 2016 році його навіть звинувачували у “підривній діяльності на користь Україні”.
Він за всі ці роки не покинув території окупованої Донеччини. А коли почалась повномасштабна війна, повернувся до зброї. Його батальон “Восток” брав участь в окупації Маріуполя. Періодично Ходаковський розповідає російським ЗМІ про ситуацію на фронтах та критикує обмін полоненими. Станом на 7 липня повідомлень про його загибель немає.
Бородай — громадянин Росії, який приїхав на окуповану Донеччину та з 16 травня 2014 року обіймав посаду т.з. “голови Ради міністрів ДНР”. За кілька місяців подав у відставку. Згодом очолив створений у Росії “Союз добровольців Донбасу”, де збиралися найманці, які воювали проти України.
У 2019 році він відзначився такою заявою:
“Перед президентом РФ Путіним ми всі заборгували. Ми — це добровольці, які прийшли у 2014 році. Ми йому заборгували таку дрібницю як наші життя. Всі, хто прийшов у першій половині 2014 року, пам’ятають яка ситуація склалася у другій половині липня 2014 року. Якби не його політика, рішення і дії, то нас би не було. Так само як і не було б російського Донбасу: Донецької та Луганської народних республік”, — сказав Бородай.
У 2021 році бойовик переміг у виборах до Думи РФ від путінської партії “Єдина Росія” по Ростовській області. Увійшов до комітету у справах СНД, євразійської інтеграції та зв’язків зі співвітчизниками.
В грудні 2021 року команда Олексія Навального провела розслідування щодо ексватажка бойовиків. Вони тоді виявили, що у жовтні 2015 року Бородай купив у Москві квартиру вартістю понад 100 млн рублів. В тому ж році він став власником апартаментів площею 104 квадратних метри у Дубаї на Палм-Джумейрі у житловому комплексі GRANDEUR RESIDENCES. У розслідуванні йдеться, що аналогічні квартири коштують зараз 450 тисяч євро.
Під час повномасштабної війни Бородай визнав, що знаходиться на окупованій території Донбасу, оскільки проти України воюють його “друзі”, а сам він працює над тим, щоб непідконтрольна Донеччина швидше переходила на стандарти країни-агресора.
15 квітня 2022 року стало відомо, що Бородай на посаді депутата Держдуми заробив 2,3 млн рублів. За рік до цього, коли він ще був кандидатом, то вказав у декларації нульовий дохід.
Особисто він не бере участь у війні, але підтримує окупаційні адміністрації як політик та регулярно дає коментарі для пропагандистських ЗМІ росіян. В одному з них він відмітився такою заявою:
“Нам просто треба знищити те, що називається українською державністю”, — сказав ватажок бойовиків.
Пургін – співзасновник терористичної організації “Донецька республіка”.
16 травня 2014 року став т.з. “віце-прем’єром уряду ДНР”, а 14 листопада – “головою Народної Ради”. 20 червня потрапив до списку санкцій США.
28 лютого 2015 року його госпіталізували у лікарню з підозрою на мікроінсульт.
У вересні 2015 він розповів, що його скинули з “посади” у псевдореспубліці, а потім 4 доби тримали “на підвалі”. За даними ЗМІ, його усунули з посади через конфлікт з Денисом Пушиліним щодо подальшого розвитку окупованої Донеччини.
Після цього Пургін намагався створити якусь альтернативну віртуальну “Донецьку республіку”. 6 лютого 2017 року його позбавили т.з. “мандата депутата ДНР” за те, що той пропускав всі засідання.
На початку 2019 року Пургіну навіть відмовили у видачі т.з. “паспорта ДНР”. 6 листопада того ж року він став головним редактором окупаційного ЗМІ “Новороссия”.
Він не бере участь в бойових діях. Втім продовжує пропагандистську антиукраїнську роботу.
Павла у березні 2014 року на проросійському мітингу оголосили т.з. “народним губернатором”. Він активно агітував за приєднання Донецької області до Росії, за що СБУ затримали бойовика, але згодом обміняли на полонених силовиків. З 2016 року його “призначили” псевдомером Ясинуватої, але згодом він покинув окуповану Донеччину.
З 24 січня 2017 року СБУ розпочала розслідування відносно Губарева за підозрою у низці злочинів проти України.
За 5 годин до перших ракетних ударів по всій Україні і початку повномасштабного вторгнення Росії, він оголосив на своїй сторінці Вконтактє про “визвольний похід”.
18 березня з’явились повідомлення що Павло підписав контракт з окупаційними військами та воює десь на Київщині. 25 травня інший колаборант Ігор Гіркін повідомив, що Павло вже воює проти України під Ізюмом.
Останні повідомлення від себе він залишив 4 квітня. Ймовірно він живий і продовжує воювати проти України.
Павлов — росіянин, який у 2014 році приїхав воювати проти України. Командир терористичного батальйону “Спарта” та учасник воєнних злочинів, зокрема страти полонених. Був відомий також тим, що міг відкрити вогонь з гранатомету навіть по своїм.
У вересні 2016 року серед ватажків бойовиків почалися конфлікти. Очікувався переворот, тому Павлова відправили допомогти тодішньому ватажку т.з. “ЛНР” Ігорю Плотницькому втримати владу над окупованою Луганщиною.
Тоді ж в полоні російських найманців загинули Геннадій Ципкалов і Віталій Кисельов, які також працювали на окупаційну адміністрацію, але потім потрапили “на підвал”. Померли вони начебто від тортур бойовиків “Спарта”. Після чого Павлов начебто і потрапив в “немилість” до російських кураторів.
Його вбили у 2016 році — підірвали у ліфті багатоповерхівки Донецька, де Павлову подарувала квартиру окупаційна влада. Через значні каліцтва ідентифікувати труп вдалося тільки по одягу.
Вперше Михайло з’явився на війні проти України у травні 2014 року разом з Ігорем Гіркіним при окупації Слов’янська.
Російська пропаганда розкрутила цього бойовика за прізвиськом “Гіві” так, що він став популярнішим, ніж деякі ватажки бойовиків. Толстих був командиром батальйону російських найманців “Сомалі”. Він був відомий жорстоким поводженням з українськими полоненими.
8 лютого 2017 року Толстих вбили, його підірвали в Макіївці у власному кабінеті. За неофіційною версією, його вбили російські куратори.
Анданов приїхав в Україну у 2014 році як “доброволець” та став відомий у мережі за відеороликами. Брав участь у боях за Дебальцеве та причетний до розстрілу військовополонених української армії у Логвиновому. Воював проти України на окупованому Донбасі до 2016 року.
Його полюбили російські пропагандистські ЗМІ. Але після 2017 року він зник і з’явився у 2019-му, воюючи найманцем у ПВК “Вагнер” за Росію в Сирії.
Коли почалось повномасштабне вторгнення Росії, бойовик теж відправився воювати проти України. Але в червні 2022 року він загинув під Харковом.
Бойовик у 2014 році приїхав воювати проти України на Донбас та привіз з собою ще 20 окупантів. Спочатку він був у складі терористичного угрупування “Оплот”, але згодом створив свою ватагу бойовиків та назвав її “Пятнашка”. Воював проти України за Саур-Могилу, Іловайськ, Мар’їнку, а також брав участь в боях у районі Дебальцевого та Донецького аеропорту.
В лютому 2019 року повернувся в самопроголошену “Абхазію”. 11 червня 2020, після приходу до псевдовлади Аслана Бжанії, став його помічником з “міжнародних зв’язків”.
У серпні 2020 року Авідзба протаранив паркан на російсько-абхазькому кордоні, і з’ясувалась його заборгованість по податках. Пізніше Авідзба оштрафували на 100 тисяч рублів за незаконний перетин державного кордону Росії.
4 березня 2021 року Авідзба заарештували на місяць в Сухумі під час допиту в службі держбезпеки, куди він з’явився самостійно. Його підозрювали у незаконному зберіганні зброї. 9 березня він оголосив голодування.
11 червня 2021 року бойовика засудили до трьох років позбавлення волі умовно з випробувальним строком у два роки та штрафом в 10 тисяч рублів.
Бойовик повернувся воювати проти України у відкритій війні, про свою участь він розповів у ЗМІ ще 27 лютого. Станом на 5 липня, його останній коментар ЗМІ був від 24 червня, коли він перераховував чого не вистачає їм у війні проти України.
На свою сторінку у забороненій в Україні соцмережі “Вконтакте” він заходив 26 червня.
Жилін — харків’янин. Прославився в ЗМІ, коли погрожував допомогти міліції розчистити центр Києва від мітингувальників на майдані.
Він брав участь у захоплення урядових будівель України. Займався звезенням “тітушок” на майдан в Києві, бив українських активістів. Євген Жилін був засновником бійцівського клубу та громадської організації “Оплот”, в який входило 350 людей. Ці люди приїжджали на майдан Незалежності та брали участь у сутичках проти українських активістів. Також це угрупування отримало популярність коли колаборанти з “Оплоту” відрізали вухо активісту “Автомайдану” Дмитру Булатову.
В “Оплоті” не тільки тренувалися, але й збирались проросійськи налаштовані люди.
З Харкова Жиліна змусити тікати, коли 28 лютого 2014 року в місто прибуло підкріплення з Правого сектора. Вони вирушили до будівлі “Оплоту”, де збиралися битися з колаборантами. Але, коли прийшли, їх обстріляли з пістолета ТТ. Коли бійці увійшли у спортивний клуб, там вже нікого не було.
Згодом він воював проти українських військових в окупованому Слов’янську.
Загинув Жилін 19 вересня 2016 року у ресторані “Ветерок” у підмосковному селищі Гірки-2, колаборанта вбили пострілом у голову. За деякими версіями, таким чином російська сторона прибрала важливого свідка своїх злочинів.
Російська сторона тоді припускала, що мотивом злочину була боротьба за розподіл коштів, отриманих від незаконного продажу вугілля, яким начебто займався Жилін в т.з. “Л/ДНР”.
За даними Bellingcat, Олег — колишній підполковник Збройних сил Росії, у 2014 році він воював проти України. Його підозрюють як одного з голових фігурантів справи MH17, оскільки чоловік був причетний до охорони установки “Бук” на місці запуску на південь від Сніжного.
Під час війни у 2014 році командував підрозділом радіорозвідників окупантів. На цьому відео Ігор Гіркін віддає йому наказ знищити виявлених бійців ЗСУ (з телефоном в руках).
Відео: Life.ru
До 2017 року перебував на окупованій Донеччині, але зі слів окупанта “Хмурого”, в підрозділі якого він воював, Пулатова звільнили з лав бойовиків за пияцтво, після чого він втратив квартиру та “бомжував”.
26 квітня 2018 року бойовик “Хмурий” розповів, що Олега Пулатова затримали на окупованій Донеччині, через деякий час його відпустили, орієнтовно через місяць.
В листопаді 2020 року він давав інтерв’ю по справі MH17.
У вересні 2021 року головуючий суддя Хендрік Стінхейс повідомив, що свідок, відомий як G9O81, який був важко хворий, — помер. Деякі ЗМІ вирішили, що помер саме Пулатов.
Інформацію про його смерть не зміг, ні спростувати, ні підтвердити і Гіркін.
Але 10 червня 2022 року в суді по справі MH17 стало відомо, що обвинувачений у цій справі Олег Пулатов просить визнати його невинним і виправдати.
Щодо участі цього бойовика у відкритій війні Росії проти України інформації немає.
Сергій з 2014 року воював проти ЗСУ. Він засновник і перший очільник військової розвідки терористичного угрупування “ДНР”. Міжнародна слідча група підозрює його у причетності до збиття Боїнга MH17 у 2014 році.
Він залишив Донеччину на початку 2015 року і зараз живе у Ростовській області. Його вигнали зі скандалом та заборонили в’їзд на окуповану Донеччину.
За даними міжнародної дослідницької групи Bellingcat, Дубинський живе разом із сім’єю в Ростовській області на хуторі Великий Лог. Катається на дорогому канадському квадроциклі та має ділянку в кілька десятків соток.
Він іноді давав інтерв’ю щодо справи по MH17.
Станом на 14 липня повідомлень про його смерть або участь в масштабній війні проти України знайти не вдалось.
Бойовик був відомий в 2014 році під прізвиськом “Бабай”. Член російської козацької організації “Вовча сотня”.
Втім вигляд “справжнього козака” оманливий, оскільки в інтерв’ю він зізнався, що 5 років відсидів у в’язниці за розповсюдження коноплі. А також його розшукували за спробу вбивства.
В червні 2014 року між бойовиками відбувся конфлікт. Гіркін звинуватив Можаєва у дезертирстві. Олександр покинув територію України і більше інформації про його повернення немає.
Влітку 2015 року бойовик випрошував гроші для себе та родини, оскільки залишився покинутий і йому не було за що купувати їжу або одяг.
У 2016 році він розповів, що безробітний, оскільки війна в Україні “відкрила йому очі, що в Росії все теж не гаразд”. Бойовик не хотів йти працювати за 7-15 тисяч рублів вантажником або сторожем. Тому він казав, що чекає на початок нової війни в Україні, щоб знову заробити грошей. Тоді ж він підтвердив, що ватажки т.з. “ЛНР” звинуватили його у грабежі та насильстві. Отже, якщо він і повернеться на окуповану територію України, то очікує, що його одразу кинуть “на підвал”.
У квітні 2021 року в нього знайшли щонайменше 42 кущі марихуану, які він посіяв на своєму городі.
Пізніше, влітку 2021 року у російського найманця вилучали 46 грамів висушеної марихуани. Можаєв ховав заборонені речовини у підвішеній на мотузці картонній коробці.
У травні 2022 року в ЗМІ писали, що його в черговий раз засудили за зберігання та вирощування марихуани.
Бойовик визнав свою провинну. Російський суд вирішив пом’якшити покарання, через те що він “брав участь у бойових діях на користь Росії”, а також через те, що в чоловіка троє дітей.
Можаєву призначили штраф в 60 000 російських рублів. Про участь бойовика у повномасштабній війні проти України інформації немає.
Колаборант Валерій Болотов став першим очільником проросійського формування т.з. “Луганська народна республіка”.
Спочатку він разом зі спільниками захоплював адміністративні будівлі в Луганську, а у квітні 2014 року бойовики оголосили Болотова т.з. “народним губернатором”. Та в серпні 2014-го він оголосив про свою відставку нібито через поранення.
Двома роками пізніше він дав інтерв’ю, в якому розповів, що його змусили піти, назвав це змовою.
27 січня 2017 року він помер. Причину його смерті назвали наступного дня — гостра серцева недостатність. Однак, його дружина Олена Болотова мала свою версію. За її словами, колишній ватажок бойовиків помер невдовзі після того, як випив каву в одному з барів Москви під час “ділової зустрічі”.
Українець, який в травні 2014 року став т.з. “міністром оборони ЛНР”. Вже в серпні його призначили керувати окупованою територією Луганської області.
Він особисто керував військовими операціями проти України. Наприклад, за деякими даними, Плотницький відповідальний за знищення частин української армії під Зеленопіллям.
6 серпня 2016 року ватажка бойовиків начебто спробували вбити. На перетині вулиці Ватутіна і Карпінського в Луганську фугасом підірвали його позашляховик. Однак вже наступного дня його виписали з лікарні, через що поширилась інформація, що це був “самопіар”.
В листопаді 2017 року Плотницький написав заяву про відставку і з того часу переховується. У лютому 2018 року з’явилась інформація, що Плотницького заарештували за крадіжку 1 млрд доларів. Однак це не підтвердилось.
В березні 2021 року екс-ватажка “ЛНР” заочно засудили до довічного терміну за збиття Іл-76 у 2014 році, де загинули 49 військових ЗСУ.
З того часу інформації про нього у ЗМІ немає, ймовірно він продовжує ховатися на території Росії.
Олег брав участь у війні проти України з весни 2014 року. Влітку того ж року воював у Дебальцевому проти України. Анащенко очолював т.з. “збройні сили ЛНР”.
Його вважають головним винуватцем трагедії з Іл-76 у Луганську, де загинув бахмутянин. Тоді бойовики збивши український літак вбили 9 членів екіпажу та 40 десантників. На той час, це була найбільша одночасна втрата для ЗСУ.
4 лютого 2017 року Анащенко вбили. Підірвали у власному авто.
У 2020 році тодішній спікер міністерства внутрішніх справ Артем Шевченко сказав, що Анащенко командував всією ППО у луганських терористів. Знищили бойовика, за даними МВС, українські спецслужби.
Олександр з березня 2014 року був командиром терористичного угрупування “Бетмен”, яке воювало проти України в Луганській області. В серпні 2014 року він встиг покерувати найманцями на посаді т.з. “міністра оборони ЛНР”.
Хотів взяти участь у псевдовиборах, які провели на окупованій Луганщині 2 листопада 2014 року. Але, через суперечки з Ігорем Плотницьким, його зняли з “виборів”. Тоді між терористичними угрупуваннями навіть зав’язалась перестрілка.
Загинув Беднов 1 січня 2015 року. Коли він їхав біля Лутугіного, колону його машин розстріляли з автоматів, гранатометів та вогнеметів. Його банда тоді звинувачувала у вбивстві свого ватажка Ігоря Плотницького.
Козіцин — активний учасник російської інтервенції в Україну починаючи з 2014 року. В Україні тоді перебувало 3-4 тисячі бойовиків, які називали себе “козаками”. Вони у 2014 році контролювали окуповані Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Антрацит, Красний Луч, Свердловськ та Алчевськ.
Втім, доволі швидко між угрупуваннями терористів почались сварки та сутички. Наприкінці травня 2014 року “козацькі” найманці не поділили зброю з іншим угрупуванням бойовиків — Валерія Болотова. В червні Болотов звинуватив “козіцинських бійців” у пограбуваннях та мародерстві.
1 грудня 2014 року бойовик покинув Україну. З того часу повідомлень про його повернення на окуповану територію не було.
У 2017 році розповсюдили інформації про начебто смерть Козіцина. Однак, це виявилось не правдою. Наприклад, він записав звернення у 2020 році, де спростував чутки, що начебто готує “військовий переворот” в т.з. “ЛНР”. Того ж року він отримав медаль за бойові дії проти ЗСУ в Дебальцевому.
Після початку повномасштабної війни, він розповідав, що особисто зброю в руки не брав, однак його знайомі пішли воювати, а підлеглі “козаки” першої, другої та третьої черги готові теж йти воювати.
В червні 2022 року на його каналі з’явилось відео, де був перелік тих окупантів-козаків, які вже загинули в Україні, а також звернення до нього від одного з загарбників, який воює в окупаційних військах. Окупант дякував Козіцину за допомогу. Тобто він продовжує підтримувати активну війну.
Олексій — ватажок незаконного військового угрупування “Прізрак” т.з “ЛНР”. Розташовувався він зі своїми найманцями в Антрациті та Лисичанську. Був єдиним, хто відправив підкріплення Гіркіну у Слов’янськ. Та у Мозгового були сутички з іншими угрупуваннями бойовиків.
У 2014-му “Прізрак” об’єднали з “Козачою національною гвардією” Павла Дрьомова, а разом вони перейшли під пряме підпорядкування Гіркіна.
Та вже в перші місяці цих бойовиків змусили бігти з Лисичанська та Сєвєродонецька в Алчевськ. В січні 2015 року бойовики “Прізрака” на чолі з Мозговим воювали проти ЗСУ за Дебальцеве.
У 2015 році суперечки з іншими ватажками окупантів продовжились. 9 травня Мозговий організував військовий парад в Алчевську, хоча йому це забороняв робити тодішній ватажок т.з. “ЛНР” Плотницький. За проведення параду його погрожували вбити.
Вбили Мозгового 23 травня 2015 року. Коли він їхав на автівці з Алчевська в Луганськ його машину розстріляли з кулемета. Більшість навіть проросійських ЗМІ звинуватили в його загибелі ватажків т.з. “ЛНР”.
Павло — т.з. “отаман” підрозділу “Донських козаків”, був комендантом окупованого Стаханова на початку російсько-української війни. Співпрацював з Мозговим, згодом почав сваритись з іншими ватажками бойовиків. Дрьомов звинуватив Ігора Плотницького у торгівлі вугіллям з Україною, а також мародерстві гуманітарки з Росії. Він також стверджував, що має компромат на “очільника” псевдореспубліки та хотів мати автономію від керування Плотницького.
5 грудня 2015 року одружився у Санкт-Петербурзі. Відсвяткувати весілля бойовик хотів в окупованому Стаханові, але того ж дня його машину підірвали, він загинув на місці.