У Покровську музей оцифровує плівки місцевого фотожурналіста за 20 років, уже можна переглянути 300 кадрів (ФОТО)

Микола Білокінь у 1970-1990-х роках працював фотокореспондентом у покровській газеті “Маяк”. На сотнях його плівок — кадри з щоденного життя міста та району. Кілька років тому чоловік пішов з життя, а його дружина передала фотоархів музею. Половину вже оцифрували, у мережі вже можна побачити триста світлин.

 

Про це Вільному радіо розповідає директорка Покровського історичного музею Ангеліна Рожкова. 

“Микола Білокінь працював кореспондентом газети “Маяк”. Нам його плівки передали у 2020 році, і ми маємо змогу їх оцифрувати. Їх надала дружина після смерті кореспондента. У нього дуже великий архів: людина роками працювала у місцевій газеті й фотографувала все, що відбувалось у нас в місті та районі”, — розповідає директорка музею.

 

У відкритому доступі вже є перші 300 кадрів. На них — люди та події за ті роки: застійні часи епохи Брежнєва, Перебудова, останні масові будівництва 1980-х — початку 1990-х, епоха дефіциту, бартеру, черг та безгрошів’я 1990-х тощо. І все це — історія Покровська. 

“Це місцеві мешканці-працівники підприємств, різні події Покровська, святкування Дня міста, Дня шахтаря. І, звичайно, повсякденні, буденні процеси. Тому цей архів — це великий внесок у збереження нашої історії. 25 тисяч кадрів оцифровані у 2021 році, і це половина. А приблизно половина ще знаходиться зараз на оцифруванні”, — каже Ангеліна Рожкова. 

Що саме можна побачити на цих фото

Фотографії такого типу використовували в пресі. Ними ілюстрували статті про досягнення виробництва, пояснюють на сайті Центру міської історії.   

 

Окрім переліченого, на фотографіях Миколи Білоконя зображені:

• пам’ятні місця: братська могила загиблих воїнів та підпільників у роки Другої світової війни;
•  зведення нових об’єктів: 

“Наприклад, з них (фотографій, — ред.) відомо, що у 1990 році тривало будівництво житлових будинків у мікрорайоні “Лазурний”. Там же з’явився новий дитячий садочок, будувався стадіон у парку “Ювілейний”. У 1988 році відкрилося нове кафе у селі Даченське, а у 1989 році велося будівництво у колгоспі “Ударник”, — йдеться в матеріалах Центру.

• вшанування “золотої” пари подружжя Савчуків та молодої родини Мирошниченків на святі Дня міста Красноармійська (стара назва міста Покровськ,  —  ред.);
  
• виступ фольклорного ансамблю і танцювального гуртка на цьому ж святі.

“Фотографії працівників на заводах, робочих місцях, під час виконання операцій, з учнями, мають типові композиції, які підкреслюють залученість у робочий процес і відповідають тенденції естетизувати працю. У колекції є підписані портрети працівників, відзначених званням “Герої Соціалістичної Праці”, — розповідають дослідники Центру міської історії.

Хто та навіщо оцифровує старі негативи покровського фотокореспондента

Доробок Миколи Білоконя оцифровують спільно зі Львівським Центром міської історії. У цієї приватної культурної установи є потужності та фах швидко переносити архіви в електронний формат, надійно зберігати великі обсяги інформації та опрацьовувати їх.

 

Тож тепер оцифровані кадри зможуть використовувати для дослідження місцевої історії. До того ж у цифровому вигляді їх не знищать ані час, ані бомбардування росіян.

“В електронному вигляді це надає багато нових можливостей науковцям та дослідникам локальної історії. Тепер можемо робити виставки та працювати з цим матеріалом. Якби вони просто залишались лежати в коробці, вони б пропадали”, — каже співрозмовниця.

Ці світлини цікаві не лише для дослідників та митців, а й для простих мешканців Покровська та району, каже директорка історичного музею. 

 

“Не у всіх збереглися ці фотографії у паперовому вигляді. Ми дуже сподіваємося, що ці фотографії [працівники Центру міської історії] викладуть на широкий загал. Для цього потрібні технічні можливості, адже на своєму сайті ми цього зробити не можемо. Працівники цього Центру обіцяють, що докладуть усіх зусиль, аби оприлюднити якомога більше відцифрованих світлин”, —  каже посадовиця.

“Усі музеї Донеччини усвідомили, наскільки важливе оцифрування” 

Важливість оцифрування фотографій минулого стала ще більш очевидною після відкритого нападу Росії на Україну. Коли експонати багатьох музеїв евакуювали в тил, а багато неевакуйованих артефактів історії знищені окупантами.  “Зараз усі музеї Донецької області перебувають в умовах, коли немає можливості працювати зі своїми фондовими колекціями. А оцифровані фотографії дають можливість продовжувати свою діяльність хоча б у таких доступних нам рамках”, — пояснює очільниця музею у Покровську.

Та додає: музей вже готується перенести у “цифру” якомога більше своїх експонатів. 

• “Ім’я Леонтовича закодоване у гербі Покровська”. 144 роки тому народився автор всесвітньо відомої обробки “Щедрика” (ФОТО, ВІДЕО)

“У нас в планах [оцифрування] топ-200 музейних предметів. І пласких об’єктів, і 3-Д також. Наприклад, цукорниця Миколи Леонтовича — один із найвідоміших наших експонатів, її оцифруємо в першу чергу. Ми розуміємо велику важливість оцифрування — це сучасна та актуальна тенденція у музейній справі”, — ділиться Ангеліна Рожкова. 

 

Це оцифрування проводять у рамках кількарічного міжнародного проєкту.

Проєкт “Роз/архівування пост/індустрії” допомагає зберігати історію, яку нищать росіяни

Проєкт “Роз/архівування пост/індустрії” розвивають із шотландським університетом Сент-Ендрюс. Курує його історикиня з Донеччини Ірина Склокіна.

Цьогоріч ініціатива здобула міжнародну премію European Heritage Awards / Europa Nostra Awards у категорії “Залучення громадян та підвищення обізнаності”.

Оцифрувати за цим великим проєктом вдалося вже близько 30 тисяч фотонегативів та 82 плівки. Серед оцифрованого — колекції фотографій преси 1940-1990-х років, архіви компаній, сімейні альбоми, домашні відеозаписи та аматорські фільми.

 

Архіви Донеччини продовжують оцифровувати й під час війни Росії проти України. У такий спосіб хочуть не лише зафіксувати унікальні свідчення життя мешканців регіону, а й протидіяти використанню минулого як зброї та боротись із поширенням дезінформації. Частина цих архівів загинула у 2022 році через війну, але цифрові копії світлин залишаються доступними на сайті Центру міської історії.

Нещодавно на Донеччині відзначали 130-ліття непересічного фотографа з Покровська Марка Залізняка. Він почав фотографувати ще за царя, а потім знімав на плівку й радянські реалії. У його об’єктив потрапила й велика національна трагедія українців: як у 1920-30-ті московсько-комуністична тоталітарна верхівка розправлялася з селами. Більше про історію фотографа розповідаємо в матеріалі “Той, хто знімав колективізацію, розкуркулення, Голодомор: фотографу Марку Залізняку з Донеччини — 130 (ФОТО, ВІДЕО)”.