“Що вийде з того покоління?”: як 23-річний бахмутянин воює вже чверть життя та охороняє небо України (ФОТО)

Олександр Кудряшов з Бахмута на псевдо “Донбас” — один з тих, хто пильнує небо України від російської загрози. На війні він з 18 років. Нині вже офіцер, і у його підпорядкуванні є вдвічі старші чоловіки.  Ми розпитали, як він наближає перемогу і в боях за які міста був.

 

Бахмутянин Олександр Кудряшов — командир взводу зенітно-ракетної батареї, зараз він боронить повітряний простір на Сумському напрямку. Хлопцю 23 роки, шість з яких він захищає рідний край від російських загарбників. Це чверть усього його життя. Він обдумує кожну фразу перед тим, як її вимовити. Більшість з них починає зі зважених “Скажу так …”

 

Поки українці сплять, Олександр чергує біля військової техніки та дивиться чи не летить щось з боку Росії. Для знешкодження загрози у нього та його побратимів часто є менше хвилини. 

“Коли в наш бік, у нашому районі відповідальності, летить та чи інша загроза, її треба знешкоджувати. На це у нас є 15-20 секунд. Ворог (росіяни, — ред.) дивиться на певні пересування наші, а ми дивимося попереду ворога”,  —  каже військовий. 

За його словами, на ділянці кордону з Росією, де він стоїть, провокації є ледь не щодня. 

“Росіяни запускають дрони-розвідники та саморобні пристрої, GPS-маячки скидають на позиції дислокації наших військ. А також намагаються вербувати місцевих”, — розповідає військовий. 

Олександр пішов до ЗСУ на контрактну службу одразу після закінчення школи. Його знає увесь патріотичний Бахмут — з 2014 року Сашко, тоді ще школяр, сам ходив на українські акції, урочисті заходи, плетіння маскувальних сіток, концерти військових музикантів тощо.

“Тоді я допомагав, чим міг. Як не крути, ми зараз пишемо нашу історію. Колись [бахмутські] бабусі на нас казали: “Та що з нього буде? Що з нього взяти? Що вийде з того покоління?” А коли настала війна, ці бабусі пішли за рашку (Росію, — ред.), а “це покоління” воює за Україну — на Донбасі, Херсонщині, у Запоріжжі. Захищаємо наших дітей, батьків від російської “орди”, — згадує військовий. 

До вторгнення Росії Олександр Кудряшов воював зокрема й у Бахмутському районі, на Світлодарській дузі, у 2018-му.

Олександр Кудряшов  —  учасник оборони Луганщини

24 лютого 2022 військовий ЗСУ Олександр Кудряшов з Бахмута складав перший практичний іспит у військовому виші перед випуском. Тож єдине, що змінилося для нього відтоді, — у відкритій війні Росії проти України він воює в офіцерському званні. 

Щоб знешкоджувати загрози, без вищої математики не обійтися. І це буквально. Цю науку довелось опанувати вже дорослим — в школі алгебра та геометрія Олександра не цікавили, та й не давалися. 

“Синуси-косинуси мені знадобилися, у нашій справі без них не обійтись. У цій професії мені довелося вивчити математику, аби знати похибку в тій чи іншій формулі, яку вираховую. Я свого часу на математику не зважав, але у виші мене навчили “з нуля”. Можна за допомогою карти, компаса й простої лінійки на звичайному калькуляторі скласти формулу й далі керувати підрозділом”, — ділиться бахмутянин. 

Його рідні школи №№ 1 та 5, що на південній околиці Бахмута, окупанти знищили першими, ще влітку 2022-го. Військовий каже, що не хоче про це говорити, бо це йому болить. 

“Намагаюсь не згадувати цього. Маму я евакуював за 2 дні до влучання снаряда у нашу хату. 4 липня торік мій дім вщент зруйнувала російська армія”, — каже він.

Навесні 2022-го він боронив Луганщину у складі мінометного підрозділу. 

“2 квітня я зі своїм підрозділом потрапив у Сєвєродонецьк. Бойове завдання було поставити бойові позиції на околиці міста для його оборони. Ми виконували роль приманки, аби заманювати на себе ворожі війська. А наші виконували контр-дії на інших напрямках. Був такий стратегічний хід, ми втримали, наскільки могли, оборону міста”, — згадує Олександр.

Проте наприкінці червня ЗСУ все ж залишили Сєвєродонецьк — сили були занадто нерівні. 

“Наші сили не могли протистояти ворогу (російській армії, — ред.), бо його сили переважали у 4-5 разів.  Лисичанськ ми обороняли до вечора 30 червня. Потім була команда відійти на заготовлені вогневі позиції, це було у ніч на 1 липня”, — розповідає він. 

Командування ЗСУ визнало втрату контролю над Лисичанськом ввечері 3-го липня. 

Двоє з його побратимів часів оборони Луганщини потрапили у російський полон. Ці військовополонені підтверджені російською стороною. 

“За законами РФ моїх побратимів засудили до 8 років за “вбивство мирних жителів Донбасу”,  —  каже Кудряшов. 

“Те, що цивільний “палить” твою позицію, легко побачити по його поведінці”

Вже тоді на Луганщині він побачив тих місцевих, які чекали на росіян та відмовлялись від евакуації у безпечніші українські регіони. Каже, що всі ці їхні “маневри” навколо військових були помітні. 

“Зараз тобі людина посміхається, а тільки ти до неї повернешся, вона тобі кинжал у спину увіткне. І в тих містах Луганщини такі випадки траплялись. Люди знімали на смартфони, щось записували у блокнотики про дислокацію наших сил”,  —  розповідає Олександр. 

І цю науку він теж проходив й у теорії, й на практиці. 

“Те, що людина “спалює” твою позицію, дуже легко побачити по її поведінці — як вона з тобою говорить та поводиться, який зоровий контакт. Це зветься військова психологія, ти розумієш, коли людина каже тобі правду чи намагається щось приховати”, — розповідає військовий. 

Нині таких ймовірних зрадників виявляють майже щодня на його рідній Донеччині — серед цивільних, які відмовляються виїжджати з обстрілюваних сіл та міст. Там ЗСУ доводиться фактично воювати на два фронти, будь-якої миті очікуючи “удару у спину” від своїх же співгромадян. 

• У Торецьку за день виявили 12 ймовірних коригувальників та колаборантів РФ, — патрульна поліція (ФОТО)

“Всі, хто досі залишився у Бахмуті, — це не зовсім мирне населення, це ті, хто чекає на “руський мир”, — вважає він.

У ті дні, коли довелося відійти від Лисичанська, він побачився у Бахмуті з мамою. 

“1 липня біля торговельного центру “Україна” у Бахмуті російські війська завдали ракетного удару з “точки У”. Ми як раз їхали тією дорогою до обіду, і тієї воронки там не було. За півтори-дві години я почув потужні “прильоти” у тому районі. Слава богу, з наших військових там ніхто не постраждав”, — каже він. 

Пізніше він воював під Водяним та Опитним у районі Донецького аеропорту. Зараз, за даними з відкритих джерел, на тих позиціях вже росіяни, каже він.

За цей період Олександр дістав дві контузії, проте ніяких наслідків цього зараз не відчуває. 

“Хлопці мене витягли з-під завалу під Водяним, привалило трохи. У сусідню стіну влучив танковий снаряд, мене оглушило. Такий дзвін у вухах стояв! Звук як потяг на залізничній станції тормозить, аж хочеться на землю впасти й здохнути. Кров з вух трохи текла — барабанні перетинки полопались. Я нікуди не звертався по меддопомогу”, — розповідає він.

На майбутнє думає не про це. Після перемоги Олександр мріє відкрити власний бізнес — щось пов’язане з автомайстернею та токарною справою.

Загалом ці роки на війні дуже змінили його. 

“Змінилися погляди: що таке людське життя, моральні та етичні цінності. Якщо в тебе є справжні друзі, які витягнуть тебе з вогню, коли ти поранений, — оце найголовніше. Кажуть, що без грошей чи влади ти не людина, — це все брехня”, — наостанок каже він.  

***

55-річний бахмутянин Андрій Мельник воював в теробороні з лютого 2022. До вторгнення він був відомим у місті шевцем. Про його бойовий шлях ми розповіли в матеріалі “Трактористи та шахтарі з автоматами: як тероборона з місцевих воює в Бахмуті та по Донеччині”.