Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо Дениса Мостового. Він вирішив стати військовим ще в дитинстві, і в 2021 році підписав контракт на службу. Після початку відкритої війни прагнув служити лише в бойових підрозділах, захищаючи країну на передовій.
Про Дениса Мостового Вільному Радіо розповіла його мати Зорина.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Денис Мостовий народився 12 жовтня 2001 року в селі Чорниводи Хмельницької області. Батько хлопця пішов із сімʼї, коли той був зовсім маленьким, тож мати виховувала його сама. Але Денис ріс дуже відповідальним і з дитинства намагався бути опорою для неї.
“Ми з ним були настільки близькі! Це був дуже добрий хлопчик. Змалку було видно його відвагу, мужність. Він завжди казав: «Мам, коли я виросту, у тебе будуть найкращі плаття, найкращі квіти». А коли в його 13 років помер батько мого молодшого сина Дмитра, Денис сам став йому як батько. Водив у садочок, завжди допомагав. Вони були дуже дружні”, — розповідає мати хлопця Зорина.
Перший клас Денис закінчив у сільській школі. Пізніше сімʼя перебралася до Хмельницького, і там Денис продовжив учитися в навчально-виховному обʼєднанні №5. Через добру вдачу хлопця любили вчителі, а симпатична зовнішність на додачу привертала увагу дівчат. Але з оцінками в Дениса не складалося — його єдиною життєвою пристрастю тоді був спорт.
“Він був дуже спортивним. Спершу хотів грати у футбол, а десь у третьому чи четвертому класі попросив записати його на спортивно-бальні танці. Через рік він уже став чемпіоном України. Він й іншими видами спорту займався. Денисик — чемпіон України й майстер спорту з комбат Дзю-Дзюцу. Він регбіст, входив у збірну України з регбі. Займався вільною боротьбою. Поєднував усе це”, — каже жінка.
Після девʼятого класу у 2016 році Денис Мостовий вирішив вступити до Тернопільського професійного коледжу з посиленою військовою та фізичною підготовкою. На той момент він уже чітко бачив своє майбутнє в армії. Із професією хлопець визначився ще 2014 року, хоча, згадує мати, його схильність до військової справи проявлялася й раніше.
“Денис пізніше читав багато книжок і записував фрази, які були йому близькі. І ось він завжди казав: «Слова, дії і вибір формують життя». І якось ми раніше про це не замислювалися, але потім знайшли одне фото. У першому класі до школи прийшов фотограф, який підставляв фото дітей під різний фон. Там можна було бути ким завгодно, але Денис обрав фотографію десантника. Йому шість років тоді було”, — згадує Зарина.
В училищі Денис навчався чотири роки. По завершенню він хотів вступити до прикордонної академії, але не склалося. Тоді спробував себе на відбіркових у поліції, але на заваді стало те, що хлопець ще не мав вищої освіти. Тоді йому порадили піти в Національну гвардію.
“Він склав усю фізичну підготовку й пішов служити за контрактом. Казав, що його все одно візьмуть в армію, а так на відміну від строкової служби він буде мати можливість ходити на тренування, бо в нього завжди спорт був на першому місці”, — каже мати військового.
Влітку 2021 року Денис підписав контракт із 13 окремим батальйоном Нацгвардії, який знаходився у Хмельницькому. А за кілька місяців став поєднувати службу із заочним навчання на юридичному факультеті Міжрегіональної академії управління персоналом і спортом.
Після початку повномасштабної війни Денис Мостовий вирішив перевестися до бойової частини. Так із січня 2023 року він став служити в 14 бригаді оперативного призначення імені Івана Богуна, відомій як “Червона Калина”. Звідти його направили на навчання у Велику Британію.
“Ми вже потім дізналися, що Денисик, не знаючи мови, але будучи в Британії й маючи дуже хорошу фізичну підготовку, був там інструктором. Його Британія там поставила інструктором, і він викладав, навчав наших хлопців, з якими приїхав. Потім йому подарували прапор наполовину український, наполовину британський. Такі тільки інструкторам дають”, — розповідає його мати Зорина.
Повернувшись з-за кордону, Денис півроку прослужив у Запорізькій області поблизу Роботиного й Оріхова. Згодом перевівся до львівського осередку Центру спеціального призначення “Омега”, де служив друг військового. На новому місці захисник боронив Серебрянський ліс.
За словами матері, Денису подобалося служити в “Омезі”, але через переформування військовому довелося її залишити, адже він ще не мав офіцерського звання. Тоді у серпні 2024 року захисника перевели в навчальний центр до Івано-Франківська, де він був командиром взводу.
“Він там прослужив півроку й отримав офіцерське звання. Але за цей час написав 11 рапортів на звільнення, бо він не міг бути в тилу. Він дуже хотів у спецпідрозділ СБУ «Альфа», але туди його не взяли, бо його рідний батько має інвалідність ІІ групи, і Денис ніби може з часом захотіти звільнитися, щоб доглядати за ним. Тоді він подав документи в київську «Омегу» і в лютому 2025 року перевівся туди”, — переповідає жінка.
Після повернення до “Омеги” вже офіцер Денис Мостовий боронив гарячий Покровський напрямок. У боях військовий дістав поранення ноги й кілька контузій. Найтяжчу, яка навіть спричинила серцеві порушення, він отримав під час третьої ротації. За словами матері, тоді Денис очолював групу, яка допомагала київському підрозділу “Альфа” в Покровську.
“Вони йшли на підмогу цим хлопцям, бо вони там були вже майже в окупації. Він заходив у Покровськ, майже два тижні допомагав цьому підрозділу, врятував життя багатьом побратимам звідти. Тоді «Альфа» запропонувала йому піти служити до них, як він і хотів від початку”, — ділиться Зорина.
Після контузії й реабілітації в Одесі Денис зміг уперше за кілька років відсвяткувати разом із матірʼю її День народження. Також він познайомив бабусю зі своєю дівчиною Яною — військовий зустрів її навесні 2025 року під час відпустки завдяки спільним друзям. А ще відвідав і провів кілька тренувань в дитячо-юнацькій спортивній школі в рідному Хмельницькому.
Денис готувався поїхати на чемпіонат України навесні, влітку мав складати випускні іспити в академії управління. А ще військовий збирався одружитися. Пропозицію коханій захисник зробив у січні 2026 року, вже перебуваючи на позиціях. Але 20 січня поліг у бою поблизу Родинського.
“Їм потрібно було би відступити, бо на них пішов контрнаступ. Але замість цього вони пішли в наступ. Денис прицільним пострілом знешкодив дві БМП, вбив двох росіян і ще одного поранив. Хлопці працювали до останнього, надаючи координати нашій артилерії. Потім поранило побратима, і Денис надав йому допомогу. Але прилетів 152 калібр, і Денису залетів осколок під каску”, — розповідає про останні години життя сина жінка.
За бажанням захисника його поховали в рідному селі. Нині він спочиває поруч зі своїм дядьком, який теж загинув на війні.
Ще за життя Дениса Мостового нагородили відзнакою президента “За оборону України”. Також захисника представили до медалі “Захисник вітчизни”, ордену “За військову службу” й відзначення нагородною зброєю, але він не встиг їх отримати.
Після загибелі військового його командування направило подання на посмертне нагородження Дениса відзнакою президента “Хрест бойових заслуг”. Рідні захисника прагнуть, аби йому також надали звання Героя України. Ви можете підтримати їх, підписавши петицію за посиланням.
Вічна пам’ять.