Підтримайте Вільне Радіо
Бахмутка, яка щосезону розливалась до Миколаївської церкви, ймовірний недобудований танковий завод, басейня, вулиці Забахмутки та один із будинків, де розміщувалися окупаційні війська, — такі кадри 1941–1943 років знайшла бахмутська краєзнавиця. До цього їх ніколи не публікували.
Деякі зі споруд на цих фото не пережили війну, а деякі залишили загадки — як-от можливий танковий завод, про який досі не було відомо. Розбираємо унікальні світлини разом із представниками Бахмутського краєзнавчого музею.
Усі фотографії з цього матеріалу належать німецькій родині, яка не забажала публічно називати своє прізвище. Їхній предок воював під час Другої світової війні у складі окупаційних військ Вермахту на території сучасного сходу України. Світлини журналістам Вільного Радіо передала бахмутська краєзнавиця Наталя Жукова.
Ідентифікувати об’єкти на фотографіях нам допомогли старший науковий співробітник Бахмутського краєзнавчого музею Григорій Соколовський, виконувач обов’язків директора цього ж музею Ігор Корнацький і знавець гірничопромислової історії сходу України Михайло Кулішов.
Ці фотографії зроблені під час окупації краю військами Вермахту між листопадом 1941 та вереснем 1943.
Відкриттям цієї добірки стала фотографія недобудованого танкового заводу.
Призначення цих споруд не змогли визначити ні краєзнавці, ні співробітники Бахмутського музею.
Лише переклад підпису на звороті дав розуміння: “Танковий завод, що будується в Артем.[івську].”
“Я ніколи не чула, що перед війною збиралися будувати такий завод. Можна це записати у загадки”, — зазначає Наталя Жукова.
На фотографії нижче — річка Бахмутка взимку або на початку весни, коли ще було холодно, оскільки видно лід.
“Це Миколаївський міст та південна сторона міста. Здалеку видно труби — думаю, це колишній Мінаєвський завод, а потім алебастровий комбінат, який згодом став цегельним”, — вважає Григорій Соколовський.
Він також додав, що цей міст солдати армії Вермахту розширювали для власних потреб.
Такою широкою Бахмутка була з природних причин, кажуть історики.
“Річка протікає в низині, а ліворуч та праворуч — пагорби. І коли йшли дощі або випадало багато снігу взимку, усе це стікало в річку, і вона розливалася. З цими проблемами стикалися ще у 1905–1907 роках, коли розмивало міст, кладку, ще щось. Лише в 1950-х роках, коли за течією побудували греблю, річка стала вузькою”, — пояснює Григорій Соколовський.
На світлині нижче можна побачити Свято-Миколаївську церкву. Між нею та річкою — будівля з парканом. До початку повномасштабного вторгнення тут були склад і магазин будівельних матеріалів. До 1950-х років Бахмутка розливалася так сильно, що затоплювала цю територію.
На звороті фото підпис: “Піонери підривають лід у Бахмуті”.
Піонери у такому контексті — це солдати окупаційної армії Вермахту, які виконували на фронті інженерні, будівельні та іноді саперні задачі. Наприклад, будували та ремонтували мости, дороги, укріплення й табори. Цей термін актуальний і донині для позначення таких солдат сучасного німецького Бундесверу.
Ймовірно, лід підривали, аби він швидше танув.
“Вони це роблять для того, щоб лід не зруйнував мости. У нас це робили ще й у радянські часи”, — уточнює Григорій Соколовський.
На передньому плані видно дерев’яний міст. Хоча на фото вище — металево-бетонні конструкції. Ймовірно, дерев’яну частину добудували солдати Вермахту для перевезення техніки через річку.
На наступному фото, теж з Миколаївського мосту, можна помітити, що тоді міст був вкритий бруківкою.
“Річка Бахмутка тоді була ширшою та повноводнішою. На одній із фотографій здалеку видно залізничний міст — він крихітний, але його можна впізнати”, — додає краєзнавиця Наталя Жукова.
Ще одна цікава деталь на знімку нижче — стовпи з дротами. Стовпи тоді виготовляли переважно з дубів (які не гниють у воді, а з роками кам’яніють) або сосен.
На наступній фотографії підпис: “Через лід Бахмута”. Тут також видно Свято-Миколаївську церкву, а ще можна побачити будинки по вулиці Нижній та сучасній Партизанській.
На фотографії нижче, ймовірно, зображена басейня. На звороті — підпис: “Принесення води. Артем[івськ]”.
Басейня — це будівля, де раніше розливали/продавали питну воду. У сучасному розумінні її можна порівняти з кіосками, де купують очищену питну воду літрами. За часів Другої світової війни до басейні приходили набирати воду відрами або каністрами.
“Я знайшов згадку про басейню у Давіда Тітієвського (уродженець Бахмута, який писав спогади про рідне місто, — ред.) і зараз зачитаю уривок:
«Басейня, яка була не така масштабна — не міського, а районного рівня — і наповнювала вона не водозапірні бочки, а відра місцевих баб».
На знімку — білий будинок із двосхилим дахом. Продовжу читати:
«Стояв будинок посеред проїжджої частини по [вулиці] Лермонтовській, одразу після Соборної. Об’їжджати басейню можна було ліворуч та праворуч. Будинок маленький, але, кажуть, там жила кранівниця та її донька-підліток. У центрі фасаду — вікно, а під ним — вихід водопровідної труби. Під трубою на землі — декілька диких каменів, на які зручно ставити відро. Кранівниця або її донька відкривала та закривала кран, наповнюючи відра без образ і не розливаючи зайвого. Оплачували, але як та коли — не знаю, але про це казали. Тут був справжній “клуб” — плітки, новини та навіть лайки. Баби ділили чоловіків. Самі чоловіки тут бували рідко — здебільшого жінки. Хто жив поряд — з відрами в руках, а хто далі — з коромислом. У всіх відрах або кружки з фанери, або хрестовики, щоб вода не проливалася»”, — переказує Григорій Соколовський.
Каністри на фото можна пояснити тим, що водії, ймовірно, набирали воду для радіаторів своїх автівок.
Локацію на наступному фото зміг упізнати Григорій Соколовський. Це сучасна вулиця Олекси Тихого (колишня Горького) в районі Забахмутки.
“Я думаю, що ліворуч — це колишня будівля Волосного правління (орган селянського самоврядування, — ред.) та майбутня школа № 8. Праворуч, за будинками та телеграфним стовпом, можна побачити дзвіницю Миколаївської церкви”, — говорить старший науковий співробітник музею.
На звороті автор написав: “Дорога до нашого місця розквартирування. Танення снігу в Артемівську”.
Ще одна вулиця — ймовірно, також на Забахмутці, оскільки фото зробили поряд із розташуванням окупантів. Підпис гласить: “Вид ззаду з нашого місця розквартирування”.
Найбільше фотографій автор зробив у будівлі та всередині неї, де був розквартирований підрозділ автора цих знімків. Споруду поки не вдалося впізнати. Є лише підпис: “Вид на наше помешкання Арт.[емівську]”.
“Окремим блоком ми маємо фотографії, які автор цих знімків називає “унзере квартір”. Тобто це місце розташування особового складу підрозділу. Бачимо, як вони облаштували свій побут: малювали на стінах малюнки та святкували Різдво”, — говорить Наталя Жукова.
“Будівлі у такому стилі почали будувати у 1927-1928 роках. Це могло бути як тимчасове житло для робочих (гуртожиток), так й адміністративна будівля”, — міркує Григорій Соколовський.
Наталя Жукова додає:
“Можливо, вона розташовувалася десь у районі Забахмутки, оскільки німець у підписах вказує, що «квартір» була за декілька сотень метрів від алебастрових виробок”, — зазначає Наталя Жукова.
Ймовірно, десь неподалік була ще одна цегляна споруда, яку використовували як гараж. Бо такий підпис залишили на фотографії: “Наш гараж Артем.[івськ]”.
На іншому фото можна побачити цегляні будинки, які складно впізнати. На передньому плані — пошкоджена вантажівка, а підпис до фото гласить: “Горст Бюргер зірвав кузов свого Форда. Артем.[івськ]”.
Неподалік від будинку, де жили військові Вермахту, був гіпсовий завод. Про це свідчить напис на фотографії: “Гіпсовий завод за 100 м від нашого розташування”.
Представники бахмутського краєзнавчого музею вважають, що це алебастровий завод імені Чубаря.
Загалом таких історичних фотографій — 49. Ми публікуємо найцікавіші з них, де можна опізнати місцевість. Вони мають маленький розмір — орієнтовно 5×5 сантиметрів. У цифровому вигляді ми публікуємо їх уперше. Оцифрувала їх бахмутянка Наталя Жукова.
“Пакунок фотографій часів Другої світової війни передав мені поштою доктор з конфліктології Лео Ензель, з яким ми робили матеріал про окупацію Костянтинівки. Його дідусь під час Другої світової війни служив лікарем на боці окупантів та завідував військовими лазаретами. Ці унікальні фотографії передала пану Ензелю людина, чий предок також воював на Східному фронті. Але ця людина не хоче називати прізвище свого родича”, — говорить бахмутська краєзнавиця Наталя Жукова.
Майже всі ці фото підписані на звороті одним і тим самим почерком.
Опис фотографій автор знімків робив шрифтом Зюттерліна. У німецьких школах написання таким шрифтом викладали з 1935 по 1941 рік. Розшифрувати ці написи Вільному Радіо допоміг доктор конфліктології Лео Ензель.
Краєзнавиця Наталя Жукова, яка збирає архівні кадри Бахмута, високо оцінює ці “нові старі” фото.
“На кадрах — ракурси й будівлі, яких ми ще ніколи не бачили. Це неймовірне відчуття — складати наче пазл фото різних куточків нашого міста і дізнаватись, який вигляд воно мало майже століття тому.
Також ці світлини нагадують: по нашій благословенній землі нищівна війна прокочується кожні декілька десятиліть. Як не дивно, ці фотографії вселяють в мене надію… Бо тоді теж вважали, що місто у руїнах й далі нічого не буде.
Є жахлива іронія в тому, що ми відкриваємо ці кадри для себе у час, коли росіяни знищили місто, перевершивши нацистів у масштабах руйнувань”, — ділиться Наталя Жукова.
Ці фотографії вона планує передати у Центр міської історії Центрально-Східної Європи для якіснішого сканування, а скан-копії віддати до Бахмутського краєзнавчого музею для детальнішого дослідження.
Раніше онук німецького лікаря Віктора Бекера — доктор наук Лео Ензель — розповідав Вільному Радіо про те, яким його дід побачив український схід, що записував у своєму щоденнику та чи згадував про злочини окупаційної армії на Донеччині.
Також ми публікували добірки фото з Костянтинівки взимку 1941–1942 року. На фото можна побачити місцевих жителів, їхні оселі, евакуаційні машини армії Вермахту, будні нацистів у лазареті й дозвілля на футбольних матчах. Також ми показували машини з червоними хрестами та збитий літак.
Більше краєзнавчих та історичних текстів шукайте в розділі “Історія”.