Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — Ігор Ковач, який народився на Кіровоградщині. Після навчання він працював у Києві, створив сімʼю та разом з дружиною виховував доньку. З початком повномасштабного вторгнення чоловік допомагав українським військовим як волонтер, а у 2025 році долучився до ЗСУ. Служив оператором безпілотників у Президентській бригаді, де раніше воював його батько.
Історію життя і загибелі Ігоря Ковача журналістам Вільного Радіо розповіла його сестра Юлія.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Ігор Ковач народився 31 травня 2000 року в селищі Новоархангельськ на Кіровоградщині. Згодом разом із родиною переїхав до села Олександрівка, де й закінчив школу.
У 2017 році Ігор поїхав навчатися до Києва. Вступив до професійного коледжу цивільного будівництва. Саме там познайомився з Вікторією — дівчиною, на яку одразу звернув увагу. Згодом вона стала його дружиною, в подружжя народилася донька Аліна.
Після випуску Ігор не пішов із коледжу, а залишився там працювати. Водночас продовжив навчання в Київському професійно-педагогічному коледжі імені Антона Макаренка. Пізніше влаштувався до комунального підприємства “Шляхово-експлуатаційне управління” Голосіївського району столиці.
Близькі памʼятають Ігоря як товариську людину, він легко знаходив спільну мову з іншими. Чоловік також багато працював і вмів виконувати найрізноманітніші справи.
“Ігор був душею компанії. Де б він не був — скрізь мав друзів. Був справжнім трудоголіком, умів робити практично все”, — згадує сестра Юлія.
Після початку повномасштабного російського вторгнення у 2022 році Ігор долучився до волонтерства. Він допомагав українським захисникам через благодійний фонд “Янголи ЗСУ”.
Однак, за словами рідних, чоловікові здавалося, що цього недостатньо. Він хотів не лише підтримувати військових у тилу, а і бути частиною українського війська.
“Йому завжди було мало того, що він робив тут, у тилу. Тому, як тільки виповнилося 25 років, він пішов служити”, — розповідає Юлія Ковач.
У травні 2025 року Ігор долучився до Збройних сил України. Про своє рішення він говорив із матірʼю Ларисою.
“Мамо, ти повинна прийняти моє рішення. Бо хто, як не я”, — такими словами, за спогадами сестри, Ігор пояснив свій вибір.
Мати прийняла рішення сина, хоча й дуже хвилювалася за нього. Ігор потрапив до Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького. Раніше в цьому ж військовому формуванні служив його батько Іван Андрійович.
У війську Ігор мав позивний Моджахед. Він був оператором безпілотних літальних апаратів. Побратими розповідали рідним, що на Ігоря завжди можна було покластися. Він відповідально ставився до роботи, не шукав простіших завдань і допомагав іншим, коли це було потрібно. За це його поважали у підрозділі.
12 липня 2026 року Ігор Ковач перебував у селі Дружелюбівка на Харківщині. Того дня російський безпілотник влучив у місце, де був військовий. Ігор дістав смертельні поранення. Йому було 26 років.
“Ігор — світла людина, яка віддала найдорожче, захищаючи нас. Він прожив таке коротке, але надзвичайно наповнене життя”, — додала сестра військового.
Ігоря Ковача поховали в місті Василькові на Київщині.
У військового залишилися мати Лариса Анатоліївна, батько Іван Андрійович, дружина Вікторія, донька Аліна та сестра Юлія.
Після загибелі Ігоря Ковача рідні створили петицію з проханням надати йому звання Героя України посмертно.
Світла памʼять захисникові.