Той, хто знімав колективізацію, розкуркулення, Голодомор: фотографу Марку Залізняку з Донеччини — 130 (ФОТО, ВІДЕО)

Цими днями у Донецькій області відзначають ювілей — 130-ліття непересічного фотографа Марка Залізняка. Він почав фотографувати ще за царя, а потім знімав на плівку й радянські реалії. У його об’єктив потрапила й велика національна трагедія українців: як у 1920-30-ті московсько-комуністична тоталітарна верхівка розправлялася з селами.  

Марко Залізняк — знакова фігура не лише для усієї Донеччини, а й України. Він один з небагатьох, хто майже століття тому фотографував побут та життя українських селян.

“За його світлинами та щоденниками можна вивчати історію нищення українського села на прикладі селища Удачне. Він зробив унікальні світлини злочинів тоталітарних режимів — колективізації, розкуркулення, Голодомору”, — розповідає Вільному радіо заступниця директора Покровського історичного музею з наукової роботи Тетяна Костюченко.

Таких світлин, які робив Залізняк, на всю Україну небагато. 

“Вони у підручниках, різноманітних статтях. Вони друкувалися в газетах, і не лише на території Україні, а й за її межами. Світлини Залізняка використовували під час створення деяких документальних фільмів про Голодомор, і не лише українських. Завдяки світлинам Залізняка тема Голодомору досить добре висвітлена”, — пояснює працівниця музею. 

Радянська влада “санкціонувала” зйомки Залізняка. Таким чином СРСР зафіксував свої злочини для майбутніх поколінь.  

“Він у щоденниках описував, що доля в нього була важка. І під час розкуркулення та Голодомору до нього приходили додому та змушували йти фотографувати це. Тобто без їхнього дозволу…якби він сам пішов робити такі світлини, його могли б й репресувати”, — каже Тетяна Костюченко.

Працівниця музею зазначає: Залізняка примушували фотографувати міць правлячого режиму й за часів “більшовицьких попередників” — царату. 

“Його приставили до полку, в якому він служив, з тією ж метою: щоб він робив фотографії, з яких за наказом Миколи ІІ мали створити музей. Він писав у своєму щоденнику, що при кожному полку мав бути фотограф, який за наказом офіцера мав проводити зйомку для подальшого створення музею”, — каже співрозмовниця. 

З фотокамерою  —  з 12 років й до кінця життя

Марко Микитович Залізняк народився у селянській родині 28 березня — за сучасним календарем це 9 квітня — 1893 року у селі Сергіївка Бахмутського повіту Катеринославської губернії.

Коли йому було 12, його назавжди причарував світ фотографії, відтоді Марко ніколи не розлучався з фотоапаратом.

У 1920-30-ті, окрім колективізації, розкуркулення та голоду 1930-х, на його кадри потрапили й сцени виселення селян до Сибіру.

“Є цікаві, такі як серія світлин, створена під час роботи Залізняка фотографом в Дніпробудівській археологічній експедиції в 1931 році. Вона проходила під керівництвом видатного українського історика та етнографа Дмитра Яворницького, на узбережжі Дніпра та території ДніпроГЕС. Є буденні, але й вони зберігають в собі часточку культури нашого краю”,  —  розповіли працівники культури Донеччини. 

Марко Залізняк був одружений двічі, перша дружина померла у пологах, залишивши чоловіка з немовлям та п’ятирічним сином. За рік Марко одружився вдруге, друга дружина народила Маркові трьох синів і трьох дочок.

Сам фотограф теж не зміг оминути жорен репресій радянського тоталітарного режиму. У 1934-му через конфлікт з головою сільради Залізняка засудили на п’ять років з виселенням у табори. Його велика родина голодувала. Але Залізняк подав апеляцію, і через рік звинувачення з нього зняли.

Під час нацистської окупації Желізняк перебував удома, але після звільнення сходу України у 50-річному віці його призвали на фронт. Воював за Ленінград та у Карелії, де він був поранений. Після повернення на батьківщину працював у сільському господарстві. 

На пенсії з середини 1950-х завідував пересувною бібліотекою, зустрічався з краєзнавцями, навчав молодь фотомистецтва. Останні роки жив удвох із сином Андрієм, професійним фотографом. Помер у листопаді 1982, похований у Романівці — це територія села Новосергіївка Донецької області.

Вшанувати 130-ліття Марка Залізняка завадила повномасштабна війна 

Належним чином вшанувати пам’ять видатного фотографа цього року не вдалося. Оновлену експозицію, яку тільки підготували про Залізняка у Покровському музеї за кілька місяців до вторгнення, закрили.

“З початку повномасштабного вторгнення наш музей для відвідувачів закритий. У листопаді 2021 ми відкрили оновлену етнографічну експозицію “Марко Залізняк: щоденник фотоаматора”. Там були його фотографії та його меморіальні спогади. А вже у лютому 2022-го вона була закрита. Ми її евакуювали”, — розповідає працівниця музею.

У бібліотеці імені Шевченка у Покровську відкрили виставку до 130-ліття Марка Залізняка

У Покровську  цьогоріч планували провести й фотофестиваль “Залізняк-fest”, тільки масштабніший, ніж в минулі роки. Його започаткували п’ять років тому, але тепер не проводять через війну.

Також у Покровську на честь Марка Залізняка назвали громадський простір у сквері Соборному. 

У фондах Покровського історичного музею зберігають близько 50 оригінальних фоторобіт фотографа та його щоденник. Їх евакуювали з Донеччини, каже працівниця музею, але у відкритий доступ повністю ще не викладали — публікували окремі фрагменти. 

Решта ж його фотографій, які пережили століття, розпорошені по колекціях усієї України.

“Його світлини зберігають у різних музеях. Ми знаємо про Національний заповідник “Хортиця”, ми до них звертались, та інші музеї. Оскільки Марк Залізняк співпрацював свого часу з Дмитром Яворницьким, припускаємо, такі світлини мають зберігатися й у Дніпропетровському музеї імені Яворницького”, — каже співрозмовниця. 

Онук фотографа докладав зусиль у збереження спадщини діда

Нащадок Марка Залізняка докладав неабияких зусиль, аби зберегти надбання діда. Декілька років тому Володимир Гавщук (Залізняк) зібрав матеріали та упорядкував книгу про Марка Залізняка “З ангелом охоронцем і фото по життю”.

“Він тривалий час збирав світлини Марка Залізняка в різних музеях, у родичів, які ще залишалися, працював над його щоденником. Матеріал дуже цінний”, — розповідає історикиня. 

Презентація книги про Марка Залізняка 

Ще одну книгу про Залізняка упорядкував та видав Покровський історичний музей за підтримки ГО “Українська ініціатива” — це “Фотолітопис. Марко Желізняк”. Прізвище написане так, тому що за радянських часів його прізвище русифікували.

“В ній ми зібрали усі світлини, які були нам відомі на момент її створення. Туди увійшли фото з фондів нашого музею, з особистого архіву його онука, і туди включили світлини від Державного кінофотоархіву імені Пшеничного”, — розповідає Тетяна Костюченко.

За словами представниці музею, онук Марка Залізняка Володимир Гавщук жив біля Волновахи. Після вторгнення він давав про себе знати, написавши, що в нього “все добре”. Але де чоловік зараз та як живе, в музеї не знають. 

Більше інформації про Марка Залізняка можна знайти у мережі, зокрема на сайті та сторінці Покровського історичного музею у соцмережі, у подкасті “Громадського радіо” та на сторінках Музею Голодомору.