Що НАТО дає економіці: розвиток чи витрати (розбір на прикладах пострадянських країн)

НАТО — це військово-політичний альянс. Головне правило організації: члени союзу відповідають за безпеку один одного.

Але для військового розвитку потрібні гроші. Що окремо і прописано у вимогах до країн-членів НАТО. Тож є думка, що вступ до альянсу — це лише про витрати. Подивимось на це на прикладах.

"Якщо ви хочете зрозуміти, які вимоги висуваються до країн-членів НАТО, то ви берете вимоги, які висуваються до країн-членів ЄС, і додаєте до них оборонний компонент. Всі ті критерії соціальної сфери, економіки, боротьби з корупцією і так далі, які застосовуються в контексті виконання нашої угоди про асоціацію з ЄС, те саме буде застосовуватись і в НАТО", — пояснює заступник міністра закордонних справ Єгор Божок.

"Все дуже чітко задокументовано і зафіксовано. Є вимоги щодо рівня економічного розвитку, оскільки країна має бути спроможна робити внески в бюджет НАТО, які не є маленькими, це не дешево. Всі мають виділяти 2% ВВП", — додає експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу Українського інституту майбутнього Ілія Куса.

Але при цьому, вже на етапі остаточної підготовки до приєднання, країни-члени альянсу починають вкладати гроші в майбутніх партнерів. Так було з країнами пострадянського простору.

Так, в економіку Польщі в 1997 році (час оголошення рішення про вступ до НАТО) вклали 2,7 мільярда доларів прямих іноземних інвестицій, у 1998 — 5 мільярдів доларів, у 1999 (рік вступу до НАТО) — вже 8 мільярдів доларів. В Чехію в 1997 р. інвестори вклали 4 мільярдів доларів, в 1998 — 9,8 мільярда доларів, у 1999 р.— 12,8 мільярда доларів; в Угорщину — в 1997 р.— 6,2 мільярда доларів, у 1998 р.— 10,2 мільярда доларів, у 1999 р.— 14,5 мільярдів доларів.

"Як хтось дуже вірно сказав: "Вступає в НАТО не міністерство оборони, і не збройні сили, а вся країна", — каже Голова Представництва НАТО в Україні та Директор Офісу зв'язку НАТО в Україні Александер Вінніков.

Тож в результаті приєднання до альянсу є певні зміни для економіки. І це не тільки конкретний мінімальний рівень витрат на армію. У межах НАТО існує низка структур, відповідальних за розвиток економічного співробітництва між країнами: Секція оборонної і безпекової економіки Відділу політичних питань і політики безпеки, Бюджетний комітет, Інвестиційний комітет, Логістичний комітет, Рада з ресурсної політики і планування, а також спеціальні програми з допомоги менш розвинутим членам НАТО. Усі ці структури допомагають країнам-членам НАТО співпрацювати у сфері оборони та в галузі економічного планування й співробітництва.

Вступ до НАТО для пострадянських країн співпадав з вступом до Європейського союзу. Тож розділити їхній вплив складно. Але Ігор Тодоров наполягає: гроші вкладають туди, де безпечно.

Рівень безпеки та довіри, вважає Єгор Божок, пропорційний інвестиціям в оборонний комплекс. Адже країни-члени НАТО будують свої заводи в Європі і навчають працівників. А відкрити таємниці озброєння можна не кожному. До того ж, система базових угод Альянсу передбачає пріоритетні умови для укладання контрактів між країнами-членами.

Та заробіток може бути не лише з продажу чужого озброєння. Це доводять Польща і Чехія. За даними з книги політолога Олександра Палія "Навіщо Україні НАТО", у 1997 році Польща продала зброї лише на $20 млн., а у 2001 — вже на $93 млн., Чехія у 1997 р. продала зброї на $28 млн., а у 2001 — на $95 млн.

Збільшення кількості інвестицій економісти країн відмічали і в інших сферах. Ось такі особливості знайшов Ігор Тодоров:

"В Словаччині це автомобільні заводи, автозбірні заводи. Словаччина зараз займає перше місце в світі, уявіть собі, по випуску автомобілів на душу населення. В Чехії це перед усім вкладання в туристичний бізнес. В Польщі це сільське господарство, легка промисловість, фінансова сфера", - зазначає Тодоров.

Ефект вступу до НАТО для Болгарії є окремий посібник.

Відповідно до даних з нього, приєднання до альянсу дало поштовх для розвитку телекомунікацій та туризму в країні.