“Сіверська громада понад рік живе у “кам’яній добі”: побут місцевих описав волонтер (ФОТО, ВІДЕО)

На сході Сіверська громада межує з майже цілком окупованою Луганщиною. Але росіяни цю ТГ не контролюють. Тож обстріли там регулярні, лише іноді вони менш інтенсивні. За рік загарбники знищили там усі звичні людські умови життя. Так тамтешні жителі живуть понад рік. Волонтер Євген Ткачов іноді буває у Сіверській громаді та розповів, що побачив там цими днями. 

 

Звичне життя у Сіверську та навколо завмерло. Хоча, за словами волонтера,  загалом там залишаються понад тисяча людей. 

“За 73 кілометри шляху з Часів Яра до Сіверська — не зустрів жодної цивільної машини! Одного чоловіка побачив на мопеді, я так зрадів, а виявилось — він теж військовий. Понад рік мешканці Сіверської громади у кам’яній добі живуть. Вони звикли до цього”, — розповідає Євген Ткачов.

Обстріли тут є завжди  —  коли більше, коли менше. 

“Сьогодні хвилин на 5 розминулися з “прильотом”: у самому Сіверську просто вздовж дороги. Машина ДСНС з водою буквально на 10 секунд розминулася з “прильотом”, — каже волонтер.

Місцеві мешканці, які залишаються там попри обстріли, вже понад рік живуть у штучно створеній росіянами інформаційній блокаді. 

“Там зв’язку немає, які новини вони можуть читати? Лише радіо слухають. Я у машині половив там усі радіочастоти: одна українська хвиля на вісім російських, співвідношення 1:8. При цьому на українській хвилі “Суспільного” йде марафон “Єдині новини”. А російські йдуть зі спортом, музикою. Хто ж буде слухати новини цілодобово? Хочеться ж послухати пару пісень Кобзона, а потім Соловйова (одіозні російські співак та пропагандист,  —  ред.)”, — із сарказмом каже чоловік. 

Він зазначає, що дітей у Сіверській громаді не бачить. Але, попри близькість окупаційних військ та постійні обстріли, гуманітарна ситуація у Сіверську стабільна. 

Гуманітарну допомогу ВА намагається доправити та розподілити рівномірно

За його спостереженнями, військова адміністрація привозить до Сіверська їжу та воду регулярно.

“ВА з усім справляється. Люди отримують стабільно за графіком гуманітарну допомогу, хліб, воду їм розвозять. Зустрів декілька машин оптовиків, які возять харчі”, — каже він.

У Сіверську намагаються й розподіляти привезену допомогу рівномірно. 

“Сіверськ поділений приблизно на 10 пунктів видачі гуманітарної допомоги, до яких “приписані” люди. Вони знають, що отримують допомогу там, у місцевих активістів, і це дуже зручно. Туди коли волонтери збираються, їм рекомендують їхати кудись конкретно: там, де давно не були тощо”, — розповідає про свої спостереження волонтер.

Не залишаються голодними й домашні улюбленці. 

“І кормів кошачих, собачих я возив туди. Мені волонтери підкидали, і “Лада” поділилася (товариство захисту тварин з Бахмута,  —  ред.)”, — зазначає співрозмовник. 

Місцеве комунальне підприємство, коли може, — продовжує вивозити побутові відходи. 

 

“Поприбирали багато, повивозили сміття. Мабуть, обстрілів було менше”, — каже Євген.

Городів та тваринництва у місцевих майже не залишилося 

Гуманітарна допомога — це основне джерело харчів для місцевих. Бо городів тут практично немає: без води та зрошення нічого не росте. 

“Ще торік наприкінці літа, коли привозив гуманітарку, місцеві казали “От би капусточки, бурячка, морквинку”. Я їм відповідав: “Ви що, в село капусту везти? Облінилися на гуманітарці?!” А бабуся завела мене в город, а він ідеальний — жодної травинки, все доглянуте. Але морквинка завтовшки за сірника, а капустина завбільшки за яблуко”, — розповідає чоловік.  

Тварин теж треба чимось напувати, тому великих не тримають. А у Серебрянці волонтер з минулого року спостерігає стадо здичавілих корів. 

“Торік вони десятками у стада самоорганізувалися. Нині вони лазять по усіх городах, витоптують усе що можна. Без комплексів заходять та жеруть все підряд — зелені яблука з дерев, полуницю. Можливо хтось з них на розтяжках загинув”, — описує побачене Євген Ткачов. 

Харчуватись їм є чим, каже чоловік. 

“Там у фермерів залишилися десятки тонн згорілого збіжжя, є й сіно. У полях кукурудза позалишалась — їжі тим тваринам вистачає”, — розповідає Євген.

Місцеві регулярно отримують пенсії

У Сіверській громаді вже понад рік не працюють банкомати. Але пенсіонери регулярно отримують свою пенсію. Військова адміністрація раз на місяць привозить до Сіверська працівниць “Укрпошти”, які видають мешканцям їхні гроші. 

“І привозять не лише пенсію, а все, що в “Укрпошті” є: цукерки, ковбаси тощо”, — каже чоловік.

На прохання керівництва громади Євген Ткачов раз на місяць їздить по навколишніх селах та привозить місцевих до Сіверська, щоб і ті змогли отримати пенсію. А потім відвозить людей назад.  

Лікарів привозять, але стихійне кладовище біля лікарні росте

Так само як і поштарок, до Сіверська доправляють й медиків. Бо постійно лікарня під обстрілами працювати не може.

“За графіком привозять лікарів. Також у громаді живе лікар, який лікує людей. На території лікарні вже своє кладовище  —  здається, десятка з півтора могил”,  —  каже чоловік.

Це ті, хто загинув або помер за рік обстрілів росіян  —  відколи стало неможливо ховати людей на цвинтарях. 

• У Сіверську пошкоджені усі три кладовища, — керівник ВА (ФОТО, ВІДЕО)

Росіяни обстрілами остаточно зруйнували пам’ятник Микиті Шаповалу у Серебрянці 

У Серебрянці біля сільської школи був бюст уродженцю села, державному діячеві часів УНР Микиті Шаповалу. 

“Бюст Шаповала знищили під нуль. Там уламки лежать, і поруч з пам’ятником — товста береза та багаторічна ялина — їх зрізало немов лезом. Тобто видно, що там пролетіли великі уламки”, — каже Євген Ткачов.  

Школа поруч у ще гіршому стані, ніж була: пошкоджень від обстрілів росіян стало ще більше. 

“Я так зрозумів, спортзал “обнулили”. Це якщо стояти напроти будівлі  —  у лівій частині будівлі”,  — каже благодійник.

 

 

Церква у Серебрянці теж зазнає все більших руйнувань. Ці місця росіяни обстрілюють часто, тому що там йде дорога на Білогорівку Луганської області.

 

У Серебрянку заходять ДРГ, кажуть військові.

“А капличка наверху, на горі, ціла, з українським прапором”, — розповідає волонтер. 

За цей рік у Сіверську внаслідок обстрілів загинули багато містян. Першими жертвами було подружжя. Росіяни влучили у їхній будинок 1 липня 2022-го, тіло жінки так і не знайшли, а чоловіка поховали у газоні поруч. 8 жовтня там внаслідок обстрілу загинули баптистський диякон Михайло Махник, тато 4 дітей, та місцевий сімейний лікар Віталій Мацак. 5 березня 2023-го там внаслідок обстрілу загинула медсестра Наталя Ткаченко.