Бізнесу Максима Пустакова на момент відкритого російського вторгнення було два роки. Вуличну їжу — шаурму на вугіллі — він разом з партнерами розвивав із 2020 року. 24 лютого ще одна їхня точка мала запрацювати у Слов’янську, але планам не судилося здійснитися. Та зараз Максим вже на новому місці відновлює свою справу.
Далі — розповідь від першої особи.
— У веденні бізнесу я профі — нескромно, але правдиво. У 2020 році, коли через пандемію всі бізнеси “вилітали в трубу”, мені з партнерами вдалося відкрити п’ять точок продажу шаурми на вугіллі — всі в Маріуполі.
Нас знали, до нас ішли, я навіть знаю чому: у нас інша подача — це не просто скрутити м’ясо в лаваші, а запропонувати на вибір овочі й саме м’ясо — ось свинина, курятина чи телятина.
Ми перші і єдині в Маріуполі смажили все на вугіллі. Купили мангал — він був єдиним у місті. Робота кипіла.
24 лютого всі мої думки були у невідкритій точці
Справи йшли настільки добре, що на початок 2022 року ми планували відкрити ще одну ятку з шаурмою, уже в Слов’янську. Знайшли місце, закупили обладнання і продукти. Запланована дата відкриття — 24 лютого.
Тому, коли мене питають, як для вас почалася ось ця війна, відповідаю: із дзвінка мами, зі зруйнованих планів, із торгової точки, яка не пропрацювала жодного дня.
Звичайно, що нікуди ми не поїхали й нічого не відкривали. Заспокоюю себе думкою, що під час окупації закуплені нами харчі й вода, які залишилися в ятках, могли врятувати комусь життя. Все розграбоване і знищене. У три магазини — пряме попадання снаряда, у ще два — осколкові. Знайомі надіслали фото — там просто згарище, а я вкладав туди душу.
Бізнес на попелищі
Ми з родиною змогли виїхати першим евакуаційним коридором — 15 березня. Спершу облаштувалися у Кропивницькому, дружина і досі там, а я поїхав до столиці.
Ще до війни думав, що треба виходити за межі Донецької області. Київ здався мені підходящим для цього варіантом. По часу все зайняло три тижні: орендодавець, дізнавшись, що я з Маріуполя, усіляко сприяв відновленню мого бізнесу. Я вдячний за це.
З моїх маріупольських закладів вдалося вивезти трохи обладнання. Це мізер, який допоміг зіпнутися на ноги тут. Збитки навіть не рахував — треба думати про прибутки та відновлення втраченого.
Всі свої
За перші тижні роботи уже стало зрозуміло, що киянам шаурма смакує. Тут такі черги вибудовуються, що працівники ледь встигають, мов білки в колесі крутяться.
У Маріуполі навантаження у них було менше. Так-так, із деякими з цих людей ми працювали ще в Донецькій області. Один хлопчина доєднався до нас уже тут. Але, ви не повірите — він теж маріуполець! Всі свої!
Асортимент лишили колишній — ми ж уже бренд. Як чують, що шаурма з Маріуполя, їдуть з усіх куточків Києва, аби її скуштувати. Якщо все буде добре — відкриємо ще одну в столиці й після перемоги відбудуємо зруйновані. Я вірю — ми повернемося!
Читайте також: